Laibach: мене не цікавить мир, мене цікавить правда

2010
30 вересня 2019

Мешкаючи у відносно вільній країні, починаєш забувати, як це – одностайно голосувати і думати у єдиному пориві.

І хоча на дворі ХХI століття, на третьому камінчику від Сонця подібні речі ще трапляються: Північна Корея, Іран, Венесуела. Тож світ потребує цивілізаційного комутатора.

У це важно повірити, але не перше десятиліття словенська індастріал-група Laibach – це дискретна форма спілкування оточуючого світу із тоталітарними режимами, де одноосібно панує вождь, встановлено диктатуру, здійснюються: внутрішні – терор та мобілізація населення, зовнішні – політична ізоляція.

Звідси бере початок гуманітарна всеозброєнність Laibach, високий інтелектуальний рівень концертів, найновітніше технологічне забезпечення шоу – і демонстрований спектр соціальних оцінок: від ліричного оспівування до знущального сарказму.

Меломани називають їхні візуально-музичні дійства рок-концертами, психіатри – сеансами лікування соціальних хвороб, культурологи – політичними мітингами, мистецькі критики – мультимедійними арт-шоу.

Laibach вміє все, бо його мета: лікувати хворі суспільства.

Ось яскравий приклад.

У Північній Кореї, яку на Заході називають державою-фортецею, до них побувати із концертами не вдавалося жодному з рок-музикантів, відомих активною громадянською позицією: ні Брюсу Спрінґстіну, ні U2.

Менеджмент словенської групи вів перемовини із офіційними колами КНДР майже рік, витримуючи ідеологічні знущання тамтешньої цензури.

Це вже забулося, пам’ятатиметься інше: саме Laibach першими із західних музикантів зіграли два концерти в Пхеньяні.

Оформлення альбому Laibach “Звуки музики” від Valnoir

Повернувшись додому, словенці медалей на груди не чіпляли, а продовжили копітку роботу по наведенню мостів взаєморозуміння.

На концерті в Пхеньяні у серпні 2015 року септет виконав кілька пісень із саундтреку до знаменитого кіномюзіклу "Звуки музики" (The Sound Оf Music, 1965) режисера Роберта Уайза в музичній естетиці індастріал із легким флером дарквейв і техно.

Зроблено це було не випадково. У КНДР "Звуки музики" – відома й улюблена кінострічка, за якою школярі вивчають англійську мову.

Минуло три роки, але враження залишилися яскраві.

23 листопада 2018 р. "Laibach" видали п’ятий кавер-альбом – The Sound Оf Music, перегравши дев’ять класичний пісень авторства Річарда Роджерса у своїй характерній індастріал-манері, та ще й доповнили репертуар знаменитою корейською народною піснею – Arirang та власним інструментальним треком-ремінісценцією The Sound Оf Gayageum ("Звук каяґиму"; корейський національний щипковий інструмент).

Цим естетична терапія не закінчилася. Тримаючи піксель єдності, торік культова словенська група випустила п’ятий за кар’єру документальний фільм ­– Liberation Day ("День визволення"), знятий Laibach під час міні-туру в Північну Корею режисером Уґіс Олте за сценарієм Мортена Траавіка.

Розповідаючи про стрічку, в одному з інтерв’ю Мортен Траавік чітко висловив творче кредо: "Мене не цікавить мир, мене цікавить правда".

Це – правда, мир за будь-яку ціну Laibach не цікавить.

У цьому ви маєте нагоду пересвідчитися на власні очі. Удруге за останні чверть століття група-загадка з Балкан відвідає з єдиним концертом Україну, аби 12 листопада 2019 року виступити у Міжнародному центрі культури і мистецтв (колишній Жовтневий палац) у Києві в рамках світового турне The Sound Оf Music Tour.

 Laibach. "Звуки музики", 2019

22 роки тому два шоу відбулись у нічному клубі "Нью-Йорк" (5 жовтня 1997 року) та Міжнародному виставковому центрі (6 жовтня 1997 року).

Їх, як і нині, організовував промоутер Геннадій Гутгарц, який говорить: "Особливо сьогодні Україна потребує високоінтелектуального музичного продукту, який має лунати в національних концертних залах. Саме такою, на мій погляд, є музика Laibach.

За винятком Білорусі немає жодної європейської країни, де б не виступала словенська група. Лише весняна частина світового турне The Sound Оf Music Tour склала 42 концерти у 18 країнах.

Де б не виступав Laibach, надмета у групи – не рок-концерт чи музично-політичний мітинг із маніфестацією сарказму на теми різних форм тоталітарних режимів.

Високе завдання постукати в серця та надіслати меседж: "Якщо ви терплячі та готові до боротьби за краще майбутнє, ви можете реально досягти того, що мало хто вважає можливим". Шоу словенців – дієве щеплення від однопартійної одностайности".

 Laibach. "Звуки музики", Грац, 2018. Фото: Miro Majcen

Цікаво, що у творчій активності словенська культова група четверте десятиліття демонструє тотальний естетичний ф’южн.

Зокрема, меломани Laibach прекрасно знають десять студійних дисків і пять кавер-альбомів команди, а світові турне, що охоплюють пять континентів, тримають градус уваги.

Поціновувачі сучасного мистецтва знають словенських інтелектуалів, як співзасновників руху NSK (Нове словенське мистецтво), який 1992 року об’єднав кілька груп національних митців та інтелектуалів, включно зі Славоєм Жижеком.

Нині арт-напрямком опікується Laibach Kunst і, сподіваюся, Україна ще побачить полістилістичну, багатожанрову виставку від Laibach.

В своїх інсталяціях, демонстрованих в різних європейських столицях та займаючих окремий простір постійної експозиції Музею сучасного мистецтва в Любляні Moderna galerija вони, зокрема, використовують впізнавані образи зі спадку киянина Казиміра Малевича.

Нині ж Laibach Kunst, що підтвердив учасник групи Іван Новак, надали один з варіантів свого відео Geburt einer Nation для виставки "Сьогодні ми будемо винаходити нації", що відкриється 5 жовтня у Музеї образотворчого мистецтва ім. Й. Д. Буханчука в селищі Кмитів на Житомирщині.

В музеї зберіглася унікальна збірка мистецтва радянських часів, яку намагаються переосмислити власними більш-менш вдалими інвазіями та коментарями сучасні українські митці.

 Laibach. Фото Cirij Jazbec

Як і виступи, відеокліпи Laibach можна трактувати в контексті актуального мистецтва.

З 1986 року створюють вони й музику до кінофільмів і театральних вистав.

Два останніх саундтреки написані до німецько-фінського комедійного бойовика "Залізне небо: Прийдешня раса" (2012) режисера Тімо Вуоренсоли та театральної вистави "Так говорив Зататустра" (2017), поставленої Матьяжем Берґером за мотивами філософського твору Фрідріха Ніцше.

В усьому, за що б не брався Laibach, бринять ноти, які видобуваються виключно між красою та терором – це саме те в мистецтві, що імпонувало самому Ніцше, досі найбільш незрозумілому європейському філософові.

Неймовірно, але з декади в декаду їм це вдається: писати музику, створювати на сцені візуалізовану виставу, грати враженнями глядачів, залучаючи їх до співучасті дійства.

"Без музики життя було б помилкою", – колись написав літературний батько Заратустри. Маєте нагоду в цьому пересвідчитися на шоу Laibach у Києві.

Іван Авраменко, культуролог, спеціально для УП.Життя

Титульне фото Roger op den Camp

Вас також може зацікавити:

Як звучить Україна: 700 гуртів та виконавців

Співачка Alina Pash: Я люблю свою країну, але не хочу називати себе патріоткою

Тарас Чубай: Зараз українці – кошенята, яких мокають обличчям у купку лайна

Лідер гурту "Вагоновожатые" Антон Слєпаков: "Довбають" людей, які мають проросійську позицію, ми її точно не маємо"

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua