Ще точно не Ізраїль

8
3 листопада 2015

В неділю у столиці відбулась акція солідарності українського та єврейського народів проти тероризму.

Про "повчитись у них" банальних речей навіть не говоритиму. Тільки відмічу – вони вчать наших хлопців сьогодні вбивати.

Сподіваюсь, колись навчать і жити.

*   *   *

Поряд з акцією проходила ще одна. Переважна більшість учасників – пенсіонери. 

Ким і для чого організована – не знаю. Попередніх анонсів не зустрічав. Судячи по словам одного зі спікерів – "я тут щонеділі вже два роки виступаю" – учасниками Майдану. Або тими, хто ними прикидається.

Сподіваюсь, що тими, хто прикидається. Як ті негідники, що, ганьблячи честь українських воїнів, надягають військову форму і ходять по місту, гроші випрошуючи. 

Чому "сподіваюсь"? Тому що подальші події мене шокували.

Після кількох виступів у підтримку того, хто "спас Дніпропетровськ, Україну" і свій бізнес, почався наш мітинг. Як і водиться – з гімну.

Ось тільки спокійно заспівати нам його не дали – все так же кричали в мікрофон про хунту і Дніпропетровськ. Ми переглянулись – такого неподобства ніхто не очікував. Адже навіть вуличні "зазивали" на мить припинили свою бурхливу діяльність.

Апофеоз: у "нас" гімн ще грає – а у них починає.

Скажете – обоє винні, що не узгодили мітингів? 

"Наш" ведучий – ізраїльтянин, що наразі навчає наших хлопців військової справи, попросив мовчки зачекати до закінчення "їх" гімну.

Ось така у них повага до чужого гімну. А така – у нас. Тому певен, що ізраїльські організатори намагались якось розвести в часі мітинги. 

Але комусь треба було про хунту саме там і саме в той час покричати. 

Для ремарки: попри національність головного newsmaker-а минулого тижня, тут про нього не згадали й словом. 

Гімни в нас, до речі, схожі. Навіть деякими словами. Та й історія місцями теж.

Як і справедливі війни, що ведуть наші народи.

І тільки повага до себе та інших у нас – різна.

*   *   *

…Давно слід роздрукувати і в кожному кабінеті чиновника розвісити: "Майдан – не індульгенція, Майдан – відповідальність".

Пам’ятай, слуго народу, про це, коли кнопкодавиш і "Слава Україні" кричиш.

Олександр Геревич, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua