"Байконур. Вторгнення": кіно як ідеальна провокація та форма самопізнання

Рівно шістдесят років тому, 12 квітня 1961 року, Юрій Гагарін сів у космічний корабель "Восток-1" і здійснив перший політ у космос. Космонавт стартував з найбільшого в світі космодрому "Байконур".

Холодна війна між Радянським Союзом та США була в самому розпалі, і космічна сфера була таким же плацдармом змагань для двох держав-гегемонів, як і питання геополітичного впливу.

Минули роки. СРСР розвалився. Пропагандистський міф про "велику та могутню" країну розлетівся на друзки.

Що зараз відбувається там, куди колись була прикута увага всього світу?

Влітку 2016 року двоє українців, режисер і оператор Ангел Ангелов та дослідник Дмитро Громов, відправилися у небезпечну експедицію в Казахстан, де знаходиться знаменитий космодром. І зняли про це документальний трилер – "Байконур. Вторгнення", світова прем’єра якого відбулася в 2020 році на міжнародному кінофестивалі Kharkiv MeetDocs.

Щоб дістатися до цього об’єкту, хлопцям довелося пройти серйозну підготовку і спланувати мандрівку до найменших деталей.

В самий розпал липневої спеки прилетіти в глухий регіон Казахстану, проїхати тридцять годин в потязі, щоб дібратися до пустелі, знайти водія, який "підкине" їх ще на 300 км, і пройти пішки через пустелю іще додаткових 50 км.

Не кажучи вже про найголовніше – потрапити на закритий космічний об’єкт, який знаходиться під юрисдикцією РФ, зняти свій фільм та вибратися звідти непоміченими.

Страшно навіть уявити, що було б, якби це не вдалося. Адже до 2050 року Росія офіційно орендує цю територію в Казахстані і там діє російське законодавство.

Що зробила б країна, де можна сісти у в’язницю за репост, якби їм попалися двоє чоловіків, з ніг до голови обвішаних професійною технікою, мапами, навігаторами та приладами нічного бачення? До того ж з українськими паспортами.

[BANNER1]

Бажання екстриму та інтерес потрапити туди, куди заборонено, взяли верх. Для Громова і Ангелова поїздка на Байконур була цілеспрямованою метою, мрією, яку вони хотіли здійснити як урбаністичні дослідники.

За останні роки вони встигли проникнути на величезну кількість недоступних та маловідомих місць в Україні і зняли про це десятисерійний документальний проект Urban Exploration.

Це міські об’єкти, про які знають або щось чули всі, але не кожен ризикне туди потрапити – бомбосховища часів Холодної війни, закинуті тунелі київського метрополітену, Чорнобильська зона відчуження та багато інших.

Мені на думку приходить своєрідне визначення цього виду діяльності – екстримальне фланерство.

За визначенням Вальтера Беньяміна, фланером є людина, яка прагне максимально естетично дослідити всі таємниці міського життя і отримати від цього неабияку насолоду – нехай це буде багатогодинне блукання вулицями міста з його потаємними дворами, пасажами, провулками чи підвалами, бажання осягнути все його різномаїття, або просто споглядання за ритмом життя, сидячи безцільно в кафе.

Як на мене, Громов і Ангелов це такі собі урбаністичні фланери з камерою та жагою адреналіну, які прагнуть нових відчуттів, і зухвало досліджують те, що зазвичай не можуть побачити інші. Це вміння перетворити звичайну прогулянку по закинутому об’єкту на захопливу пригоду.

Їхній досвід експедиції на Байконур є унікальним. Дослідникам вдалося потрапити на космодром і декілька днів там буквально пожити у закинутому законсервованому комплексі, де колись ставала реальністю радянська космічна програма "Енергія-Буран".

Крок за кроком, Ангелов і Громов досліджували ці велетенські комплекси, де досі стоять два шатли – "Буря" і "Буран".

Фіксуючи свій досвід на камеру, герої фільму наче роблять глядачів співучасниками цієї авантюри. Фільм дає змогу зануритися в атмосферу цього місця серед безлюдного степу, і завдяки пасіонарним розповідям Дмитра Громова, дізнатися більше про історію космонавтики – про те, як діяла радянська пропаганда в контексті програми "Енергія-Буран", побачити космічні кораблі зсередини, замислитися про сенс створення подібних проектів в масштабах людства.

Сидячи в кабіні пілота, Громов розповідає про нюанси експлуатації космічного корабля та які цілі насправді переслідували радянські науковці.

Людський розум, який може бути геніальним і творити надзвичайні речі, так само створює знаряддя не лише для дослідження космосу, але й для масового вбивства людей.

[BANNER2]

На фоні велетенських розмірів законсервованих ангарів, постать оповідача видається зовсім маленькою. Візуальне нагадування того, що людство – це просто мільярди піщинок, по зрівнянню з безмежним космосом і його таємницями.

Ангел Ангелов і Дмитро Громов документують всі свої переживання – страх бути викритими, перебування в ізольованому приміщенні у спеку до +50, коли доводиться пити воду по ковтку на годину і витримувати шалене психологічне навантаження.

В якийсь момент Громов розповідає монолог про боротьбу всередині, коли через виснаження хочеться все кинути і просто повернутися у зону комфорту, але внутрішній голос каже, що треба йти до кінця.

Він ділиться потоком свідомості: "Коли ти себе ламаєш, коли ти себе рвеш, у такі моменти відбувається ріст і з’являється смак до життя".

Це слова людини, яка вже на межі, але не хоче здаватися. Героям треба завершити план – стати свідками запуску ракети "Союз", який мав відбутися із Гагарінського старту в двох кілометрах від ангарів.

Громов і Ангелов – не перші ентузіасти, які наважилися проникнути на закриту територію Байконура.

Зокрема, в 2015 році там побував фотограф Ральф Міребс. Проте українцям вдалося не лише подолати важкий шлях з перешкодами, щоб дійти на космодром, який ретельно охороняється.

На власні очі вони побачили запуск ракети і зняли унікальні кадри, які увійшли в документальний екшн "Байконур. Вторгнення".

Документальні свідчення струхнули пил з давнього радянського міфу на кшталт "СССР – впереди планеты всей", який активно культивує сучасна Росія та кремлівська пропаганда в своїх неонаративах.

Байконур сьогодні – наче старенький пострадянський музей, який давно не отримував належного фінансування і тримається лише на своєму славетному імені.

Після розвалу СРСР та згортанню всіх космічних програм, міць та потенціал цього місця пішли в небуття. Тепер це просто велетенські шматки закинутого металу посеред величезної пустелі.

"Байконур. Вторгнення" – історія, яку цікаво слухати і на яку так хочеться подивитися, знаючи, що ніколи не наважишся поїхати туди сам.

Ольга Ковтун, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Зірковий політ Гагаріна: історичні фото

Дізнатися більше: 5 книг про науку, космос, гени та хімію життя

Де ми у космосі та як утворюються планети: про Нобелівську премію з фізики 2019

Космос змінює ДНК. NASA порівняло здоров'я близнюків на орбіті та Землі

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".