Як швидко прибрати один з бар’єрів для оновлення школи

7457
9 грудня 2016

Щоб українська освіта стала якісною та відповідала вимогам часу, треба змінити дуже багато – зміст освіти, фінансування, систему управління тощо – все це потребує великих зусиль та часу.

Але є дещо, що ми можемо зробити просто зараз – і практично без витрат часу та грошей: для цього треба лише змінити одну норму законодавства про працю. І хоча реалізація такої пропозиції, звичайно, не вирішить всіх проблем освіти, вона, на мою думку створить нові шанси для її оновлення.

Те, що я зараз напишу, може виглядати "нелюдяним", але це треба сказати. Бо це – відчутний бар'єр на шляху до нової школи, який зараз створює цілком виразні проблеми.

Так от: переконаний, що для оновлення школи життєво потрібен закон, за яким педагог-пенсіонер не має права на "безстрокову трудову угоду".

Тобто, коли педагог досягає пенсійного віку – він може претендувати тільки на контракт терміном від 1 до 3 років.

І кожного разу після закінчення терміну контракту – обов'язковий конкурс на посаду, у якому пенсіонер також має право взяти участь.

Якщо педагог-пенсіонер доведе, що він "у гарній формі" і йому нема гідної заміни – хай працює далі на користь дітям.

Якщо ж на конкурсі перемагає інший фахівець: щиро дякуємо педагогу за працю – і хай заслужено відпочиває.

До речі, перемогти на конкурсі не обов'язково має більш молода людина: це може бути також педагог-пенсіонер, але такий, що більше відповідає вимогам часу.

Як провести такий конкурс, за якими критеріями визначати, чи може людина працювати далі – окрема тема.

На загал, головними критеріями мають бути здатність завоювати довіру дітей та батьків, бути сучасним, мати (вибачайте, але це важливо) достатньо здоров’я та психологічної стійкості. А це можна визначити через рівень знань та компетентностей учнів педагога, через опитування дітей і батьків, через кількість "лікарняних" за попередній період, за допомогою психологічних тестів. Було б бажання це робити.

Недавній мій пост на цю тему у Facebook викликав дійсно бурхливу реакцію: більше тисячі вподобань і багато відгуків. Більшість відгуків – схвальних. Причому – від людей різного статусу та соціальної позиції: батьки, вчителі (саме так – вчителі!), управлінці освіти, журналісти, бізнесмени… Бо проблема таки болюча – і її відчувають практично всі, хто пов’язаний з освітою.

Однак були і негативні відгуки, найчастіше на кшталт "Ви що, пропонуєте вигнати зі школи всіх пенсіонерів?".

Звичайно, ні: пропонувати таке було не тільки аморально, але й просто нерозумно суто з прагматичних резонів. Бо досить багато колег пенсійного віку – чудові і надзвичайно цінні фахівці. Абсолютно впевнений, що вони гарантовано переможуть у конкурсі.

Але із сумом маю констатувати – і численні коментарі під постом це підтверджують – у школах є педагоги, які вже давно дискваліфікувалися, психологічно вигоріли, безнадійно відстали від часу, психологічно травмують дітей. Але чинне законодавство таке, що їх зі школи і танком не випреш.

Звичайно, те ж саме можна стверджувати і про педагогів, яким до пенсії ще немало років. Але – будемо з собою чесними – статистично "вигорівших" набагато більше серед старшого покоління: з цілком природних причин.

Наступне важке і болюче питання "А хто ж може прийти на заміну старшому поколінню?".

Це також – тема окремої розмови. Якщо коротко, я бачу певні можливості: скажімо, зарплати, залишаючись недостатніми, все ж будуть зростати. Бо суспільство дозріло до розуміння, що гарна освіта гарно коштує. І є перспективна молодь, яка готова йти до школи навіть на цих умовах. Але досить часто трапляється так, що педагогічній молоді йти нікуди: місця зайняті педагогами минулого століття.

Вчора, під час засідання Колегії Міністерства освіти та науки я висловив пропозицію про скасування для педагогів-пенсіонерів "безстрокової трудової угоди" для подальшого розгляду в рамках законодавчого процесу.

Можливо, серед читачів цієї колонки є депутати Верховної Ради, які можуть внести відповідний законопроект: готовий брати участь у його підготовці.

І, нарешті – особисте. За два роки мені виповниться 60. Я давно над цим думаю і твердо вирішив: які б плани не були далі – обов’язково подам заяву про звільнення з посади директора з дати свого 60-річчя. А там – буду вирішувати: чи подаватися на конкурс на цю ж посаду, чи відпочивати, чи шукати якісь інші варіанти.

Але точно знаю, що не стану чіплятися за місце, яке, можливо, вже тоді буде готова зайняти інша людина: більш підготовлена, сучасна та технологічно грамотна.

Все одно, рано чи пізно, треба йти, це неминуче. І головне для мене, щоб зі зміною персон школа: чи то рідна 148-а, чи то школа взагалі як система – не зупиняла розвиток.

Тримаймося – і працюємо далі.

Сергій Горбачов, директор СШ №148 м. Києва, вчитель зарубіжної літератури та медіаграмотності

powered by lun.ua