Чому раптом спливла тема іноземних вишів в Україні
12 квітня Кабінет міністрів оприлюднив постанову №304 від 24 березня "Про затвердження Положення про особливості утворення, реорганізації та ліквідації територіально відокремлених структурних підрозділів закладів вищої освіти".
Не хочеться, звісно, іронізувати з приводу збігу дати оприлюднення з Днем космонавтики, але іронічні паралелі напрошуються.
Цей документ, не виключено, так би і залишився непоміченим, якби не коментар профільного заступника міністра освіти і науки Андрія Вітренка.
"Заклади вищої освіти України активно продовжують інтегруватися до Європейського освітнього простору.
Щоб стати на крок ближче до Європейського союзу, ми відкриваємо нові кордони. Тож відтепер на території Україні передбачено можливість утворення територіальних відокремлених структурних підрозділів іноземних закладів вищої освіти.
Отже, найкращі світові практики сфери вищої освіти будуть реалізовуватися і в українських університетах", – зазначив посадовець.
ЯКЩО ВИ ПРОПУСТИЛИ ПОДРОБИЦІ ТУТ: Кабмін дозволив іноземним університетам відкрити філії в Україні
Заява дещо дивна, адже прагматична необхідність цієї постанови передусім викликана ухваленням у грудні 2019 року та у вересні 2020 року низки змін до закону "Про вищу освіту".
Частина новел зачепила таку неоднозначну тему впорядкування численних філій вітчизняних університетів.
Чому раптом спливла тема іноземних вишів? І головне – що з цього вийде?
Почну з того, що сьогодні вища освіта розглядається як основа мобільності людей і міжнародної співпраці дослідників та інтелектуалів.
У світі існує класифікація видів транснаціональної освіти (TNE) та мобільності програм і провайдерів вищої освіти (International Programme and Provider Mobility — IPPM), запроваджена 2017 року такими авторитетними організаціями, як Британська рада і Німецька служба академічних обмінів (DAAD).
Виділяють незалежну і колаборативну реалізацію TNE.
В Україні досі переважає другий тип, який включає практику спільних програм, подвійних дипломів або навіть спільних університетів.
Незалежна реалізація передбачає, що закордонний провайдер здебільшого відповідає за дизайн, реалізацію та зовнішній контроль якості академічних програм і кваліфікацій, пропонованих в іншій країні. Тут і можливий такий формат як філія або кампус.
Тож поняття "відокремлений територіальний підрозділ" та ще й "закладу вищої освіти", підозрюю, буде просто незрозуміле університетам з ЄС, Канади чи США.
 |
| Чому раптом спливла тема іноземних вишів? Фото tommaso1979/Depositphotos |
Але навіть якби вони зі своїм цеховим бекграундом і традицією академічної автономії і зрозуміли обтяжену радянською спадщиною логіку українського законодавства у сфері освіти, постає питання – для чого, скажімо, Оксфорду чи Гарварду відкривати філію в Україні?
Доступ до студентів? Але вони і так не жаліються на кількість охочих (нагадую, ми ведемо мову про кращих).
Платня за навчання? Але якщо поглянути на структуру фінансових надходжень американських університетів, то побачимо, що частка у вигляді платні за навчання складає лише 15-20 %.
Якщо вести мову за Гарвард, то третину надходжень до його бюджету складають відсотки з ендавмент-фонду.
У багатьох університетах основним джерелом є контракти від бізнесу, гранти або послуги.
Наприклад, університетські клініки. Чи є шанси, що відкривши філію в Україні, скажімо, Делфтська, чи хоча б Варшавська політехніка, матиме більше контрактів на інноваційні розробки?
А посередні виші нам начебто ж не потрібні в Україні, бо і доморощених вистачає. Чи ні?
Для когось схоже таки бракує поруч зі свічним заводиком кишенькового університетику. Бо уважні читачі урядової постанови з подивом зауважили норму, за якою іноземні університети, які "палають" бажанням відкрити свою філію в Україні, мають бути не нижче, ніж на 3000-й (!?) позиції у світових рейтингах.
Нагадаємо, що йдеться про: Шанхайський, де всього 500 місць; QS – 1000 позицій; Times – 1000 місць, але 1500 університетів, які після 1000-ї позиції зазначені "пакунками".
Можливо, це робиться у пориві турботи про українську молодь?
Але ті, хто їде навчатися у провідні світові центри освіти та інновацій, вирушають туди не лише заради престижного диплому, але передусім – середовища і особливого досвіду перебування в університетських містах і містечках.
Отже, мимохіть напрошується висновок, що йдеться про бажання чиновників завести в Україну доволі посередні університети з тим, щоб отримати у них "хлібні" місця.
Адже відповідно до вже згадуваної постанови, іноземний заклад вищої освіти має подати до МОН копії установчих документів та інші документи, що містять таку інформацію:
📜 Наявність ліцензії (інших документів дозвільного характеру) на провадження освітньої діяльності в країні резидентства та документів про акредитацію (визнання) освітніх програм;
📜 Досвід утворення та діяльності територіально відокремлених структурних підрозділів за кордоном;
📜 Мету відкриття та види діяльності територіально відокремленого структурного підрозділу, ділові відносини з українськими партнерами та перспективи розвитку співробітництва;
📜 Місцезнаходження територіально відокремленого структурного підрозділу, що планується утворити, і заплановану кількість працівників, зокрема іноземних громадян, які працюватимуть у територіально відокремленому структурному підрозділі;
📜 Характеристики освітніх програм, що планується реалізовувати.
Вимоги явно складені так, що без місцевих добродіїв розібратися у них просто неможливо, або надто обтяжливо.
Гаразд, а що все ж таки робити, аби сфера вищої освіти в Україні хоч на крок стала ближчою до європейської?
Свою позицію ми в Українському інституті майбутнього виклали у концепції "Український університет нового покоління".
Нагадаю звідти лише одну тезу: українські університети мають забути про колишню "велич" і "славні традиції", витравити із інституційної пам’яті таке поняття як "державне замовлення" і трансформуватися із бюджетних закладів у власне інституції вищої освіти, управління якими здійснюється на корпоративних, або якщо хочете – старих-добрих цехових засадах.
Микола Скиба, експерт програми "Освіта" UIF, спеціально для УП.Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Титульна світлина f11photo/Depositphotos
Вас також може зацікавити:
4 українські виші увійшли до рейтингів найкращих університетів світу
Коронавірус і освіта: як українці вступають в закордонні університети під час кризи
Як змінити якість вищої освіти в Україні? Допоможе британський досвід
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.
Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".