Як потрібно змінювати школу: залишаючи право мати свої особливості

Що є важливим в освітніх проектах?

Для мене – довіра. Довіра до світу, до себе, довіра до інших людей. Довіра як кінцева мета освіти і довіра як спосіб прийти до цієї мети.

Взагалі зараз стало модно говорити про довіру. Але одна справа декларації про довіру школам, учителям, дітям. І інша справа, як ці декларації реалізуються на практиці.

Подивіться на більшість наших державних шкіл.

[L]Як можна навчити дітей довіряти собі, людям, світу, якщо ми не довіряємо вчителю самому вирішувати, що викладати дітям і як вести заняття. Ми вимагаємо від нього узгодження програми, планів, а потім контролюємо їх реалізацію.

А потім цей несамостійний учитель, не довіряючи природі дітей, ґвалтує їх цією програмою, завантажує їх домашніми завданнями з неї і потім карає їх за невиконання.

Як можна навчити дітей вірити в свої сили, якщо ми не віримо в свої?

Що ще є значимим в освіті?

Щасливі діти. Причому не після закінчення школи, а відразу ж, тут і зараз. Тому що не можна бути щасливим коли-небудь потім. Можна тільки зараз. А це можуть зробити для дитини тільки вчителі, які вміють бути щасливими тут і зараз.

А ви бачили, щоб щаслива людина була похмурою і тьмяною? Правда, ні? Сміх і посмішки – ось головний маркер хорошої школи.

Готовність дорослих змінюватися самим – ще один фактор, на який я звертаю свою першочергову увагу в освіті. Адже якщо ви не змінюєтеся самі, ви не можете помітити зміни в дітях, і тому не маєте права вимагати від них яких би там не було змін!

Всі перераховані мною цінності звучать в маніфестації громадської організації "Міжнародний інститут інтегрального розвитку" (МІІР).

А також ще і ненасильство, емпатія, розвиток емоційного інтелекту та інші цінності, які я не перерахував, але теж поділяю.

Тому я був дуже вдячний Катерині Ясько, засновниці та директорці МІІРу, за 2-денний фестиваль "Еволюція освіти. Інтегральне лідерство і практики "живої" школи", який ця громадська організація провела в Києві 10-11 березня.

Катерина Ясько – засновниця та директорка громадської організації "Міжнародний інститут інтегрального розвитку"

Цей захід став підсумковою подією освітнього проекту, що розпочався рік тому, – "Інтегральне лідерство в освіті", в рамках якого вчителі українських шкіл знайомились з найновішими світовими досягненнями психології розвитку, вивчали основи інтегральної теорії та спіральної динаміки, метод ненасильницької комунікації (ННК), розвивали емоційний інтелект та емпатію, вчилися практиці самоусвідомлення, переймали досвід міжнародних колег – директорів найпрогресивніших шкіл Дубаю, Швейцарії та Литви.

У річному проекті взяли участь 30 вчителів і директорів шкіл з 12 українських міст. Натхненні новими знаннями, вони представили на фестивалі результати своєї роботи, втілені у проектах в їхніх школах.

Крім того, на фестивалі виступили зі своїми презентаціями та майстер-класами керівники успішних шкільних освітніх проектів зі Швейцарії, Литви, ОАЕ та Росії.

Про свій досвід також розповіли засновники успішних українських приватних шкіл, а також лідери українських освітніх громадських організацій.

Фестиваль було організовано в рамках литовської Програми розвитку співпраці та сприяння демократії за фінансової підтримки Шведського Інституту. На його відкритті учасників привітав Посол Литви в Україні Марюс Януконіс, який, до речі, говорив дуже хорошою українською.

На відкритті посол Литви в Україні Марюс Януконіс говорив дуже хорошою українською

Цікаво, що на фестивалі відразу було заявлено про тримовність.

Українська – як основна, якою говорила Катерина Ясько, беззмінна ведуча, та вся організаційна команда.

Російська – в зв'язку з тим, що багато хто з учасників був з російськомовних регіонів України.

Англійська – оскільки нею спілкувались деякі гості фестивалю.

Показово, що всі намагалися говорити українською, але можливість перейти в будь-який момент на російську або англійську була ніби подушкою безпеки. І в цьому я бачу безпосередній прояв на мікрорівні принципу ННК, який було заявлено проектом на макрорівні.

Взагалі, на цьому варто було б затриматися особливо – найкращим способом мотивації оволодіння українською є не засудження російської мови і не заборона розмовляти нею, а демонстрація того, як людина, що володіє двома мовами, а краще трьома і більше, включаючи англійську, виявляється більш ефективною в комунікації, ніж та, яка говорить однією мовою.

Директор Міжнародної школи Apple (ОАЕ) Пранджала Дас, розповідаючи на майстер-класі "Практики уважності в освіті" продемонструвала, що означає бути весь час уважним до процесу, постійно підлаштовуючись під рівень учасників майстер-класу.

Директор Міжнародної школи Apple (ОАЕ) Пранджала Дас (у центрі в червоному)

Наведу для ілюстрації приклад. Пранджала запропонувала гру, коли всі учасники стають у коло і по черзі називають числа від 1 до 100 в порядку зростання, але замість кожного третього числа учасник повинен вимовити "Хиз!".

Їй, звичайно, було б зручніше англійською, але з'ясувалося, що частина учасників не може лічити англійською до 100. Тоді вона запропонувала обмежитися лічбою до 30, а потім починати з початку.

Втім, знайшлися учасники, які не могли лічити англійською й до 30. Тоді вона запропонувала лічити тією мовою, якою кому зручніше. Виникла плутанина. Тоді стали лічити українською.

Таке швидке пристосування до рівня учасників, без оцінювання їхніх розумових здібностей, дозволила всім швидко впоратись із поставленим завданням і отримати необхідний досвід.

Наведу ще приклад. Керівник альтернативної школи Integrale Tagesschule Winterthur (Швейцарія) Армін Зібер розповідав, як вони несподівано для самих себе стали працювати з дітьми з синдромом Аспергера.

Коли до них в школу потрапляли учні з таким діагнозом, вони через незнання, як він сам іронізує над собою, ставились до них як і до інших дітей, просто залишаючи за ними право мати свої особливості.

Виявилося, що це єдино правильна стратегія роботи з такими дітьми. В результаті у них на рівні з іншими вчаться близько 20 дітей з цим діагнозом.

Цікаво, що, спілкуючись з учасниками свого майстер-класу, Армін демонстрував саме таку модель поведінки – яка дає право кожному проявляти себе та свої особливості, якими б дивними вони не здавались, і не боятись осуду та оцінки оточуючих.

І сам, немовби запрошуючи розслабитися, поводився з легкістю і артистизмом, в якому проявлялось неабияке почуття гумору і тонкий смак.

Дуже приємно було бачити радісних і вдячних вчителів з різних куточків України, які взяли участь у проекті.

Вони презентували, що було зроблено ними за цей рік в їх рідних школах. Фактично це справжні агенти змін.

Я ще більше зміцнився у своєму баченні, яку школу нам потрібно будувати.

Євген Лапін, спеціально для УП.Життя

Олег Терещенко, фото