Виставковий простір "Джерело": мистецтво, яке говорить про місто

363
15 листопада 2021

Цієї осені у центрі Києва запрацював інноваційний виставковий простір "Джерело".  

Раніше це був звичайний закинутий бювет на вулиці Богдана Хмельницького, 16. Будівлю звели у 1990-х, до 2000-х вона працювала як бювет з артезіанською водою, а потім стала мовчазною плямою в центрі міста, якої не існувало за документами і яка не мала офіційного власника.

Завдяки підтримці Українського культурного фонду цієї осені кураторська група "Сіра нора" – архітекторка Богдана Косміна, художники Аліна Клейтман та Микита Кадан – привела до ладу бювет та реалізувала у ньому перший цикл виставок, об’єднаних темою "Тіла в місті", що тривав з вересня до листопада.

Тепер "Джерело" лише починає своє життя, як осередок сучасного мистецтва. 

У планах багато виставок, перфоменсів та діалогів. Слідкуйте за програмою, а поки розповідаємо, які цікаві проекти про виклики сучасності екологію, насильство, працю та гендер – у "Джерелі" вже встигала реалізувати "Сіра нора".

Перша виставка "Кров з очей" була присвячена проблемам візуальної екології міського простору. Автори займались пошуком межі, де адаптація під агресивне середовище є все ще частиною нашої культури буденності, а де вже переходить у самодеструкцію й конфлікт містян з візуальним. 

Зокрема, мова йшла про пострадянський (не) смак, який домінує на вулицях міст: незрозумілі будівлі, прибудовані балкони, сміття, океан рекламних банерів тощо.  

І тут дуже вдало вплелась робота творчої архітектурної групи з Одеси MNPL, де всі ці елементи простору складаються в хаотичні пазли, як в комп’ютерній грі 1990-х. 

"Це серія об'єктів, що складаються з окремих елементів довкілля. Зазвичай їх сприймають за сміття, але ми пропонуємо подивитись на них під іншим кутом, – пояснюють автори. 

Об'єкти базуються на знайомих архетипах споруд. Ми навмисно не даємо жодних оцінок цій архітектурі, лише позбавляємо ці елементи контексту і маргінального статусу. 

Здебільшого архітектура України розвивається у двох напрямках: копіювання сучасного іноземного та імітація неокласики.

Обидва тяжіють до наслідування чужих стандартів високого стилю і краси. Але вони не мають жодного стосунку до власної культури і її контексту. Фасад українського міста не є природним. Саме тому ми звертаємо увагу на вернакуляр як найбільш виразний приклад локального. 

Виділяючи ці елементи, ми робимо їх поміченими та важливими. Через переусвідомлення і прийняття "сміття" як гідної частини простору глядач вже інакше дивитиметься на місто. Нас привабила історія ревіталізації Джерела. Це перегукується з темою переробки, що була піднята в проєкті".

Друга виставка – "Все против вас". З назви відчутний конфлікт та напруга, адже мова йде про одну з найболючіших тем – насилля. Зокрема, про насилля у вигляді боротьби владних систем проти мирного громадянського суспільства.  

Пострадянське середовище, на думку кураторів,  робить ці практики простішими та більш відвертими. Застосування сили з боку влади і поліції ніяк не може називатись "здоровим суспільним діалогом".

До цієї теми долучився відомий за своїми останніми роботами  український митець Ніколай Карабінович. Його робота "Щось сталося цієї весни" – свідчення промовистої інтенсивності мовчання про катастрофу. 

Художник був безпосереднім свідком подій в Одесі, коли 2 травня 2014 року сталися озброєні зіткнення проросійських та проукраїнських сил, що закінчилися масовими жертвами у центрі міста та Будинку профспілок.

Протягом майже 10 хвилин камера повільно рухалась шляхом сутичок – від центру міста, вулиць Дерибасівської та Преображенської, де відбулися перші зіткнення, до Будинку профспілок, потрапляючи всередину, до його порожнього залу. Таким чином показуючи послідовність розгортання подій.

Назва третьої виставки "У праці сконати" співзвучна з поезією Івана Франка "Дай працювать, працювать, працювати, в праці сконать!" та піднімає питання, чим є праця для людини у сучасному місті та як вона впливає на нашу буденність.

Міський ландшафт – це ландшафт праці, безліч способів практичного залучення людських ресурсів у  процеси виробництва чи обслуговування.

З деактуалізацією поняття "робочого дня" та повного взаємопроникнення відпочинку та споживання, міський ритм підбиває нас на тотальну продуктивність, навіть якщо вона знаходиться на межі сил. Хоч праця і є благо, проте міста забирають в ній ресурс, буття людини. Працюють тіла, працюють психіки, працюють ідентичності та долі.

Харківський художник Тарас Камєнной представив відеороботу "Камені-карандаші". У ній він ходить вулицями міста неподалік тролейбусних розв’язок, збираючи графітові ВКТ (вставки контактні тролейбусні). Склавши їх у валізу, використовує як олівці. Таким чином, рефлексуючи над ідеєю роботи митця. 

"Коли працював на будівництві, мав робити помітки на стіні. Знайомий зварювальник порадив використовувати замість цегли цей графіт. Називаю його "тролейбусним олівцем, – розповів Тарас Камєнной.

Олівець одночасно крапкою, коли ми його бачимо на землі, і лінією, коли малюємо ним. Також він є об’єктом, а кілька графітів поруч перетворюються на площину. Ці "камені-карандаші" стали для мене сакральними.  

Збираючи їх, я підвожу підсумки, малюю умовну межу. Тоді мені було 35 років, був ще молодим художником. Коли це відео презентоване, мені вже виповнилося 36". 

Виставка "Осінь бінарності" стала заключною виставкою циклу "Тіла в місті". У бінарній системі суспільство ділить людей на чоловіків і жінок, приписуючи їм певну ґендерну роль, ідентичність та ознаки. Гендерні ролі формують та накладають обмеження на різні аспекти самовираження людей: від вибору одягу до професії. 

Наш час куратори називають "осінь бінарності", кажучи, що все вже не настільки однозначно і кожен має право бути собою та вільно обирати, як проявлятися, попри те, що спротив консерватизму ще досі існує у нашому суспільстві.

Для виставки у "Джерелі" перформерка Panda (Маша Волкова) створила свою першу екранну роботу "Сонечко та божа благодать", виступаючи одночасно і режисеркою, і акторкою. У її відео поєднуються різні образи, пов’язані між собою пошуком власної сексуальності та її прийняття. 

 Фото роботи "Сонечко та божа благодать"

Мистецтво – це не лише форми візуального, що дають естетичне задоволення. Це завжди рефлексія на контекст сучасності. Оскар Уальд казав "Лондонських туманів не існувало, поки їх не відкрило мистецтва", але це не означало, що їх не існувало. Так само і теми, підняті в циклі "Тіла в місті" прагнуть стати видимими, почутими  і озвученими в діалозі з метою створення кращих міст для нашого майбутнього.

Проєкт проходить за підтримки Українського культурного фонду та департаменту культури КМДА. Партнерами проєкту також стали літературне кафе "Хармс" та музичний колектив "Біоритм".

Марія Беляєва, журналістка, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Франсуаза Барб-Ґалль: Мистецтво дає дітям простір для вільних взаємин зі світом

Театр для бабусь та дитяча арт-терапія: як у Львові створили простір, відкритий для кожного

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua