Чи готові українці до щастя?

980
3 лютого 2020

Згідно зі щорічним рейтингом американського журналу U.S. News & World Report, Україна є аутсайдером у списку країн із найщасливішими сім'ями з дітьми.

57 місце із 73-ох та рейтингове сусідство з Єгиптом і Болівією – це, на жаль, невтішний показник.

Дані минулорічної доповіді Підрозділу ООН із пошуку рішень для стабільного розвитку не менш сумні – 133 місце з 156-ти країн світу, поряд із Чадом та Ефіопією.

І, здавалося би, у який спосіб більш інфраструктурно розвинена Україна, з таким могутнім ресурсним потенціалом (зокрема, людським), опинилася на останніх позиціях серед "щасливчиків"?

Окрім зовнішніх чинників є не менш важливі внутрішні, які десятиліттями вкорінювалися в національній свідомості українців.

Про це докладніше.

Північний досвід

Нагадаю, традиційно перші місця за показниками щастя посідають скандинавські країни, зокрема Фінляндія, Швеція, Данія, Норвегія та Ісландія.

Навіть постійна відсутність сонячного світла (а отже, й вітаміну D, що відповідає за синтез гормонів "щастя") та суворий клімат не стали для цих країн перешкодою для перемоги в рейтингу щасливчиків.

Окрім високих економічних та соціальних показників ці держави відрізняються особливим, занадто сенситивним ставленням до всього людського, а це, у свою чергу, дозволяє місцевим жителям почуватися щасливішими.

Що для нас, українців, вважається дикістю або чимось кумедним, для північних народів – абсолютна норма.

Наприклад, усі ми знаємо про декретні відпустки жінок як стандартний розповсюджений світовий досвід. Але часом забуваємо, що чоловіки також мають законне право піти в декрет.

Зокрема, у Швеції на обох батьків виділяється майже 480 днів декрету, 60 з яких обов'язково має взяти тато (в Україні також є подібна практика, але лише до 3% чоловіків йдуть у декретну відпустку). 

І повірте, у цьому немає нічого надзвичайного. Обидва батьки мають рівноцінне право доглядати за новонародженою дитиною, тим самим виховуючи в чоловікові побутову самостійність та відповідальність за власне дитя.

Чи буде жінка почуватися більш "розвантаженою", а отже, й щасливою?

Звісно. А дитина отримуватиме вдвічі більше любові та піклування, що обов'язково впливатиме на її подальший емоційний розвиток.

Такий маленький, але важливий нюанс робить щасливішими всіх членів родини.

Для нашої патріархальної пострадянської ментальності подібне впровадження й досі здається дивним і недоречними.

Адже, згідно з усталеними стереотипами, "чоловік – годувальник, жінка – берегиня домашнього вогнища". Обов'язки з матеріального забезпечення родини здебільшого лягають на плечі чоловіка, а отже, часу на догляд за малюком він не матиме.

Гендерні упередження не дозволяють українцям "розслабитися" та отримувати задоволення від повсякденних моментів, які, на жаль, у нашій суворій реальності перетворюються на рутину та побутові страждання.

Щасливішим від цього ніхто не стає.

Сімейний мікроклімат – тонка штука, тож там, де є сором і забобони – щастю місця немає.

"Щастя, як і сексу, у СРСР не було"

Повертаючись до теми радянської та пострадянської свідомості, не можу не відзначити українців у надзвичайно шкідливій звичцівідтягувати щастя на потім.

Звичний для кожної радянської людини дефіцит товарів привів українців до зубожілості та пристосуванства.

Як це було раніше?

Найсмачніша їжа (навіть, якщо є гроші) – тільки на свята. Не дай, Боже, сусіди дізнаються, що ти жируєш.

Одяг, постільні приналежності – старі, але комфортні.

Найгарніший посуд – взагалі ніколи. Забудьте. Будемо їсти зі старого, зі сколами, а чеський фарфоровий нехай одвічно стоїть у серванті, залишиться дітям, онукам, правнукам (тобто нікому).

Звичка відтягувати задоволення від використання гарних, дорогих речей, сором за те, що ти відрізняєшся від інших (притягуєш увагу, заздрість?) – це сумні реалії існування старшого покоління українців.

На щастя, у покоління 80-90-х років цей підсвідомий шаблон не встиг вкоренитися так глибоко, як це відбулося у випадку з нашими батьками. Але його наслідки ми "розгрібаємо" й досі.

"Дорого-багато"

Щодо наслідків.

Як вважаєте, звідкіля в українських політиків така манія привласнювати собі найкращі багатства світу, назначати величезні премії та зарплати, непропорційні доходам "звичайних смертних"?

Кабінетні інтер'єри з ліпниною в дусі Пшонки, люксові, мегадорогі відпочинки за кордоном – все це ганебна радянська спадщина, в якій з головою загрузли наші топчиновники.

Напевно, кожний із нас знає приклади, коли людина півжиття проіснувала за мізерні кошти, а потім добралася до "кормушки".

Звичайно, у даному випадку такій особі дуже складно утримувати себе в руках. Подібні контрасти міцно б'ють по голові, і людина, яка за своєю природою тяжіє до щастя, використовує його по-максимуму, до останньої краплі, забуваючи про головніше – щастя за гроші не купиш.

Усі ми чудово пам'ятаємо, який галас нещодавно розкрутився довкола нових зарплат народних обранців і міністрів.

Можна нескінченно просторікувати та виправдовувати це підвищення, мотивуючи впливом на зниження рівня корупції. Але наразі подібна несправедливість дуже ріже око пересічному українцю, який заробляє вдесятеро менше та отримує жалюгідну пенсію.

І тепер, із феномену "дорого-багато" ми поступово перейшли до його наслідків – низьких соціальних стандартів, через які страждає більшість громадян України.

Ясна річ, що достойні зарплати, пенсії, високий показник ВВП у розрахунку на душу населення – це вкрай важливі параметри, які прямим чином впливають на рівень щастя людини.

Але в нас ситуація з соцстандартами, на жаль, досить сумна. У той час, поки один бенкетує, інший – доїдає крихти та намагається прогодувати сім'ю за ганебну мінімалку.

Тобто виходить, що "простолюд" не достойний щастя? А "простолюд" – це хто? Наші заслужені лікарі, вчителі, вихователі, наукові діячі…

Парадокс, але часом від звичайної прибиральниці більше користі, ніж від окремих чиновників.

Сукупність вищезгаданих чинників – зовнішніх (соцстандарти) та внутрішніх (ментальність, звички, упередження) – це основа для формування людського щастя.

Так ось зовнішні, соціальні, які залежать безпосередньо від держави, повинні забезпечувати гідне життя кожного громадянина.

Але, на жаль, поки що наше сучасне суспільство поділене на своєрідні касти (за прикладом індійських), адже є величезна прірва між найбагатшими і найбіднішими прошарками населення.

І хоча пережиток радянщини вже потроху від нас віддаляється, суспільство трансформується, у моральному аспекті готове до щастя, але в матеріально-побутовому ситуація й досі плачевна.

Олег Петровець, політичний експерт, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина yanlev/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Скільки грошей нам потрібно для щастя? Порахували психологи

Чому деяким людям щастить більше, ніж іншим, і як мислять везунчики

9 років самітником у ретриті. Як українець шукав щастя у Непалі

Українці стали ще нещаснішими. Рейтинг країн світу за рівнем щастя

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua