Чи можна малювати карикатури про мертвих дітей?

43
16 вересня 2015

Останні декілька днів соцмережі лихоманить обговорення нових карикатур у сатиричному тижневику "Charlie Hebdo".

Як це часто буває, думки розділилися. Люди різних професій, поколінь і бекграундів обурюються самим фактом зображення мертвої дитини в сатиричній публікації – мовляв, про такі речі жартувати не можна.

Я би хотіла з іншого боку цієї барикади звернути увагу на декілька важливих семантичних нюансів. Тлумачення цих нюансів мені видається таким само дивним і непотрібним, як і пояснення фабули та розв’язки анекдоту – у стилі Капітана Очевидність.

Але чомусь ці нюанси не поміщаються в гарячі заголовки про "карикатури про/на потонулого хлопчика". І залишаються невидимими, неясними та незрозумілими для широкої публіки. Розбирати семантичне навантаження та підтекст складніше, ніж вигукнути "Який жах!" та написати "Звинувачую!" в стилі Еміля Золя.

Одна з карикатур у тому номері "Charlie Hebdo" має заголовок "Доказ, що Європа – християнська". Під цим заголовком маємо дві репліки. Від фігури, подібної до Ісуса Христа: "Християни ходять по воді". І від фігури, що тоне: "А мусульманські діти тонуть".

Чи висміює ця карикатура біженців? Ні. Вона висміює міф про "християнську Європу" та заяви окремих країн про намір приймати лише біженців-християн.

Також ця карикатура полемізує на тему привілейованого становища мешканців і громадян Євросоюзу. Для них не існує кордонів, і вони вільно здійснюють право на свободу пересування. Для біженців з Сирії, більшість із яких є мусульманами, долання водного кордону Європейського Союзу = смертельна небезпека. Одні ходять по воді, а інші тонуть.

Для розуміння порядку цифр: 10% біженців, які намагаються потрапити до ЄС водним шляхом, гинуть. І ще: з 4 мільйонів біженців з Сирії лише близько 300 тисяч вирушили до ЄС. Всі інші вирушили до сусідніх із Сирією країн. 300 тисяч у 500-мільйоннному Євросоюзі…. крапля в морі.

Друга карикатура, навколо якої точиться дискусія, має заголовок "Ласкаво просимо, мігранти!", підзаголовок "Так близько до мети" та напис на рекламному щиті в глибині картини "Акція! Два дитячі меню за ціною одного!". Зображує ця карикатура фігуру, подібну до 3-річного хлопчика Айлана Курді, тіло якого було знайдено в турецькому курортному місті, і фото якого облетіло перші шпальти світових медій.

Про що цей жарт? Він точно не висміює загиблу дитину. Тоді що він висміює?

Наприклад, карикатура полемізує з логікою роботи медій та людської емпатії. Чи облетіли перші шпальти світових газет фотографії інших потонулих біженців? А може, бодай фото загиблої родини маленького Айлана Курді – його братів і батьків? Ні. Чому саме фото мертвої трирічної дитини мало такий попит?

Напевно, фото маленької мертвої дитини більш "мімішне", ніж фото великої мертвої людини. Воно краще продається, бо викликає більше емоцій. Чому читачів і глядачів з усього світу змогла зворушити тільки фотографія маленького трупа? Жертви якого віку ще зворушують, а якого віку – вже ні?

Також автор карикатури Лоран "Рісс" Соріссо зашив у текст інше цікаве послання – оте гасло з вигаданого борду з клоуном, який апелює до логотипу мережі фастфудів. Здається, саме з цим гаслом в українських обурених читачів виникає найбільше проблем.

Отже, одна з можливих розшифровок: відомим контраргументом проти біженців з Сирії в ЄС є те, що Європа, мовляв, не може годувати всіх знедолених. Про це збираються мітинги обурених "європейських європейців", які кричать, що не можуть платити податки за сірих і убогих сирійців. Жарт про їжу "два за ціною одного" говорить зокрема про це.

Готовність купувати більше, ніж потрібно, а також надмірне споживання не є усвідомленими, і не трансформуються на емпатію. Звісно, той фастфудний клоун звертається до кожного з читачів журналу. Смачного! Якщо ви ще зможете їсти, думаючи про долю біженців. Якщо ви взагалі про це думаєте.

Чому дві сатиричні картинки викликали таке обурення українських юзерів? Мені шквал обурених коментарів і дописів про карикатури на сирійську тему в "Charlie Hebdo" показує, наскільки сильно ми відвикли від мови карикатури, сатири та іронії.

Карикатура – це мова, що має свої семантичні правила та закони. І цю мову ми забули, бо в Україні немає карикатури в широкому вжитку та в публічному медіапросторі. В той самий час в Україні є когорта талановитих художників карикатури – і вони регулярно займають перші місця на престижних міжнародних конкурсах. От тільки в наших журналах і газетах цих робіт ми не побачимо.

У повідомленнях, де менше пафосу, і де немає повідомлення "в лоб", наш читач готовий кричати "ганьба!". Там, де треновані м'язи мозку бачать сатиру над "європейськими цінностями" та стьоб над "квотами для біженців-немусульман", нетреновані обурені посполиті бачать лише труп дитини.

Треба роздивлятися сад за вікном, а не тільки скло вікна.

powered by lun.ua