На порядку денному Кабінету Міністрів вже декілька місяців знаходиться питання, чи відновлювати ліквідовану санітарно-епідеміологічну службу (СЕС), і зараз питання добігає логічного завершення через створення нової служби з контролю за захворюваннями.
Основний аргумент – об’єднання функцій епідеміологічного нагляду (тобто контролю за інфекціями) та інспекційних функцій.
Однак проблема полягає в тому, що це по суті функції-антагоністи.
Як і у колишньої СЕС інспекційні функції, тобто зловити порушника карантинних заходів і покарати, стануть визначальними.
А от епідеміологія, тобто якомога раніше виявити інфекцію і зробити так, щоб вона передалася якомога меншій кількості людей, – це вже складніше, потребує ґрунтовних знань, а в нинішній ситуації і креативних рішень.
Чи допоможе така служба у подоланні епідемії в Україні?
У 2014 році уряд вирішив ліквідувати санітарно-епідеміологічну службу та створив новий орган для нагляду за безпекою харчових продуктів та захисту прав споживачів.
Уряд, найімовірніше, керувався багатьма мотивами при прийнятті цього рішення:
- відмова від органу радянського зразка,
- бажання скоротити кількість державних органів,
- зменшити корупційні ризики,
- створити європейську систему безпеки харчових продуктів,
- припинити довічну суперечку між "ветеринарами" та "сесівцями", хто головніший та розумніший тощо.
У будь-якому разі, в результаті була створена служба безпечності харчових продуктів, яка розвивається і створює нову інституційну спроможність протягом останніх 6 років, намагаючись слідувати правилам та стандартам ЄС.
Паралельно було запущено процес розвитку системи громадського здоров’я:
- у 2016 створено Центр громадського здоров’я,
- Міністерство охорони здоров’я отримало у спадок від СЕС мережу лабораторій по всій Україні, аж до районного рівня хоч і з низькою спроможністю,
- було прийнято Концепцію розвитку системи громадського здоров’я та план заходів до неї.
Однак не отримавши лідера у МОЗ, який пріоритезував би тему, план її розвитку, переважно, залишився на папері, а система остаточно розбалансувалася.
Українці не отримали сучасної служби оперативного реагування на загрози для свого здоров’я.
Області, які проявили ініціативу та створили регіональні центри громадського здоров’я, залишились у підвішеному стані, але більшість вирішила почекати наступних виборів і чергової зміни керівництва і пріоритетів.
Варто зауважити, що належна система громадського здоров’я, а особливо епідеміологічний нагляд за інфекційними захворюваннями є одною з вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Ця базова функція системи охорони здоров’я, яка мала б розвиватися відповідно до сучасних світових тенденцій разом із лабораторною складовою, зависли не етапі реорганізації і невизначеності.
Тим часом, в державі пройшли вибори, змінилося керівництво і пріоритети, а одночасно розпочалася пандемія.
Україна ввійшла у процес боротьби з COVID-19 відносно достойно – завдяки вчасним і швидким карантинним заходам кількість нових випадків, кількість смертей і темпи поширення вірусу довгий час залишалися низькими.
Однак, як тільки карантинні заходи послабились, епідемія почала розростатися по-справжньому.
Епідеміологічна служба, яка мала б вчасно ідентифікувати та відслідковувати контакти підтверджених випадків не спрацювала, а безкоштовні діагностичні тести залишаються малодоступними.
Тому Україна вже увійшли в десятку лідерів у світі за кількістю нових хворих.
А оскільки гроші у фонді COVID закінчилися, бажання і спроможності повернутись до жорстких карантинних заходів в уряду немає, то найбільш доступним заходом стає створення нової старої служби з контролю за захворюваннями.
Уряд пропонує створювати служби з контролю за захворюваннями на базі служби, що займається питаннями безпеки харчових продуктів.
По-перше, це недоречно з точки зору економічних переваг (про це вже написали).
По-друге, Держпродспоживслужба була створена на базі колишньої ветеринарної служби, а вся інфраструктура СЕС таки залишилася в системі МОЗ.
Тут варто розглянути доцільність створення служби з контролю за захворюваннями з точки зору епідемічної ситуації.
В цьому контексті варто зупинитися на трьох аспектах:
Таким чином, потенційне рішення уряду щодо створення нової служби з контролю за захворюваннями, скоріше, продовження боротьби за відновлення СЕС, ніж справжній крок до посилення системи громадського здоров’я в Україні.
Для ефективного подолання таких загроз, з якими сьогодні стикнувся світ, потрібні сильні і стабільні інституції, яким довіряє суспільство.
Постійна зміна векторів, невизначеність пріоритетів та реваншизм, на жаль, лише посилює кризу громадського здоров’я в Україні.
Наталія Кириченко, член правління ГО "PH Capital", спеціально для УП.Життя
Титульна світлина dusanpetkovic/Depositphotos
Вас також може зацікавити:
МОЗ хоче по-іншому госпіталізовувати людей з COVID-19
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.
