Бути жінкою як місце несвободи

141
13 травня 2016

Місце несвободи – це те місце, яке неможливо покинути з власної волі. Транзитні зони для пасажирів у міжнародних аеропортах, тюрма, інтернат і буття жінкою в українському суспільстві.

В пакет базової комплектації жіночого життя в Україні входить зокрема те, що всі навколо радять, як і що тобі робити. Вийди заміж до 25, народи дитину, залишайся красивою, чоловік голова – жінка шия, будь жіночна, одягни на дитину шапочку.

Наприклад, наприкінці березня в соцмережах колежанки-борчині за гендерну рівність зі сміхом і сльозами на очах поширювали допис про "оновлення нації" та "самовдосконалення як чоловічої, так жіночої частини населення, особливо це стосується молоді".

Серед приписів жінкам значилося "будьте чемними", "будьте жіночними", "відпустіть довге волосся" та інші ідеї про те, як стати "справжніми скарбами української нації".

Наприклад, така порада: "Намагання сперечатись, лізти не у своє діло, втручатись в розмову між чоловіками показником мудрості не є".

Тоді в коментарях я скептично зауважила, що подібні печерні поради направлені на дуже маргінальний сегмент читачів, тому не варто ставитися надто серйозно до таких дописів. Мовляв, окремі девіації не свідчать про середню температурі по палаті.

Але я помилилася. Свідчать.

"Замість проявляти активність і натиск, уподібнюючись у цьому чоловіку, оберіть жіночу тактику: спонукати чоловіка до активності", - пише гід-фрілансер у колонці на "УП.Життя". Пише чомусь не про принади Києва чи інших туристичних цікавинок… а про те, як мають поводити себе жінки на побаченні.

Цей текст обговорюють у соцмережах і в тематичних спільнотах уже деякий час. Текст обурює як приклад печерного сексизму, що виник на рівному місці. Це сталося навіть не 8 березня і навіть не в День матері, коли з усіх шпарин зазвичай вилазять любителі поговорити про "жіноче призначення".

Цього разу просто якийсь хлопець вирішив написати про те, як дівчата повинні (!) поводити себе, аби сподобатися.

Навіщо і кому повинні? Невже це знову і знову відтворена ідея про красу та покірність як ресурс виживання в пошуках гіпотетичного покровителя?

(До речі, хто в курсі, може, працедавці також схильні погано реагувати на жінок, які виявляють ініціативу та вимагають собі справедливої зарплати?)

Що дає невідомому автору з невизначеним полем експертизи внутрішню впевненість і мотив для написання подібного тексту? Моє улюблене пояснення – ефект Даннінга-Крюгера.

Чим менш компетентна людина, тим менше вона це усвідомлює.

Відсутнє фахове поле експертизи в автора дає йому повну переконаність, що він зараз усе всім пояснить раз і назавжди.

Невдалі побачення чи в міру успішна розбудова любовних стосунків переконують, що необхідно піти і всім розповісти всю правду, розставити крапки над "ї" про те, як жінки мають зробити побачення вдалим.

На цю ж тему словник Merriam-Webster в онлайн-версії подає слово "mansplaining", значення якого описує так:

"Це те, що відбувається, коли чоловік поблажливо говорить із кимось (переважно з жінкою) про те, про що сам не має вичерпного знання, із помилковим припущенням, що знає про це більше, ніж особа, з якою він говорить".

Wikipedia додає, що "mansplaining" обов’язково має складову поблажливості та опіки, тобто відсутню належну повагу до слухача, тобто слухачки.

Чи можлива інша точка зору на подібні дописи? Ні.

Реакція на статтю з пропозиціями жінкам "не відсвічувати" має бути однозначною – заперечення та осуд.

І пояснення того, чому це погано – якщо в "другої сторони" взагалі є намір слухати та вступати в діалог.

Згадана колонка з гордовитим словом "стратегії" в заголовку – симптом і уламок епохи, що вже пішла. Але ще не всі це зрозуміли.

Тюрму вже зруйновано. Тут танцюють.

powered by lun.ua