Цілі та смисли сучасного Університету
17 березня відбудуться вибори ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Донині це була пересічна подія, яка стосувалася держави (в особі Міносвіти) і самих працівників університету.
Натомість зараз вибори ректора першого університету країни – це вибір кожного зі стейкхолдерів: батьки вступників, самі студенти, роботодавці, органи держаної влади, представники громадянського суспільства, ЗМІ.
Бо без діалогу на рівних з усіма спільнотами ми не зможемо відповісти на ключові питання університетської освіти сьогодення:
- Якою буде вища освіта після пандемії?
- Як мають змінюватися адміністративно-управлінські підходи в університеті?
- Які стратегії й відповіді на виклики, що постають перед вищою освітою в Україні?
- Як зрештою зміниться робота викладачів та навчальний процес для студентів?
- Спробуймо спільно подумати над перспективами.
Університет і пандемія
Пандемія, як не дивно, слугувала зближенню та індивідуалізації контакту викладача і студента й виокремила особистість кожного з них.
Якщо в європейських університетах Ренесансу та Нового часу спільнота викладачів та студентів була об’єднана стінами й духом університету, то нині, у ХХІ столітті, – це спільнота глобального цифрового світу.
Така нова спільнота географічно віддалена, майже віртуальна, і не має "пахощів" аудиторного життя.
Нині весь час розширюється простір горизонтальних комунікацій. Водночас, завдяки доступності усіх і кожного в онлайні, твориться нова етика спілкування – якщо раніше до викладача зверталися з питанням лише в аудиторії, то нині потрібно розуміти, в котрій годині, кому й що можна і не можна написати.
Також 2020-й зумовив творення нової моделі академічної комунікації: інакшого формату домашніх завдань, лекцій, семінарських чи практичних занять – в університетах остаточно зникли "письмові роботи" як вид діяльності, їм на заміну прийшли презентації онлайн, google-документи тощо.
А це у свою чергу, змінює й систему оцінювання, а отже, результатів навчання.
Академічна мобільність здобулася на нові цифрові реалії: для участі в міжнародних конференціях, стажуваннях чи серіях семінарів, раніше потрібно було збирати цілу теку документів та їхати за кордон, а нині достатньо заповнити реєстраційну google-форму.
Сьогодення вимагає від викладача відкритості й публічності програм навчальних курсів, але не всім вдається швидко перебудувати свою роботу.
Чи не вступає викладач на тонку стежку конкуренції із численними українськими й міжнародними платформами онлайн-курсів, де можна отримати аналогічну і часом більш практичну для застосування інформацію?
Відтак, унікальність особистості викладача, який здатен не переказувати відомі (з підручника) факти, а скерує пошук потрібної і додаткової інформації – ось та винятковість, яку очікують сучасні студенти, шукаючи спільний університетський Gaudaamus.
[BANNER1]
Університет і автономія
Вочевидь, що замовником освітніх послуг так чи інакше є держава, оскільки наразі в Україні є централізоване фінансування та уніфіковані "спущені з Міністерства" навчальні програми.
Водночас, уже не один десяток років у різних освітніх колах обговорюються моделі університетської автономії. І консенсусу серед стейкхолдерів наразі немає.
Безсумнівним є лише одне – потрібно виробити принципово нову парадигму взаємодії у трикутнику Держава – Університет – Суспільство.
Автономія дає більшу свободу дій та ініціатив. І це аксіома.
Але автономія зумовлює й значно більшу відповідальність перед суспільством: громадою батьків, роботодавців, організаціями громадянського суспільства, бізнесом, усіма професійними спільнотами як складниками держави, для яких університет стає осердям знань і компетенцій.
Від усвідомлення відповідальності університету перед суспільством залежить і міра його автономії.
Гердерівська модель Університету, як носія знань і реалізації державної політики, змінюється моделлю автономії університету, у якій він передовсім є відповідальним перед суспільством.
Університетська автономія також передбачає розуміння того, що заклад вищої освіти не є сам по собі, він є частиною системи освітньо-наукових корпорацій, які на рівних можуть співпрацювати із аналогічними за кордоном.
Без такої співпраці неможливо знаходити відповіді на глобальні виклики сьогодення – здобуття ґрунтовних академічних знань і постійної взаємодії з глобальним бізнесом як практики реалізації здобутих кваліфікацій – це неможливе без єдності освіти, науки та інноваційних технологій у різних галузях знань.
Батьки абітурієнтів і самі студенти потребують відповіді на ключове запитання: як будуть конвертовані знання і навички, отримані в процесі навчання на ринку праці? Якими будуть результати навчання?
Відтак, діалог студента і викладача, у тому числі й в онлайн форматі, набуває зовсім іншого змісту: не просто отримати знання, а сформувати вектор їхнього застосування та реалізації моделі практики його використання.
[BANNER2]
Університет і критичне мислення
Університет є простором інтелектуальних дискусій і формування критичного мислення, яке є чи не єдиним запобіжником у світі "постправди", симулякрових образів та фейкової інформації.
Саме класичний університет здатний акумулювати досвід традиції національної культури і світового надбання, має методичні і методологічні навички передачі новому поколінню досвіду і знань минулого, і, водночас, здатен творити нові моделі взаємодії між студентом і викладачем, цінувати думку, напрацювання, досягнення кожного із учасників університетської спільноти, – саме він може сформувати порядок денний актуальних ідей та цінностей життя й розвитку суспільства.
І тут, у контексті автономії університету, особливого значення набуває індивідуальна траєкторія навчання студента.
Це частина відповідальності адміністративно-управлінської складової університету, це і відповідальність викладачів, дисципліни яких студенти можуть обрати/не обрати. Але це й відповідальність самих студентів за зроблений вибір, отримані знання й перспективу їх застосування на ринку праці.
Особливо у цьому контексті набуває значення потенціал університету надавати другу/третю вищу освіту та розвивати цей напрямок для людей "третього віку". Адже, варто відійти від радянської моделі освіти "одна на все життя", і динамічно рухатися до реалізації актуальної концепції – освіти "упродовж життя".
Ми вже не живемо у світі, коли одне робоче місце (на все життя) є предметом особливих гордощів. Натомість, динаміка життя і виробничих процесів зумовлює постійне навчання.
Але ми точно живемо у світі, де таргетовано наші звички і вподобання, але динаміка соціальних зв’язків не може бути первинною.
Тому ідея університету, який є унікальним майданчиком, що створює умови для постійного навчання для усіх і кожного, уможливлює інтелектуальні дискусії та творення актуальних ідей і смислів.
Володимир Бугров, проректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціально для УП.Життя
Титульна світлина Iryna_Rasko/Depositphotos
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
4 українські виші увійшли до рейтингів найкращих університетів світу
Виживе гнучкіший: антикризовий план для університетів
Коронавірус і освіта: як українці вступають в закордонні університети під час кризи
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.
Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".