Битва за місто. Драма зі зрадами, сенсаціями і любов'ю

25
25 березня 2016

Добігає кінця перший сезон серіалу "Київ: вибори головного архітектора".

Небайдужі кияни, затамувавши подих, стежать за перебігом конкурсу, в якому є усе: драма, зради, перемоги, сенсації, викриття, протистояння, натхненні монологи і сумні зізнання.

Є навіть шалена любов – у одних до грошей, у других до конформістського минулого, а у третіх до рідного міста. 

Головним enfante terrible серіалу стала громадськість. Саме вона розпочала битву, голосно вимагаючи від керівників міста справжніх змін. 

Оголошення про проведення конкурсу спонукало низку відомих урбаністичних проектів до об’єднання. Вони ж номінували мене до комісії з проведення конкурсу однією зі своїх представниць.

До речі, Віталій Кличко офіційно визнав суб’єктність громади і засвідчив це своїм підписом під розпорядженням про склад комісії. Так відбулася історична подія, яку більшість навіть не помітила. Але як мене делегували, так і відкликали, коли стало очевидним, що комісія втратила свою легітимність.

Це відбулося після запеклих боїв, під час яких я зрозуміла значення вислову "вскочити в політику" і вивчила три важливі уроки

Урок перший (репутаційний) – вступивши у взаємодію з чиновниками, тобі вже не вийти сухим з води.

Напередодні першого засідання Комісії у мене була ідеальна репутація.

Після першого засідання я відчула нотки недовіри.

Після другого на мою адресу почали лунати гострі запитання і підозри у "зраді".

Потім мене трішки пошантажували, а під кінець на основі фото дворічної давнини звинуватили у проштовхуванні свого кандидата.

Паралельно весь час йшли телефонні дзвінки з розповідями про корупційні скандали по кожному кандидату в архітектори, залякування, прибирання мого посту у Facebook. Бруд почав з’являтися звідусіль. 

Урок другий (людський) – в бою важливо не пересваритися.

Сварка – це давня українська традиція, яка з часом стала успішною політичною технологією. Хтось дуже активно працює, щоб дискредитувати, зруйнувати єдність нас, урбаністів, які вимагають прозорого професійного конкурсу для створення прецеденту нового менеджменту.

Але місто не переможе, якщо внутрішня або занесена ззовні іржа сварки роз’їсть лави громадськості. Я робила і робитиму усе, щоб нас не пересварили і нашу єдність не зламали. 

Урок третій (фінансовий) – сильні світу цього свято вірять, що хтось це все проплатив. "Хто їх фінансує?", "Хто їх замовив?" – ці питання крутяться в головах деяких менеджерів міста, коли вони думають про громадськість.

Тут спрацьовує теорія резонансу: чиновників хвилює лише те, що є в них самих.

Як може чиновник, якого фінансує девелопер, олігарх або звичайнісінький хабарник повірити, що хтось може працювати лише для того, щоб змінити місто і країну на краще?! Вони не помітили, що Майдан народив людей, які можуть просто так, не заради грошей, боротися за Київ для кожного. Ці люди заробляють гроші в своєму маленькому бізнесі і витрачають їх на волонтерство.

"Покоління Януковича" ніколи їх не зрозуміє, бо завжди судитиме по собі. 

Що буде далі?

Очевидно, що конкурс буде скасовано. Питання в тому, як це відбудеться. Конкурс потрібно скасовувати, щоб нехай з другого сезону, але зробити все по-людськи – прозоро, професійно і без спроб протягнути "свого" кандидата.

До речі, "прозорість" – це не гасло, а дуже конкретний термін. Також я сподіваюся, що у другому сезоні битва за місто між старим і новим перетвориться на взаємодію всіх сторін в інтересах міста. 

Цей конкурс виявив багато системних проблем і це, я переконана, є важливішим, ніж обрання головного архітектора нашвидкоруч.

Історія з конкурсом показала, що ми більше не повинні обирати найменше зло зі зла. Ця "мудрість" дуже зручна для тих, хто звик роками розкрадати і руйнувати Київ.

Мудрість "покоління Майдану" може звучати так: змінюй систему і обирай кращого з кращих. 

Ось деякі з цих проблем: 

1. Необхідність розділення посад головного архітектора і директора департаменту

2. Розробка детальних чітких процедур

- глибинне вивчення трудової діяльності претендентів і способів їх недопущення до участі в конкурсі (корупція, конфлікт інтересів)

- обрання учасників конкурсної комісії, можливість їх відкликання (репутація, конфлікт інтересів)

- висвітлення ходу роботи комісії (брифіги, доступ ЗМІ)

- етапів конкурсу, голосування (має бути прописано до найменших подробиць), підрахунку голосів, тощо

3. Необхідність унеможливлення передачі питань тесту окремим кандидатам. Має бути відпрацьований сучасний, а не радянський, підхід до тестування.

4. Потрібно вирішити питання, чи має право особа, яка є учасником комісії і не ходила на засідання голосувати? Скільки потрібно пропустити засідань, щоб бути позбавленим права голосу? Яка процедура?

5. Як мають вестися протоколи, щоб вони відображали хід засідань? Як гарантувати внесення в протоколи того, що вимагає вносити учасник комісії? Які строки опублікування протоколів. 

Проблем багато, але й тих, хто готовий боротися за їх вирішення теж побільшало. Киян змусили звикнути, що місто можна розкрадати і що ніщо ніколи не зміниться.

Але змінилися самі кияни. Змінилися і об’єдналися. Кияни сказали, що влада - це вони. І вони переможуть у битві за своє місто.

Головне – вчасно вчити свої уроки.

powered by lun.ua