Гендеру боятись – в Європу не ходити

Сьогодні Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект про запобігання домашньому насильству, виключивши з нього поняття "сексуальна орієнтація" і "гендер".

Україна потребувала цього закону, щоб узгодити національне законодавство з міжнародним і ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульську конвенцію).

Через несподівану гарячу суперечку стосовно нейтральних наукових термінів "гендер" і "сексуальна орієнтація", прийнятих у міжнародному законодавстві, Стамбульську конвенцію ратифіковано не було — проект закону передано на доопрацювання в Комітет у закордонних справах.

Депутатка Ірина Геращенко назвала сьогоднішнє обговорення проявом мракобісся і скрєп (в кремлівському стилі?), які процвітають у головах деяких депутатів.

До цього слід додати, що законодавці проявили вражаюче невігластво.

Нардепи від "Опозиційного блоку" Юрій Мірошниченко і від Радикальної партії Ігор Мосійчук вважають, що в українських законах узагалі не можна вживати слова "гендер" і "сексуальна орієнтація".

"Це є неприйнятно в нашому суспільстві", - заявив Мірошниченко.

В законі закладені речі "неприйнятні для нашого суспільства і для української Церкви" (Мосійчук).

На такі слова хочеться відреагувати в стилі Майкла Щура — депутатів сі не влаштовує, що у когось є сексуальна орієнтація? А що ж їм тоді робити з власною сексуальною орієнтацією? Рішення є — будь-яку сексуальну орієнтацію в Україні слід заборонити. Мосійчук і Мірошниченко — може ви сі створите партію антисексуалів України?

Не краще у депутатів з розумінням терміну "гендер".

"Навіщо нам вводити гендер? Ми не можемо з нашою статтю розібратися?", - запитав нардеп від "Батьківщини" Іван Крулько. Він також підтримав вилучення "гендеру" і "сексорієнтації" з законопроекту.

Подібне розуміння недалеко відійшло від фантазій релігійних фанатиків на тему гендеру в образі "смерті з косою", які були популярні кілька років тому.

Фото з акції "За охорону сім'ї та дітей" (2012 рік). (c) Zhytomir.info

Вочевидь, через іншомовне і наукове походження терміну, невідомого широкому загалу, в середині 2000х поняття "гендер" обросло хибними тлумаченнями у стилі "всесвітньої масонської змови", щось на кшталт "гендерна ідеологія силами ювенальної юстиції буде забирати в українських батьків дітей і віддавати їх на усиновлення геям в Європу".

Слід додати, що подібні ідеї активно підтримувались кремлівською пропагандою для того, щоб виставити Європу та Америку "збоченими", "занепадницькими", на противагу "святій матушці-Росії", яка начебто стоїть на сторожі духовних цінностей.

Решта ж цивілізованого світу тлумачить гендер як "соціальну стать" – тобто як суму уявлень певного суспільства про те, якими мають бути і як мають поводитись чоловіки і жінки.

Наприклад, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) використовує термін "гендер" для визначення "соціально обумовлених ролей, моделей поведінки, діяльності, а також атрибутів, які дане суспільство вважає необхідними для чоловіків і жінок".

Яким чином соціальні ролі і моделі поведінки чоловіків та жінок можуть не відповідати традиціям українського суспільства і якось заважати церкві?

Чуючи подібні безглузді заяви з вуст народних обранців, хочеться знову увійти в образ Майкла Щура і запитати — так в традиційному українському суспільстві були сі чоловіки і жінки?

Були!

А звичаї, які визначали, що вони можуть і не можуть робити, були?

Та були!

То шо тоді виходить — і гендер у нас був?

Ну виходить що був... є і буде — не залежно від того, вилучатимуть депутати це слово з законопроектів чи ні.

Сьогоднішня дискусія у Верховній Раді ґрунтується не на різниці у підходах, а на банальній необізнаності законодавців, які пішли на поводу у стереотипів. І це зовсім не смішно — адже розуміння саме гендерних, соціальних ролей чоловіків і жінок необхідне для подолання домашнього насилля, яке набуває масштабів епідемії в Україні.

Потрібне розуміння того, що за рахунок гендерної нерівності, недопредставленості жінок у публічному та політичному полі, ми, як суспільство, дуже мало знаємо про ті проблеми, з якими насправді стикаються жінки України сьогодні.

Кілька місяців тому всеукраїнський флешмоб #ЯнеБоюсьСказати, який прокотився соцмережами, шокував усіх кількістю і частотою випадків насилля, яке щодня переживають жінки, дівчата, та діти усюди — від дитячих майданчиків до шкіл, від сходових клітин і ліфтів — до власних домівок, від університетів — до офісів і громадського транспорту...

Показовою була реакція багатьох чоловіків — які не могли повірити, що все це відбувається поряд з ними.

Які вперше зрозуміли, чому та дівчина у під’їзді дивно подивилась і відмовилась заходити разом у ліфт, чому кохана щоразу здригається, коли чує підвищений тон голосу, чому жарти про зґвалтування — зовсім не смішні.

"Стамбульська конвенція базується на розумінні того, що насильство стосовно жінок – вид гендерного насильства, яке чиниться над жінками тому, що вони жінки, і що насильство вражає жінок більше, ніж чоловіків"

Габріелла Баттаїні-Драгоні,
заступник генерального секретаря Ради Європи

Авторки законопроектів сьогодні також наводили шокуючі цифри. За даними, які навела депутатка Ірина Луценко на обговоренні:
- щороку 3 млн дітей стають свідками чи жертвами домашнього насильства;

- зі 100% жінок, які потрапляють до лікарні швидкої медичної допомоги, 50% – це побиті вагітні жінки;

- 95% шлюбів розриваються через домашнє насильство.

За інформацією Міністерства соціальної політики України у 2014 році в Україні понад 115 тисяч громадян (переважно — громадянок) звернулися до органів державної влади щодо насилля.

І це занижена цифра — дані соціальних опитувань та профільних громадських організацій свідчать, що більшість жертв домашнього насилля не звертається за допомогою через низку причин — недовіру до правоохоронних органів, неефективність правосуддя, страх осуду з боку родини, суспільства.

Через стереотипи про те, що жінка більшою мірою відповідає за мир та благополуччя в родині. Через економічну дискримінацію, небажання роботодавців брати на роботу жінок з малими дітьми — отже, матеріальну залежність від чоловіка-агресора і т.д.

Це все — власне гендерні питання, які стосуються соціальних уявлень про чоловіків і жінок, їх можливостей у суспільстві, а не фізіологічних відмінностей статі.

Стамбульська Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, яку налякані гендером депутати відправили на доопрацювання, є революційним документом міжнародного права саме тому, що пропонує комплексний підхід.

Запропоновано бачити проблему як гендерно зумовлену. Таку, яка базується на застарілих стереотипах щодо жінок і чоловіків, на впливі цих стереотипів на життєві шанси жінок у дуже різних сферах суспільства.

Отож вирішувати цю проблему слід разом, не тільки силами державних органів, а завдяки взаємодії держави, громадянського суспільства, недержавних організацій та медіа.

Конвенція наголошує на тому, що обов’язком кожної демократичної європейської країни є повністю викорінити насилля в усіх його формах, а також створити систему запобігання насильству над жінками та належного покарання винних.

Саме про це мали сьогодні дискутувати народні обранці — як створити таку ефективну систему в Україні? Як запобігати насиллю у всіх його проявах? Як налаштувати співпрацю різних частин суспільства, щоб гарантувати безпеку жінкам і дітям, де б вони не були?

Замість такого продуктивного обговорення ми отримали лише кілька невіглаських придирок до слів. Депутати продемонстрували, що відтворювати стереотипи — набагато простіше, й, можливо, навіть прагматичніше з точки зору загравання з масовим виборцем, аніж з ними боротись.

Суспільство без насилля — благородна ціль, якої дуже важко досягти.

Заради цього потрібно жертовно працювати і брати на себе відповідальність. Іти на компроміси — як сьогодні довелось авторкам законопроекту вилучити з нього ключові слова.

Вчитись, дізнаватись більше — щоб розуміти, про що говориш, а не транслювати кліше в стилі скрєп. Світ без насилля того вартий.