"Творча криївка": як це працює?

1316
2 вересня 2016

"Творча криївка" – напевно, один з найперших проектів з реабілітації воїнів АТО в Україні, адже бере він свій початок ще з часів стояння на Майдані.

Тоді, наскільки це відому автору цих рядків, біля його витоків стояли дві подруги, киянки Віталіна Маслова та Євгенія Павлюк.

З тих пір проект дещо змінився і оновився; через його ряди пройшли сотні бійців й десятки психологів-волонтерів. Так він став тим полігоном, на якому майже в бойових умовах "випробовувалися" новітні методи реабілітації наших солдатів та виховувалися нові покоління спеціалістів.

Адже опинившись перед лицем війни, ми спершу багато чого не знали і не вміли.

Та що там ми! Власне кажучи, узагалі мало хто в світі знав і вмів – країни ситої Європи давно вже забули, що таке війна. США, з часів громадянської війни, ніколи не воювало на своїй території. А постійно воююча Росія ніколи особливо не переймалася долею своїх солдатів.

Тож у цьому сенсі попереду нас тільки Ізраїль – постійно воююча країна. Ну і ще, можливо, Грузія, яка не так давно пережила таку ж військову агресію з боку Росії, як і ми. Але там бойові дії не тривали так довго, як у нас.

Тож, наш досвід все-таки унікальний.

І тому його можна вдало використати, спробувавши розібратися з тим, що відбувається з нашими хлопцями на війні та зрозуміти, як їм допомогти в мирних умовах.

КОЛИШНІ ВОЇНИ. ЯКІ ВОНИ?

Говорити про це можна довго – спеціальної літератури по проживанню бойового стресу написано багато. Можна прочитати про подібне і в публікаціях "Української правди".

Тож наразі звернемо увагу лише на кілька найважливіших моментів.

По-перше. На даний момент загальновизнаною серед спеціалістів є думка, що те, що відбувається з воїном на фронті – це нормальна реакція нормальної людини на ті ненормальні умови, в якій їй довелося побувати.

Тобто це не хвороба і навіть не розлади адаптації, як можна було б подумати. Навіть навпаки: той, хто, потрапивши на війну, стоятиме спокійно, не ховаючись від голосних звуків і не падаючи на землю при свисті мінометного снаряду – якраз і матиме розлад адаптації. Бо проживе, швидше за все, недовго.

По-друге. Так, усе це може стати хворобою, якщо солдату дійсно буде потрібна допомога, і він вчасно за нею не звернеться.

Не всі потребують такої допомоги – за півроку значна частина воїнів "повертається до тями" самостійно, без допомоги спеціалістів. Але декому такий супровід конче необхідний, і нічого страшного чи стидного в зверненні до психолога чи психотерапевта немає.

По-третє. Те, з чим повертаються з війни наші солдати, не завжди має форму саме посттравматичного стресового розладу (ПТСР), як про це часто кажуть.

Так, небезпека формування ПТСР існує. Але ПТСР ніколи не виникає раніше як через місяць після того, як психотравмуюча подія вже закінчилася. В усіх же інших випадках мова йде лише про гострий або хронічний, але не посттравматичний розлад.

Тобто до того часу, поки солдат не відчує себе в абсолютній безпеці, ПТСР в нього просто неможливий.

А наші воїни, на жаль, дуже часто повертаються додому швидше, ніж за місяць – буквально за пару днів після демобілізації. Тому для них – то все ще актуальна травма.

Вони не поранені війною – вони просто з неї ще не повернулися. Вони ще там, а не тут.

ЩО РОБИТИ?

Отож, коли в процесі реабілітації воїнів АТО ми вперше з ними стикаємося, то не можемо знати, на якій стадії проживання стресу вони знаходяться.

А тому перш за все маємо забезпечити їх усіма тими ресурсними речами, які так необхідні їм в стадії гострого стресового розладу.

Той, кому це справді потрібно – той цим скористається. Кому не потрібно – тому не зашкодить. І це, до речі, стосується не тільки програм реабілітації, але й того, як зустрічати своїх воїнів вдома, у родині.

1. Режим дня, регулярне харчування (бажано в одній і тій же порі дня), можливість помитися чи прийняти душ, можливість поїсти щось в період між основними прийомами їжі.

Бо коли ми зазнаємо впливу психотравмуючих подій, ми часто регресуємо в дитячий вік. Тоді нам потрібна можливість поїсти щось смачненьке. До того ж, там, на фронті, в наших хлопців нічого подібного просто не було, і вони за ним просто скучили. Ну і ще – багато нових вражень, покликаних "перебити" собою спогади про війну.

2. Робота з тілом.

Вона необхідна також з цих самих причин: коли в ситуації загрози нашому життю ми регресуємо, то опускаємося зазвичай до рівня свого тіла, яке потім теж треба приводити в порядок.

Не кажучи вже про чисто фізичний вплив – болі від постійного носіння бронежилета чи залишкове напруження в руках від стрільби з автомата. Через це в проекті працюють масажисти або тілесні терапевти.

Тіло після війни, навіть якщо не було поранень, теж треба приводити в порядок

3. Психологічна допомога.

У проекті, звичайно ж, працюють психологи. Які не лізуть в душу – ні, це перше правило в роботі з бійцями – нічого не випитувати насильно.

Психолог потрібний лише для того, щоб встановити довіру і вислухати бійця тоді, коли він, можливо, сам до того буде готовий.

4. Творчість.

"Творча Криївка" на те й творча, що там творять. Важливою складовою роботи з бійцями є саме творчість.

Є речі, які ми не можемо сказати навіть словами, навіть психологу, навіть у безпечних умовах реабілітаційного заїзду. Але їх можна виразити образно – не словами, а творчістю.

Тому колишні бійці малюють картини. Живопис є однією з найважливіших складових процесу реабілітації.

Колишні бійці малюють картини. Живопис є однією з найважливіших складових процесу реабілітації

Так працює наша психіка. Якщо якийсь психоемоційний вплив є завеликим для неї (в будь-якому сенсі цього слова – за обсягом інформації, швидкістю розвитку та насиченістю подій, внаслідок порушення морально-етичних принципів, тощо) – то цей вплив записується в нашій підсвідомості одним-єдиним великим масивом в незмінному вигляді.

Таким, яким він був тоді, у момент самої події. Звідки його потім, вже у безпечній обстановці, треба потрохи випускати. Якщо вдасться – розповісти комусь іншому про пережите тобою. Якщо ні – попрацювати з тілом. Адже те, що ми не наважуємося сказати собі, нам часто говорить наше тіло. А якщо неможливо і одне, і друге – тоді вже не сказати, а намалювати..

Якщо щось боєць не наважується сказати навіть собі, то це можна намалювати..

Так, якщо коротко, й працює "Творча криївка".

Ну і ще, звичайно ж – "сухий закон" на всі дні заїзду – заборонене навіть пиво, лише безалкогольне.

Нічого не поробиш, вживання алкоголю – то проблема! І серйозна. Адже коли працюєш із власною головою, мусиш тримати її в адекватному стані, здатному до сприйняття нової інформації та до переосмислення старої. І алкоголь цьому ніяк не сприяє.

Ну і ще, наостанок.

Останнім часом нерідко лунають істерики з приводу відсутності державної програми реабілітації воїнів АТО. Так от, один заїзд "Творчої Криївці" – то максимум 12 учасників (бійців), на яких приходиться, як мінімум, чотири спеціалісти з реабілітації: два психолога, один масажист чи тілесний терапевт та один художник (або арт-терапевт).

Один заїзд "Творчої Криївці" – то максимум 12 учасників (бійців), на яких приходиться, як мінімум, чотири спеціалісти з реабілітації

А іноді буває й 5-ть спеціалістів – якщо ще порахувати керівника проекту, яка раніше суміщала це з роллю художника. Тобто на 12-ть бійців потрібно, як мінімум, 4-5 спеціалістів – і тоді це дійсно допомагає.

В тих же випадках, коли йдеться про якісь державні програми реабілітації, за таку реабілітацію нерідко видають звичайне санаторне лікування.

Яке теж потрібне, але яке саме до психологічної реабілітації не має ну ніякого відношення. Особливо тоді, коли на 100 бійців припадає максимум 2-3 лікаря, 3 санітарки і добре якщо хоча б один психолог.

Якою тоді буде ця реабілітація – напевно здогадуєтесь?

Зрозуміло, що ніякого сухого закону тоді вже й близько не буде, і вся оця "реабілітація" зведеться до вечірніх посиденьок за пляшкою і, можливо, нечастих сварок з медико-санітарним персоналом. Такі-от реалії нашого життя, які доводиться враховувати, створюючи будь-який психологічний проект.

Але все можливо.

Всього за два роки ми змогли пригадати про війну усе, що про неї знали наші батьки. Навчилися і передачі на фронт передавати, і звісточки усіма можливими шляхами шукати, і зниклих без вісти знаходити.

Навчилися і приводити в порядок наших хлопців. Виникли нові цікаві проекти, виросло ціле покоління першокласних психологів та психотерапевтів.

Просто давайте не замикатися кожен в своєму методі і кожен в своїх проблемах. Краще будемо частіше ділитися власним досвідом реабілітації бійців з усіма спеціалістами і тими, кому це дійсно цікаво і потрібно. Повірте – роботи вистачить усім!

Ігор Лубківський, психолог, психотерапевт, Голова ГО АПУ "Разом заради майбутнього", тілесний терапевт в 5-ти заїздах "Творчої Криїівки"

P.S. "Творча Криївка" висловлює вдячність міським головам Івано-Франківська та Генічеська за допомогу в організації морських заїздів "Криївки" в липі-серпні цього року на Арабатській Стрілці.

powered by lun.ua