"Хлопчики, я до кущів зайду, а ви стрільніть". Баба Марія
Зайцеве, Майорськ, Жованка, Микитівка, Бахмутка…
Можу закластися, що до війни мало хто з вас знав, де це, мало хто чув про ці містечка. А тепер ми вчимо географію країни за брифінгами представників штабу АТО. А дехто за GPS-навігатором.
На узбіччя не виїжджати. Вимкнути фари. Зменшити швидкість. Відео-реєстратор вимкнути. Фото і відео-зйомка заборонені. Приготувати документи.
Зайцеве, Майорськ, Жованка, Микитівка, Бахмутка…
Це взагалі-то Горлівка, її околиці. Горлівка нам непідконтрольна. Ось той найбільший терикон, що за кілометр від КПВВ, вже не наш. Найвища точка, домінуюча висота…
Тому Жованки вже майже немає, тому Бахмутка – селище, в якому найбільше загиблих серед цивільних.
– Скільки вам років?
– 78.
– І як ви кожного дня ту воду носите на п’ятий поверх?
– А що робити? Все таскаю, що треба. Дід, як дитина. І мию його, а іноді і годую з ложки…
Баба Марія починає плакати.
ЇЇ квартира на п’ятому поверсі п’ятиповерхівки, що стоїть просто на КПВВ. Світла та води вже багато місяців немає, тепла взимку теж не було.
 |
| Квартира баби Марії на п’ятому поверсі п’ятиповерхівки, що стоїть просто на КПВВ |
Дах будинку побитий весь, то ж зі стелі з осені до літа тече постійно, але це нічого, каже баба Марія, бо ж тоді можна поставити миски та набирати воду, аби помитися – менше води носити руками на п’ятий поверх.
Їй телефонували минулого тижня, запрошували працювати на зборі врожаю суниці. Попри вік, ще два роки тому вона хапалася за будь-яку роботу, бо пенсія – мінімалка і її ніколи не вистачало.
Напередодні війни купила пральну машину-автомат. Так і не встигла в ній випрати бодай кофтинку. За це їй дуже прикро, бо ж важкою працею заробила на цю машину, аби полегшити собі життя.
Та за останні два роки дуже здала баба Марія. Показує ноги – від нервувань відкрилися рани, на ліки грошей немає:
– Знаєш, дитинко, мажу чим знайду: ось олію настояла на чистотілі. То було волонтери якусь мазь привезли – було краще, ніж олія, менше свербіти стало…
Діду ліки потрібні. Ну, теж волонтери допомагають, а то й сама купую пігулки, як пенсію отримаю.
У діда Віктора ще до війни щось сталося з головою. Лікарі сказали вікове. В діда змішалися часи, дійсність й вигадка, майже зовсім відмовила короткострокова пам’ять. З війною все погіршилося, але він завжди у гуморі. Запропонував самогону нам налити.
– Давай, налий, – сумно всміхається баба Марія. – Де ж ти той самогон візьмеш, в нас його сто років, як не було!
Дід не здається – всміхається та обіцяє щось показати.
– Пішла на КПВВ й кажу їм: "Хлопчики, я до кущів зайду, а ви стрільніть. Одна куля, хлопці, ніхто й не взнає" Вони мене прогнали. А я вийшла на балкон, подивилася: а якщо не вб'юся та буду лежача..?
А ну, дитинко, подивись, оці пігулки як йому давати? Казали, що 2 штуки на тиждень… Та то ж ніби замало? А я не прочитаю вже ту інструкцію…
– Та ні, все правильно, це сечогінне, частіше не можна.
Лікарні в Майорську нема. Місцевим допомагають військові медики – відомий Хотабич з командою.
"Карітас" привозив набір з продуктами та миючими засобами від проекту "Папа для України".
Баба Марія вдячна, та просить ще ліків діду, та мазь для ніг собі. Ми обіцяємо включити їх з дідом у списки потребуючих медичної допомоги.
Хоча вікна й пробиті, але в квартирі майже нема чим дихати від плісняви та вологих речей, які баба Марія тільки зараз, як дощі минуть, збирається сушити у дворі.
 |
| Хоча вікна й пробиті, але в квартирі майже нема чим дихати від плісняви та вологих речей, які баба Марія тільки зараз, як дощі минуть, збирається сушити у дворі |
Вже на вулиці показує згарище:
– Оце тут сараї були. В мене хороший був сарай. А тепер розбомбили, то нема де зберігати консервацію на зиму, овочі. Син каже, новий збудуємо. Та що його будувати, як знову розбомблять…
Старший син Марії помер ще 10 років тому. А молодший живе у Бахмуті з дружиною, дочкою та онуками в маленькій квартирі.
– Де нам з дідом там місце? – зітхає стара. Мені старший син постійно сниться. Кажу йому: "Забери мене, сину, до себе, бо вже не можу так жити", а потім думаю собі – а дід на кого залишиться..?
Обіймаю Марію Денисівну, вона починає плакати.
– Ну, біжи вже, дитинко, твої вже їхати збираються. Не забудьте про ліки, якщо можливість буде.
Вона, мабуть, була дуже красивою в молодості, думаю, дивлячись на неї з вікна автівки.
Ірина Перкова, "Карітас Маріуполь", спеціально для УП.Життя