Прородинна державна політика. Як підвищити рівень народжуваності?
Європейські країни, так само як і Україна, зараз опинилися перед загрозою старіння націй через скорочення народжуваності дітей.
Щоб переломити тенденцію, більшість європейських урядів впроваджують заходи, орієнтовані на підтримку сімей та мотивацію до народження дітей. Ці заходи бувають як соціальними – наприклад, виплати при народженні, так і економічними – наприклад, пільги в оподаткуванні.
У 20 з 28 країн ЄС мешканцям виділяються доплати на дітей без огляду на розмір доходів. В інших країнах – має значення розмір доходів. Італія, Польща, Чехія додатково впровадили знижені податки для сімей, які виховують дітей. А в Німеччині, Словенії, Іспанії знижку вираховують від рівня доходу.
У ЄС про важливість і вигоди для держави від міцних сімей не треба нікому доводити. Особливо це стосується наших сусідів: Польщі та Угорщини. Якщо в середньому у ЄС заходи на підтримку родин становлять 2,5% від розміру ВВП, то в Польщі – 3,4% (прогноз 2017 року), а в Угорщині – 4%.
У Польщі робиться акцент на працевлаштуванні. Там вважають, що саме наявність гідної роботи справить позитивний вплив на родини, на їхнє бажання народжувати більше дітей. В Угорщині сім'ю називають ресурсом, основою суспільства. Зокрема сім'ї, які мають 3 і більше дітей, не сплачують податку з доходів фізичних осіб узагалі. Таким родинам уряд надає субсидію у розмірі 33 тисяч євро для придбання житла. Ще стільки ж можна отримати як позику.
Україна, як і європейські країни, стоїть перед аналогічними викликами.
Ось найбільш ключові позиції, на які слід звернути увагу українській владі:
Скорочення населення. За 25 років ми втратили майже 10 мільйонів громадян, що становить близько 18% від майже 52 мільйонів у 1991 році.
Звичайно, головною причиною цього є темпи смертності: за даними, оприлюдненими Центральним розвідувальним управлінням США за 2015 рік, Україна перебуває на 2-му місці у світі в антирейтингу смертності, нас випереджає лише Лесото. Але в нас також низька народжуваність –182 місце у світі. Щоправда за цим показником ми не поступаємося європейським країнам, а іноді й випереджаємо їх.
Кількість розлучень. За даними Держкомстату за 2015 рік, Україна посідає перше місце у Європі за кількістю розлучень.
44,3% з укладених шлюбів розпадаються, а якщо брати до уваги ще й цивільні відносини, то – близько 60%. Немає прямого підтвердження, що економічне становище сім'ї, рівень ї добробуту напряму впливає на кількість розлучень, адже Україна за цим показником практично не поступається США. Проте, залежність між рівнем добробуту та розлученням не складно побачити в українських реаліях.
Інтернатна система. В Україні існує надто розгалужена мережа закладів інституційного догляду – лише для дітей їх налічується 664, де перебуває близько 100 тисяч вихованців, 90% з яких мають живих батьків чи родичів.
Основні причини відмови батьків від виховання дітей – низький рівень життя, малозабезпеченість, а також відсутність соціальних, освітніх, медичних послуг для людей, які потрапили у складні життєві обставини.
Існування розгалуженої інтернатної системи має свої негативні наслідки не лише для суспільства, але й для економіки. Адже, як відомо, за різноманітними дослідженнями, вартість утримання, виховання та освіти дитини з особливими потребами в інституціях, є щонайменше утричі вищою, ніж у громаді. Лише 12% коштів, які виділяє держава на утримання інтернатних закладів, витрачаються безпосередньо на дитину, решта – на утримання будівель, комунальні послуги, оплата праці для персоналу тощо.
Які ж заходи з тих, що вже реалізуються в Україні, можна віднести до сімейних (прородинних)?
Так, при народженні дитини сім'я отримує близько 41 тисяч гривень (1370 євро), які виплачуються поступово протягом 3 років. Ясна річ, цієї суми недостатньо для належного догляду за дитиною. Адже після того як дитині виповнюється 3 роки, держава припиняє активну форму підтримки.
Є певні податкові пільги, запроваджуються окремі інструменти щодо підтримки дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, що також можна вважати заходами, спрямованими на підтримку сім'ї, однак загалом вони не впливають на ситуацію.
Проте в цілому сімейна (прородинна) політика в Україні не є пріоритетною.
Про підтримку сімей жодним словом не згадується ні в Стратегії сталого розвитку "Україна – 2020", що затверджена указом президента, ні в чинній Коаліційній угоді, ні нещодавньому Плані пріоритетних дій Уряду на 2016 рік.
На мою думку, основними завданнями, які має ставити перед собою прородинна політика в Україні, мають стати розробка стимулюючих заходів для створення сімей, їх збереження і народження дітей, а також попередження розлучень і потрапляння дітей в інтернатні заклади.
Заходи, які потрібно здійснити в Україні у стислі строки:
1. У соціальній сфері - розвиток послуг (соціальних, освітніх, медичних) на рівні громади, що попереджують потрапляння у складні життєві обставини; деінституціалізація – поступове закриття інтернатних закладів;
2. В економічній сфері – запровадження реальних соціальних стандартів. Зараз прожитковий мінімум в Україні становить 1399 гривень, а мінімальна заробітна плата – 1450 гривень. Від цих двох показників залежить розмір більшості соціальних виплат, пільг, допомог, у тому числі для сімей. Цих сум, ясна річ, не досить, аби забезпечити реальний базовий набір товарів і потреб для людини на місяць.
Очевидно, що заходи у межах прородинної політики стосуються дуже широкого кола інструментів соціальної, економічної, податкової, освітньої та інших політик. Крім того, в українському контексті, вона пов'язана ще й з реформами децентралізації, державного управління.
Саме тому, що Україна повністю перезавантажується практично у всіх сферах – переосмислення ролі сім'ї в державі може стати тією провідною ідеєю, яка інтегрує всі інші політики, надасть реформам системності і сенсу.
Маріанна Онуфрик, Інститут суспільно-економічних досліджень, спеціально для УП.Життя