Що стоїть за "планом лікування" системи охорони здоров’я, який приймає Рада

2928
18 жовтня 2017

Наша система охорони здоров’я важко хвора.

Якщо розглядати її як організм, клітинами якого є кожен з нас, то важкий системний недуг знищує 136 тисяч громадян щороку, життя яких можна було б врятувати.

Цю хворобу можна описати як хронічний популізм, ускладнений безвихіддю, корупцією і невіглаством.

Популізм, бо держава обіцяє безоплатну медичну допомогу у державних і комунальних закладах, у яких громадянин змушений платити.

При цьому, на усіх без винятку виборах, кандидати у державні мужі обіцяють і безоплатність для громадян і достойну оплату медикам. 

Чергові вибори минають – громадяни далі платять, а медики залишаються з зарплатою у 120 доларів.

Безвихіддю, бо лікар з такою зарплатою може лише сподіватись на "подяку" від пацієнта, або вимагати її.

Пацієнт же, не маючи грошей на необхідне лікування, може сподіватись лише на самого себе (640 тисяч домогосподарств щороку потрапляють у фінансову скруту у зв’язку з хворобою одного з членів родини).

Корупцією, бо електронні декларації деяких "ділків" від галузі не залишають сумніву у останній.

А невіглаством, бо суспільство усе ще не наважилось розпочати лікування, вірячи розмовам політиків про те, що як почнемо реформуватись, то буде ще гірше.

Я лікар, і я точно знаю: якщо хворобу не лікувати, то вона не минеться сама по собі, а лише прогресуватиме.

Отже, який план лікування пропонується владою. Пишу владою, бо на сьогодні у цьому питанні є консенсус між Кабміном, президентом і тою частиною парламенту, котра підтримує реформу.

Реалізувати реформу планують за три роки.

Далі тезово опишу, що для цього необхідно.

Для визначення гарантованого пакету медичних послуг необхідно такі дані:

  • вартість послуги;
  • потреба у послугах;
  • загальна сума бюджету на медицину, котрий ми готові витратити на забезпечення державних фінансових гарантій.

Розрахунок вартості послуг

Процес обрахунку буде тривалим, що викликано різною собівартістю медичних послуг у різних медичних закладах.

Відбувається це тому, що зараз держава не купує громадянам послуги, а фінансує бюджетні заклади.

Тобто об’єм фінансування закладу залежить не від реально виконаної роботи, а від кількості населення, що числиться на території, котру обслуговує медичний заклад.

Для прикладу, уявімо дві однакові районні лікарні району А і району Б, що де-юре обслуговують однакову кількість населення, а отже отримують однакове фінансування.

Проте, лікарня району А користується популярністю і серед жителів сусіднього району, лікарня ж району Б, відповідно обслуговує менше пацієнтів і надає менше медичних послуг, проте це не відображається на її фінансуванні, бо гроші розподіляються не по об’єму виконаної роботи, а по принципу географічної прив’язки.

Тобто лікарня А може робити 1000 оперативних втручань, тоді як лікарня з аналогічним фінансуванням робитиме лише 300.

Нескладна математика підказує, що собівартість послуги лікарні А буде втричі нижча за послугу у лікарні Б.

А тепер уявіть, що у країні тисячі подібних лікарень, роботу яких необхідно проаналізувати і вийти на середню вартість послуг.

Це МОЗ запланував зробити за 2018-2019 роки. Якщо стартувати у 2018, то це, на мою думку, цілком підйомна задача.

Визначення реальної потреби у медичних послугах для населення

Не менш важлива задача, аніж визначення вартості, бо без розуміння реальної потреби годі сподіватись на конкретику, що із необхідного оплачуватиметься з держбюджету, а за що доведеться платити з власної кишені.

Обсяг фінансування для забезпечення державних фінансових гарантій розраховуватиметься наступним чином. Кабінет Міністрів розраховує вартість послуг і визначає реальну потребу населення у цих послугах. Далі він передає ці дані на розгляд Верховної Ради, котра і визначає остаточний об’єм державних фінансових гарантій.

Тут зупинюсь детальніше: визначатимуть фінансування наші нардепи не віртуальне, як зараз: "Ось вам 2,8% ВВП, на безоплатну медичну допомогу і ні в чому собі не відмовляйте", а будуть змушені обіцяти лише те, що підтверджено бюджетними гарантіями.

А це найкраща прививка від популізму, бо ВРУ стане перед непростим вибором: або ухвалити "мінімальний гарантований пакет", або ухвалити "розширений гарантований пакет", але з відповідним фінансуванням.

Для реалізації принципу "гроші ходять запацієнтом" потрібно зробити наступні кроки:

  • персонфікувати пацієнта, тобто "прив’язати" бюджетні кошти до кожного громадянина, зареєструвавши останнього у системі e-health;
  • створити Національну Службу Здоров’я, котра і закуповувати послуги, у того закладу, який обирає пацієнт, таким чином створивши конкуренцію за пацієнта між надавачами медичних послуг;
  • автономізувати медичні заклади, надавши останнім право самостійно розпоряджатись отриманими коштами, у тому числі і на підвищення зарплати медикам.

Щоб "прив’язати" використання бюджетних коштів до громадянина, необхідно розпочати приписну кампанію, паралельно запустивши систему e-health.

Тобто лікар укладаючи декларацію з пацієнтом вноситиме дані про останнього у єдиний реєстр пацієнтів. З розгортанням системи e-health у електронній системі фіксуватимуться усі дані, що стосуватимуться здоров’я пацієнта.

Для того, щоб створити конкуренцію між надавачами медичних послуг потрібно змінити принцип їх фінансування з існуючого бюджетного утримання закладів на закупівлю в цих закладів медичної послуги.

Визначати ж, де саме держава купуватиме послугу, буде сам пацієнт.

Таким чином маршрут коштів по системі визначатиметься не чиновник, а сам пацієнт.

Це призведе до конкуренції за пацієнта між закладами, а заклади зможуть фінансово мотивувати лікарів боротись за пацієнта, бо матимуть фінансову і управлінську автономію (відповідний закон № 2002 вступає в силу з листопада цього року).

Для того, щоб змістити акцент з вирішення проблем зі здоров’ям на попередження цих проблем потрібно, щоб ефективно запрацювала первинна ланка медичної допомоги. Саме з первинки і повинна розпочатись реформа медицини уже наступного року.

Усе вищеописане не гарантує нашій системі швидкого і безболісного одужання, але дає дуже високий шанс на успіх.

Але, щоб скористатись шансом на одужання, потрібно бодай розпочати терапію.

Саме це і мають зробити депутати Верховної Ради, ухваливши пакет законопроектів щодо медичної реформи.

Олександр Ябчанка, головний експерт медичної групи "Реанімаційного пакету реформ", спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua