АТО у свідомості

"Принцип око за око зробить весь світ сліпим". Махатма Ганді
"Якби кожна людина хотіла миру замість нового телевізора, то був би мир". Джон Леннон

Так вже сталося, що про мир у всьому світі пристойно говорити лише в дні трагедій. У всі інші дні – такі як сьогодні, – вже пізно, смішно, недоречно. Але я спробую.

Будемо відвертими – ніхто з нас гадки не має, як досягнути миру в усьому світі, і чи можливо це взагалі.

Але більшість з нас у це періодично вірить. Від трагедії до трагедії.

Після паризьких терактів мільйони людей поширювали в соцмережах, малювали на плакатах і одязі пацифістській знак – символ віри у світ без терору та війн. Просте коло з триногою, в якому можна впізнати Ейфелеву вежу, було загальним символом віри у можливість досягнути мир і припинити страждання невинних.

Безумовно, ця віра має потужну внутрішню енергію та допомагає пережити страх перед насиллям. Чим більше людей в такі моменти приєднується до побажань миру, до єдності з усіма іншими, до співчуття постраждалим і родинам загиблих – тим легше стає.

Але термін придатності такої віри спливає за один-два дні, не пізніше.

Як тільки страх перед насиллям згасає, питання миру в усьому світі перестає турбувати абсолютну більшість, як зрештою і трагедія, що спричинила цей страх.

Нас завірили, що потужна помста все виправить. Тепер ми не боїмося, що теракт може статися з нами, у нашому місті, у нашому улюбленому кафе. Можемо повертатися до повсякденних справ.

Се ля ві, Париж, Маріуполь, Волноваха...

Співчуття, єдність з іншими, віра в досягнення миру були використані як заспокійливі пігулки. І вони подіяли, адже мають величезний потенціал заспокоювати свідомість.

І справа навіть не в тому, що співчуття було нещирим. Українці, які знають, що таке розстріли в центрі столиці, що таке терор, що таке страх за життя рідних і близьких, – щиро співчували і співчувають паризькій трагедії.

Річ у тому, що мало хто всерйоз вірить в те, що може вплинути на такий масштабний і недосяжний – МИР. Але ми не тільки можемо: ця подія неможлива без нашої участі.

Щоб це зрозуміти, варто лише відділити зерна від плевелів про начебто складні переплетіння економічних, політичних, релігійних та інших причин насилля.

* * *

Війна і терор не існують окремо від нас – це наше породження, наш винахід, і ми всі несемо за нього відповідальність як частина людства.

Бажання спричинити насилля заради насилля породжується лише в одному місці у Всесвіті – у свідомості людини. І майбутній мир має початися саме там.

Війна та терор не припиняться, поки не буде досягнуто миру в свідомості кожного.

Поки залишатиметься хоч одна людина, що бажатиме смерті іншій, насилля не закінчиться. Уявляєте, скільки ще роботи попереду? Але у нас немає іншого шляху. Якщо є – я дуже хотів би про нього дізнатися.

Маємо визнати, що законодавчі, релігійні та моральні заборони – недостатньо ефективні або недієві взагалі. Ліга Націй, ООН, НАТО, сотні і тисячі безпекових організацій і спецслужб не захистили від насилля глобально. Вони недієві через те, що борються лише з наслідками, а не з причинами насилля.

Не можна перекладати на організації відповідальність за мир, тому що він досягається лише спільними зусиллями. Кожен, хто, як і я зараз, говорить і пише про любов до миру, хто поширює знак віри в мир, кожен, хто хоче поборення тероризму і завершення війни – може зробити те, що залежить від нього. А саме:

[L]Докласти всіх зусиль, щоб насамперед досягнути миру в своїй свідомості.

Не вчиняти і не бажати шкоди жодній живій істоті.

Інакше – насиллю не буде кінця.

* * *

Колись не було видно кінця рабству, расизму, гендерній нерівності. Тепер не видно кінця тероризму – але він є. І, можливо, він ближче, ніж ми думаємо.

Нам нема в кого просити і молитися про мир. Війни та терор починає не Бог, а люди. І мир почнеться також із нас, це особиста відповідальність кожного: привести свою свідомість у мирний стан. Чим швидше люди досягнуть миру, спокою і співчуття до інших всередині себе, тим швидше він стане можливим зовні.

Це не означає здатися терористам в полон чи не чинити їм опір. У сучасній ситуації, в короткостроковій перспективі, неможливе досягнення абсолютного миру. Війна – це наше минуле і, на жаль, наше сьогодення.

Та майбутнього без війни ніколи не настане, якщо ми не візьмемо на себе відповідальність і не почнемо розвивати в собі та в наших дітях мирну свідомість.

Сучасна Україна, яка знає достеменно, що таке насилля, війна та терор, – має значно більший потенціал стати на чолі просування ідеалів миру у світі, ніж, наприклад, благополучна Швеція.

Це урок, який ми можемо винести самі, та маємо моральне право і, можливо, обов'язок – доносити до інших країн ідеї миру як найвищої цінності.

Ніхто з нас гадки не має, як досягнути миру в усьому світі і чи можливо це взагалі. Але кожен може зменшити страждання, бути послідовним і наполегливим у цьому, не вчиняти насильницьких дій до живих істот, і розширювати територію миру навколо себе, наскільки це можливо.