Чому українці такі істеричні?

3443
4 березня 2019

Ну що, як вам, друзі, ситуація з українським відбором на "Євробачення"?

Круто, ні? Спочатку оголосили відбір за одними правилами, а потім, по ходу придумавши інші, наплювали на всі виступи і всі голосування глядачів.

Не дивно, що після того всі учасники відбору, один за одним, відмовилися від участі в "Євробаченні". Нікому не хочеться бути переможцем такою ціною – гідності в учасників відбору виявилося більше, ніж в керівників совково-нереформованого Першого каналу.

Але нас цікавить не так сам цей Національний відбір, як істерична реакція деяких користувачів соціальних мереж на окремих його учасників.

Особливо – реакція тих, хто стверджує, що "Євробачення" – це саме дно, а тому він його не дивиться. Що, менше з тим, не завадило йому знати все про всіх і всіх засуджувати.

В цій реакції проявилася одна дуже важлива і тривожна закономірність, що надто вже яскраво відображає особливості нашого колективного мислення.

Справедливості ради, треба сказати, що ця закономірність існує вже не один десяток років.

Однак, з початком війни, здавалося, що вона безповоротно канула в Лету і тоді це не могло не радувати.

Але, на жаль, радість виявилася передчасною – зараз все повернулося назад. І в значно гіршому вигляді, ніж раніше. Але спочатку трохи теорії.

Як хлопчики стають мужчинами?

Передусім, трішки психоаналізу. Можна, звичайно, висловити це і сучаснішими термінами, але психоаналітичною мовою воно звучить красивіше.

Отож, для того, щоб стати мужчиною, хлопець поступово, одне за одним, має виконати два послідовних завдання.

Перше – уникнути комплексу кастрації – загрози поглинання його "Его" материнським "Я". Бо для матері він хоч і рідний, але несексуальний об'єкт.

Друге – символічно вбити батька (Едипів комплекс), щоб зайняти його місце в боротьбі за любов спершу матері, а потім – й інших жінок.

Так, щоб стати дорослим, треба послідовно пережити ці два комплекси.

Якщо ж чоловікові не вдається виконати ні одне, ні друге завдання, то існує велика ймовірність того, що повноцінним мужчиною він так і не стане.

Ні, він стане дорослим. Можливо, навіть створить сім'ю. Але непрожиті ним комплекси так і залишаться жити в його підсвідомості, неявно управляючи звідти його життям.

Правда життя різноманітне, через що може й не всім потрібна подібна сепарація від матері. Тому цілком може бути й так, що хтось з цих дорослих хлопчиків, знайшовши собі дружину, схожу на маму, буде цілком з нею щасливим.

Однак будуть й такі, кого ці непрожиті підсвідомі комплекси все-одно будуть мучити, "вилазячи" звідти найрізноманітнішими проявами деструктивної поведінки – алкоголізмом чи наркоманією,  парасуїцидальними нахилами і… ненавистю до жінок.

Так, ось саме останнє й тривожить найбільше. Адже такий дорослий хлопець, по ідеї, мав би мстити рідній матері, але так і не вирвавшись з-під її влади, він в принципі нездатний скинути її з трону. А тому мстить всім іншим жінкам, які зустрічаються на його шляху…

Як розвиваються нації?

Насправді, по різному – єдиного рецепту тут немає.

Але тоді, коли нації доводиться уникати загрози повного знищення, для неї спрацьовує та ж закономірність, що існує і в живій природі – інстинкт виживання всього роду (чи навіть виду) в середовищі тварин виявляється сильнішим за інстинкт виживання окремої особини.

Аналогічно, для виживання всієї нації першочерговим стає виживання жінок дітородного віку та дітей – всі інші менш важливі. Тому ними жертвують.

Так чоловіки або йдуть захищати жінок, або гинуть від рук ворога.

А жінки старшого віку беруть на себе опікунство над тими, хто залишився – над тими жінками, які ще здатні народжувати, і над дітьми. І теж по своєму їх захищають – ховають в підвалах, носять їм їсти, допомагають втекти в безпечне місце або й взагалі – виїхати в іншу країну.

Знайомо, правда?

Так тепер нерідко про Україну жартують, що в нас вже давно узаконені одностатеві шлюби. Бо українська сім'я – то мама з бабусею.

І все би нічого, але сліди подібної травматизації залишаються в сімейній історії на довгі роки, вони зберігають свою живучість навіть тоді, коли ця загроза знищення давно вже минула.

Або й навіть можуть передаватися в незмінному вигляді через декілька поколінь. Тоді нові покоління внуків і правнуків, які цієї травми не знали і знати не могли, все-одно роблять все так само, як і їхні матері і бабусі, навіть не розуміючи чому і навіщо. І звідки це в них взялося..

Як далі розвивається травмоване суспільство?

Отож, маємо дві основних закономірності:

1. Мужчина, який вчасно не прожив свої едипальні комплекси і так й не сепарувався (психічно) від своєї матері, нерідко починає мстити за це всім іншим жінкам на своєму шляху, всіляко їх принижуючи і знецінюючи.

А іноді навіть – реально їх вбиваючи. Так він намагається повернути собі владу над життям і собою.

2. Суспільство (незалежно від того, чи воно моно-, чи багатоетнічне) проходить через подібну загрозу масового знищення, в ньому починає зневажатися роль мужчини (якщо тільки він не воїн захисник, що всіх врятував, якому всі за це вдячні), основною ціллю стає завдання захисту жінок дітородного віку та (менше) дітей (бо поки є жінки, дітей ще можна понароджувати) і збільшується моральний авторитет старшої жінки в сім'ї – матері, бабусі та прабабусі.

І до чого це призводить в результаті, здогадуєтеся?

Для дорослого мужчини ця старша жінка (переважно це його мати, або матір дружини) знову повстає такою собі владною матір’ю, з під-крила якої він так довго намагався вибратися, а може навіть – вибратися так і не зміг.

І що тоді йому залишається?

Так, бунтувати по новому! Переважно, знову ж  не проти своїх жінок (хоча, на жаль, буває й так – за рівнем домашнього насильства Україна давно вже перевершила всі найгірші показники), а проти усіх інших, які тільки трапляються на його життєвому шляху.

Пам'ятаєте той жахливий випадок, ще перед війною, як в Миколаєві спалили ще живу дівчину –  Оксану Макар? Оце само воно й було…

З початком війни такого не стало, бо мужчини стали мужчинами й пішли захищати своїх жінок на фронт. А жінки стали просто жінками, а не якимись там берегинями чи чимось подібним. І все дуже швидко стало на свої місця.

І все було б добре, якби війна не тривала так довго, якби ми перемогли швидко. Але так, на жаль, не сталося.

І тому тепер все повертається знову. .. і ще в гіршій формі, ніж було.

… і до чого тут істерія з приводу "Євробачення"?

Ну і тепер повернемося до Національного відбору з "Євробачення" і його фейсбук-коментаторів.  

Спершу накинулися на солістку Yuko – бо у неї, мовляв, російське громадянство.

Потім домахалися до солістки Казки – бо вживу вона не так гарно співає, як на запису.

Потім жертвами стали Анна та Марія з однойменного кримського дуету – бо не захотіли відверто сказати, що Крим – то Україна.

Ну так, негарно вийшло, не захотіли. Але комусь їх легко осуджувати, живучи в безпечній Україні. А в Росії за таке, взагалі-то, передбачена кримінальна відповідальність. Що мали дівчата робити? Сказати це і сісти в тюрму? Ти, читачу, так зробив би? Точно-точно зробив би?

Наостанок, черговою жертвою стала інша Аня – Ганна Корсун (Maruv). Її зненавиділи за те, що виступає в Росії. Теж негарно, правда.

Але єдиний чоловічий колектив на відборі (Brunettes Shoot Blondes) ніхто ж ні словом не зачепив, правда? Як і інших чоловіків – чоловічу половину групи Казка, Стаса Корольова (половинка Yuko), Андрія Хайата (Khayat).

Думаєте це випадково?

Ні! Молода, красива, сексуальна – ну як на таку не накинутися? Справжня, хороша, сакральна жертва!

А деякі жінки розпинали її ще з більшим завзяттям, ніж чоловіки, нерідко притому акцентуючи увагу саме на її зовнішніх принадах. Але точно не на виконанні.

Господи, ну проблему-то знайшли –  кусок голої задниці по телевізору побачити! І це – в 21 столітті! В часи Інтернету і масового засилля порно.

На жаль, всьому цьому є  причина. Переживши загрозливу для життя ситуацію, ми можемо залишитися собою, але можемо й почати ідентифікувати себе з агресором. І друге, на жаль, буває частіше.

Тому, по відношенню до Анни-Марії повелися так, як це зробили б російські великодержавні шовіністи – "Ви мали сісти в тюрму – бо ми через ваші слова некомфортно себе почуваємо тут, в безпечній частині України!".

Тому, по відношенню до Maruv та Казки, повелися так, як ті, хто нас століттями нищив. Адже, щоб знищити чужу націю, не треба нищити всіх – лише молодих дівчат дітородного віку. Якщо не фізично вбити, то, для початку, хоча б морально.

Так, це страшно, але це факт – якщо нація вимирає, вона сама починає ненавидіти й нищити власних дівчат.

А ми вимираємо.

І ми їх ненавидимо.

І вони втікають з України. Все більше й більше. Все далі й далі.

А ми, ображені, залишаємося тут. Плакати, страждати й скиглити..

І ось на цій неоптимістичній ноті й варто було б поставити крапку, щоб хоч таким чином покарати тих, хто мислить подібним чином, хто сам давно вже став агресором, сіючи ненависть у суспільстві.

От тільки травма так просто не лікується. А тому до них все-одно нічого не дійде.

Тому будемо апелювати до тих, хто більш чи менш справився зі своєю частиною спільної колективної травми – їх підтримати легше. І вони розумніші. І ми маємо що їм сказати.

Бо переживши травму, вже неможливо залишитися таким, як ти був до того. Травма завжди змінює людину. Ділить її життя на ДО і ПІСЛЯ. Тому, після травми можна рухатися тільки або вгору, або вниз.

Тому й ми, українська нація, теж – або будемо й далі все більше й більше ненавидіти своїх жінок, і через це вимирати. Або підемо вверх, й будемо розвиватися, як кому належить.

Тоді чоловіки нарешті стануть мужчинами – синами і батьками.

Старші жінки нарешті перестануть опікуватися всім родом, лише насолоджуватися своєю роллю дружини, матері чи бабусі.

А молоді дівчата нарешті перестануть втікати з країни. І тоді все у нас буде добре…

P.S. Вибачте, так а все-таки, хто замовив Катю Гандзюк?

Ігор Лубківський, психолог, аналітик, публіцист, голова ГО "Асоціація психологів України "Разом заради майбутнього", м. Тернопіль, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина Depositphotos

Вас також може зацікавити: 

Якими є психологічні наслідки Голодомору в повсякденному житті українців 

Чи завжди травмуючий досвід нас загартовує? 

Колективна травма українців: її позитивні та негативні наслідки, що з нею робити і навіщо 

powered by lun.ua