Ще одна стратегія скасування інтернатної системи. Чи зміни будуть?

Півтора місяці тому, на початку серпня, уряд затвердив Національну стратегію реформування інституційного догляду і виховання дітей на 2017-2026 роки.

На тому ж засіданні Кабміну ухвалили й план заходів із реалізації її першого етапу.

Що значить "реформування інституційного догляду дітей", нащо це потрібно й до чого призведе?

РОЗВІЯТИ МІФИ

Попередні спроби міністерств реформувати заклади практично нічого не змінили для дітей. Були змінені лише "вивіски". І стратегія дала цим спробам вичерпну оцінку.

Про деякі факти суспільство говорить уже давно.

Відомо, наприклад, що понад 7 млрд грн з держбюджету йдуть не на дітей і їхні потреби, а на утримання будівель та зарплату персоналу.

Не секрет і те, що 100 тис. дітей в інтернатах України зростають в атмосфері, яка негативно впливає на їхні розвиток та соціалізацію.

Ухвалою цієї стратегії все це, нарешті, визнала й держава.

Міф, що в інтернатах виховуються тільки сироти, укладачі Національної стратегії реформування інституційного догляду і виховання дітей теж розвіяли.

Адже неможливо ігнорувати дані про те, що сиріт в інтернатах – тільки 9%, а всі інші діти живуть там за заявами батьків, через негаразди в їхніх родинах, або через порушення психофізичного розвитку дітей.

ПОБУДУВАТИ НОВУ СИСТЕМУ ДОГЛЯДУ ДІТЕЙ

У стратегії держава зафіксувала, що має на меті побудувати нову систему догляду і виховання дітей.

І весь фокус у цій системі – на сім’ї та її можливостях зростити дитину.

Держава зобов’язалася підтримувати родину, у якій народилася дитина, і це є пріоритетним.

Це означає, що на практиці в кожній громаді, де проживає родина, є певні соціальні послуги та спеціалісти, які здатні й готові їх надати.

Кожна сім’я, за потреби, зможе отримати допомогу за всіма видами цих послуг.

Якщо в родині виникли якісь обставини, за яких батьки не можуть виконати свої батьківські обов’язки – наприклад, вони не мають певного досвіду, компетенцій, не можуть забезпечити дитині догляд, доки знаходяться на роботі, і не мають, де отримати допомогу, із ким проконсультуватися, відповіді на ці виклики у рамках нової стратегії запропонує держава.

[L]Якщо в дитини – особливі потреби, інвалідність, за тільки-но ухваленою стратегією родина також зможе отримати необхідну підтримку.

Кожна сім’я може звернутися за послугами, які пропонуватиме держава, за втрати роботи, за матеріальної скрути, домашнього насильства, чи за потерпання від алкоголізму когось із близьких.

Віддавати дітей за цих складних обставин до інтернатів, як це було в попередні роки й десятиліття, вже не буде потреби.

Спеціалісти розроблятимуть та пропонуватимуть рішення, які підтримають чимало родин.

За активного планування та впровадження нової стратегії вже не буде такого, як раніше – коли скрута й відсутність можливостей звернутися по підтримку до державних служб ставали для сімей приводами відправити дітей до інтернатів та спричиняли їхнє наповнення.

Рішення щодо таких проблемних родинних ситуацій держава, впроваджуючи нову стратегію, знаходитиме в перекваліфікації необхідних фахівців, розробці послуг із тимчасового догляду дітей, у розвитку інклюзивної освіти, послуг на дому тощо. А також розв’язуватиме задачі з того, як все це ефективно профінансувати.

Справді, буває й таке, що діти не можуть продовжувати жити зі своїми батьками.

У цьому разі держава, відповідно до стратегії реформування інституційного догляду і виховання дітей, зобов’язується влаштувати їх до іншої сім’ї – під опіку родичів чи до прийомної.

Також цих дітей можуть направити до дитячого будинку сімейного типу або на усиновлення.

На перший погляд, нічого нового. Але нове є. Стратегія фіксує необхідність звертати увагу на якість цих форм виховання – задля запобігання ризиків повторного травмування дитини.

Тому спеціалісти, які укладали нову стратегію, передбачили розробку стандартів якості щодо кожної форми альтернативного догляду дітей.

Індивідуальні потреби дитини та її думка при визначенні форми влаштування також враховуватимуться – необхідність цього визначена в документі, й на практиці посилиться.

Найкращим рішенням для деяких дітей стане стаціонарний догляд, і стратегія передбачає розвиток нових його форм – коли створюватимуться умови, максимально наближені до сімейних, будуть забезпечені індивідуальний підхід до кожної дитини та проживання в малих групових будинках з максимальною кількістю 10 дітей.

Це будуть умови, дуже близькі до звичайних родинних, і діти матимуть стиль життя майже як у звичайній сім’ї.

Крім того, дитина, яку виховуватимуть за таких форм догляду, залишатиметься в своїй громаді.

РЕФОРМУВАТИ В ТРИ ЕТАПИ

Революції за впровадження нової стратегії не станеться: швидко всі інтернати не закриються.

Перш ніж щось закривати, дітей потрібно підготувати, а ситуацію навколо кожного закладу належно проаналізувати. Тому впровадження реформ поділили на етапи.

У 2017-2018 роках, протягом першого, розроблятимуть документи та інструменти для впровадження реформи, її моніторингу. Визначатимуть потреби щодо спеціалістів. Розроблять регіональні плани. Проведуть навчання всіх структур, що задіяні в процесі реформування, по областях.

У 2019-2024 роках розвиватимуть послуги, за планом трансформуватимуть заклади – ураховуючи потенціал працівників і потреб громади, на території якої він знаходиться. Улаштовуватимуть дітей.

На цьому етапі заплановано ввести мораторій на влаштування до будь-яких закладів дітей до 3-х років, оскільки діти раннього віку від перебування в соціальних закладах потерпають найбільше. Виняток – ті діти, яким потрібний паліативний догляд.

Третій етап відбудеться у 2025-2026 роках. Тоді спеціалісти будуть здійснювати моніторинг результатів попередніх двох етапів, аналізуватимуть дані, працюватимуть над помилками та розроблятимуть нові рішення.

СПІВПРАЦЮВАТИ

Для спеціалістів, які працювали над розробкою нової стратегії реформування інституційного догляду і виховання дітей, важливо, щоб усі сторони, задіяні в реформі, усвідомлювали свою та спільну відповідальність на багато років.

Фахівці розуміють, що робити на цій реформі піар не варто. Усі сторони мають домовлятися, а не конкурувати – тоді реформа буде результативною.

У розробці стратегії, що ухвалена в серпні, неформально брали участь громадські організації.

Я сподіваюся, що ми, їхні представники, будемо й активними учасниками її впровадження.

У процесі реформування ми маємо гарантувати суспільству принципову позицію щодо професійності дій усіх сторін, захисту дітей та їхніх прав.

Якщо влада використовуватиме та залучатиме потенціал таких організацій і надалі, не маніпулюватиме ними, тим ефективніша буде співпраця в інтересах дітей та всього суспільства.

Адже всі інноваційні, пілотні, працюючі моделі в цій сфері є напрацьованими громадськими, благодійними організаціями.

КООРДИНУВАТИ

Координуватиме реалізацію стратегії Міністерство соціальної політики.

Чи для нього справді тема дітей – на першому місці?

Маю сумніви, чи може міністерство, таке, як воно є сьогодні, забезпечити ефективну координацію. Щоб цей процес був дієвим, потрібно залучити кваліфікованих спеціалістів, змінити процедури роботи. Тож змін у цьому можна чекати, хіба що, в ході реформи державної служби.

До того ж, більше 80% інтернатних закладів підвідомчі Міністерству освіти і науки. А притаманна нашим державним структурам неузгодженість дій відома всім. І вона може стати суттєвим ризиком у впровадженні змін.

Наразі нам, представникам громадських організацій, ще не вдалося "пробити" у новій стратегії пункт щодо підпорядкування всіх закладів одному міністерству. Хоча це, вочевидь, полегшило б процеси узгодження й просування реформи.

Поки що є невизначеним і формат незалежного моніторингу стратегії.

ФІНАНСУВАТИ

Фінанси для впровадження реформи – важливі. І багато що буде залежати від того, як влада зуміє перерозподілити кошти з фінансування закладів на фінансування послуг.

Створюватимуть нову систему – і тоді, звісно, будуть необхідні додаткові витрати на підготовку спеціалістів, капітальні витрати на будівництво, реконструкцію приміщень для надання нових послуг тощо.

Незважаючи на активні обговорення та розробку нової стратегії, все ще не ясно, звідки візьмуться гроші на реалізацію запланованих процесів у перехідний період. Адже тоді ще працюватиме – і фінансуватиметься! – стара система.

У більшості країн рух таких реформ забезпечували зовнішні інвестиції, міжнародна технічна допомога. Ми теж не обійдемося без цього.

Але справа не в тому, щоб десь взяти кошти. Справа – у тому, щоб узяти їх під чіткі потреби й проекти та ефективно освоїти.

А якщо буде так, як із позикою Світового банку – коли $20 млн, виділених на деінституціалізацію ще 2013 року, сумнівно розподіляються в Мінсоцполітики і в самому представництві банку на консалтингові послуги, – тоді і результат під питанням.

НАВЧИТИ ФАХІВЦІВ

Важлива підготовка людей, які відповідатимуть за цю реформу на місцях. Їхні кількість та ефективність визначатимуть, чи не буде реформа профанована.

Адже хтось, може бути, забажає "досягти показників", просто переміщуючи дітей із одного закладу в інший, і таким чином саботуватиме процес реформування?

Як і за впровадження будь-якої реформи, загроз є багато. Їх потрібно визнавати й усувати.

На мою думку, шлях, що вже обрано, неминучий, адже ніхто не має права продовжувати страждання дітей. На щастя, нам є у кого вчитися, скасовуючи інтернатну систему, – подібний шлях проходить більшість країн світу.

Питання до нас усіх – як швидко ми пройдемо цей процес, із якими втратами і здобутками.

Галина Постолюк, директор представництва благодійної організації "Надія і житло для дітей" в Україні, спеціально для УП.Життя