Відсутність гуманітарної безпеки – шлях до сепаратизму

882
25 червня 2018

Антигуманний експеримент українських можновладців затягнувся майже на три десятиліття і має бути припинений

Впродовж усього часу існування незалежної України увага держави до гуманітарної безпеки системно зменшувалася.

Звичайно, після розвалу Радянського Союзу ми отримали вельми специфічну гуманітарну інфраструктуру, але навіть її рештки за цей час майже повністю демонтовані.

Та на зміну процесу ампутації інфраструктурних об’єктів для повноцінного розвитку особистостіми поки не отримали нічого, окрім жахливої статистики.

Тому можна впевнено стверджувати, що головна системна криза, яка охопила нашу країну – гуманітарна.

Примноження людського та культурного капіталу ніколи не було державним пріоритетом для жодного президента чи уряду.

За ці роки змінилися десятки міністрів культури, освіти, спорту.

Але на наших очах все так само руйнуються замки, палаци, занепадають музичні та спортивні школи, культурні центри, знищуються бібліотеки та сільські клуби.

Наведу кілька цифр з даних Держстату, що допоможуть осягнути масштаб нинішнього українського гуманітарного дефолту.

"Дефолт" – не риторичне перебільшення, а сухий статистичний факт.

З 1990-го року Україна втратила 418 музичних шкіл: 1204 було, а стало 786.

За ті ж роки кількість відвідувачів музеїв зменшилась вдвічі: з 31,8 млн у 1990-му році до 15,8 у 2016-му.

Більше ніж у три рази впала кількість глядачів вистав у театрах: з 17,6 млн до 5,8 млн.

Кількість слухачів на концертах зменшилася в п’ять разів: з 15 млн до 2,6 млн.

У нас стало на 8600 бібліотек менше,1200 з яких ліквідували лише протягом одного 2016 року.

А загальний бібліотечний фонд втратив понад 164 млн примірників книг!

Сталося це не через декомунізацію, а через недбальство.

Ще більш драматична ситуація з кінотеатрами. У нас десятиліттями відмирала культура походів у кіно.

Якщо в розвинених країнах це не лише багатомільярдна індустрія, але ще й певний соціально-комунікативний звичай, то в нас спостерігається занепад у цій сфері: за роки незалежності кількість глядачів у кінотеатрах зменшилась у понад 50 разів!

Із 552 млн глядачів у 1990-му до 11 млн на рік у 2016-му.

Схожа картина і з клубними закладами, які переважно знаходилися у сільській місцевості.

Їх стало на понад 8 тисяч менше – з 25,1 тис. до 17,1 тис. Частину приватизували, частину перепрофілювали, але значна кількість просто занепала і була зруйнована.

Отже, констатуємо дефолт. На жаль, навіть ті реформи, на які суспільство покладало великі надії після Майдану, цю ситуацію не виправляють.

Скоріше, загрожують її подальшим погіршенням.

Реформа децентралізації передбачає, що держава покладає обов’язок фінансування цілих категорій гуманітарних інституцій на регіональний рівень та місцеві громади.

Які самі мають вирішувати, в якому обсязі їм фінансувати, наприклад, свої бібліотеки і чи фінансувати їх взагалі.

А оскільки наша гуманітарна сфера завжди була на останньому місті в списку пріоритетів, нескладно було передбачити масове згортання культурної інфраструктури, що вже відбувається на наших очах.

Паралельне згортання спортивної інфраструктури призвело до того, що на Олімпійських іграх в останні роки Україна стабільно знаходиться у третьому, а то й четвертому десятку серед країн-учасниць за кількістю отриманих медалей.

Аби на власні очі побачити, як знищується спорт (а разом із ним – і гуманітарний ландшафт країни), можна поїхати до басейну "Чайка" у столичному Сирецькому парку. Точніше до того, що від нього залишилося.

 

"Чайку" приватизували у 2001 році, згодом землю під нею передали в довгострокову оренду за умови, що профіль будівлі залишиться незмінним і тут працюватиме спортивний комплекс.

Але, як заведено, нові власники мали кардинально інші плани на цю територію.

За новітньою українською технологією, історичні чи суспільно значущі будівлі можна просто підпалити або довести до знищення, аби потім – оскільки вже так несприятливо склалася їхня доля! – з чистим серцем знести і побудувати черговий супермаркет або "національну лотерею".

Тому сьогодні замість "Чайки" височіє лише її захаращений остов.

Дитячий басейн, де раніше виховували здорові покоління і формувався майбутній олімпійський резерв, перетворився на наркопритон та місце притулку безхатченків, а його стіни розписані адресами сайтів, на яких можна придбати наркотики.

 

Не маючи ціннісної складової життя, людина перестає бути людиною і перетворюється на організм. Доказом чого є, на жаль, вже традиційно шокуючі показники дитячої наркоманії та алкоголізму в Україні.

Ще у 2010 році Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила, що Україна за рівнем дитячого алкоголізму займає перше місце в усьому світі.

Минулого року експерти Світового банку провели вУкраїні дослідження і встановили, що майже кожен другий чоловік працездатного віку (від 20 до 64 років) і кожна п’ята жінка помирають від наслідків вживання алкоголю.

Відсутність гуманітарної безпеки – шлях до сепаратизму, до окупації тим агресором, який виграє битву за розуми.

Шлях до насильства на вулицях, яке є природним для суспільства, де неконтрольоване розповсюдження зброї поєднане із нерозумінням цінності людського життя.

В Індексі людського розвитку ООН ми втрачаємо позиції і зараз знаходимося на 84 місці.

Це виглядає відверто катастрофічно у порівнянні із нашими сусідами: Польща – 36 місце, Словаччина – 40, Угорщина – 43 місце, Румунія – 50 місце, Білорусь – 52 місце, і навіть РФ – 49 місце.

Для довідки: між рейтингами 2016 і 2017 років ми втратили три позиції, тобто, маємо негативну динаміку.

Якщо негайно не почати робити інвестиції у людський капітал, то скоро наше суспільство опиниться перед загрозою тотального зникнення.

Вже зараз, за даними соціологів, кожен третій українець розглядає можливість виїхати з країни. Хочу зауважити, що 55% з них – молоділюди у віці від 18 до 29 років.

Ми маємо діяти дуже швидко та рішуче, аби цей гуманітарний дефолт не став фундаментом справжнього геноциду, який ми утворимо собі власними руками.

Перше. Ми маємо визнати на всіх рівнях, що гуманітарна сфера, культура – питання національної безпеки України.

Необхідний фундаментальний крок: створити національну програму гуманітарної безпеки, яка координуватиме діяльність усіх державних органів для того, аби розвивати гуманітарну інфраструктуру – включно з РНБО, міністерствами, держадміністраціями та громадами.

Друге. Держава не може списувати з власних рахунків, ані людину, ані культурні надбання, прикриваючись процесом децентралізації.

Ми маємо негайно переглянути принципи підтримки, контролю, розвитку та фінансування гуманітарної сфери, а не покладатися в цьому стратегічному питанні на чиюсь персональну волю "на місцях".

Мають бути внесені зміни в законодавчі акти про децентралізацію, аби обсяги фінансування гуманітарної безпеки стали законом та матрицею розвитку суспільства, а не диким полем анархії. 

Третє. Суспільство вже не має сил поблажливо ставитися до напрацьованої роками схеми рейдерства нашої власності, наших об’єктів культури, спорту, історії. 

Нам потрібно негайно накласти заборону на приватизацію, перепрофілювання та ліквідацію усіх закладів культурної, спортивної та освітньої сфер. А також охоронних пам’яток та територій загальнонаціонального та локального значення. 

Ми вимагаємо закону, який дозволяв би термінову реприватизацію тих об’єктів гуманітарної сфери, які їхні власники спеціально доводять до знищення або використовують не за профільним призначенням, і вводив би за це кримінальну відповідальність.

Причому як для шахраїв-інвесторів, так і для службовців, які є учасниками їхніх оборудок – включно з тими, хто посідає виборні посади у владі.

Відповідальність тих, кого ми обираємо керувати нашою країною, є особливо важливим питанням. Повне ігнорування основ гуманітарного розвиткуминулими поколіннями українських можновладців і призвело до сьогоднішніх важких наслідків.

Але цьому ігноруванню немає місця у майбутньому, оскільки без термінового порятунку гуманітарної безпеки Україна не матиме майбутнього як такого.

Напередодні президентських і парламентських виборів 2019 року суспільство має право вимагати від тих, хто претендує на найвищі посади у владі, гарантій зупинення гуманітарного дефолту.

Бо якщо учасники виборів над цим завданням працювати не збираються, то після обрання саме вони і стануть тими, хто за руку поведе українців у чорну безодню історії.

А отримають вони це право від нас з вами – якщо ми проголосуємо безвідповідально з точки зору власного майбуття.

7 липня в Каневі відкриється Міжнародний економічно-гуманітарний форум Ukrainian ID, на який запросили політичних лідерів, найбільш імовірних учасників виборів-2019.

Їх попросять підписати публічне зобов’язання, що у разі їхньої перемоги вони зроблять розвиток людини головним пріоритетом держави, чинитимуть опір корупції і вестимуть країну до майбутнього у вільному глобальному світі.

Наталія Заболотна, президент Фонду гуманітарного розвитку України, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті