Мамо, мені нудно: чому сучасних дітей не можна навчати старими методами
Зараз мій син навчається в 10 класі. Сам я закінчував школу 30 років тому. Але часто, обговорюючи з сином ті чи інші уроки або домашні завдання, періодично виникає відчуття дежавю: це вже було.
Покарання за неправильну поведінку, зубріння історичних дат, віршів чи формул з хімії без розуміння, як це застосувати у своєму майбутньому. Заборони, шаблони, відповіді по одному формату біля дошки або по списку в журналі. Хтось скаже, що це – напрацьована роками схема. І це буде правда. Але вона не працює нині.
Сучасні діти – інші, відтак і підходи до роботи з ними мають бути іншими. Інакше ми не зможемо підготувати їх до майбутнього, використовуючи концепти та підходи минулого.
Не можна збудувати ракету з дерева й смоли. Хоча колись дерево й смола були популярними й навіть досить надійними матеріалами. Десь для 12 століття. Те саме зі школою. Інакше ризикуємо відбити мотивацію дітей до навчання.
І зараз не лише про українських школярів. Проблема нелюбові до уроків, школи або окремих предметів насправді світового масштабу.
Майже 75% американських старшокласників під час проведення одного з наукових досліджень Єльського університету заявили, що почувають себе у школі пригніченими, стомленими – та їм банально нудно.
Причин цього багато, починаючи від булінгу однокласників і конфліктів з деякими вчителями до особистих психологічних особливостей. Не всі діти можуть витримати 45 хвилин за партою і це – не їхня примха, а особливість темпераменту.
Тож які підходи застаріли, а які варто "реанімувати", далі в матеріалі.
Сідай, двійка
2000 року система оцінювання в Україні зазнала трансформацій від 5-бального оцінювання до 12-бального. З одного боку, низька оцінка показує, на які предмети учень має звернути увагу, а висока, щось на кшталт "компліменту" його знанням.
Когось такий підхід мотивує "полювати за високими балами", а для когось стає справжнім приниженням, мовляв "я, мабуть, дурний, тож не варто і починати".
Особливо складно сприймати оцінювання дітям молодших класів. Вони часто не вміють відділяти оцінку за певне завдання від оцінки себе як людини.
Це стало однією з причин, чому в українських школах відмовились від традиційних оцінок для школярів 1-4 класів. Замість цифри у щоденнику вчитель має пояснити: у чому проблема? На що варто звернути увагу. Такий коментар має бути з акцентом на позитивні здібності школяра.
Підтримка від вчителя важлива для дитини. І її в освіті не вистачає, 25% українських школярів розповіли, що вчителі ніколи або майже ніколи не говорять про їхні сильні сторони. Лише про помилки. А це демотивує.
До речі, від оцінювання в молодших класах відмовилася ціла низка країн. До шостого класу учням у шведських школах взагалі не ставлять оцінок, щоб не заважати індивідуальному розвитку та не викликати почуття конкуренції й стресу.
У фінських школах учням не ставлять оцінок до 12 років. Вчителі стежать, щоб кожен школяр прогресував у своєму особистому темпі. Відсутні оцінки до восьмого класу й у норвезьких школах.
Тут важливо розуміти, що головна мета відмови від оцінювання у молодших класах – навчити дитину не боятися робити помилки. Навпаки, знайти власний, комфортний темп навчання, не порівнювати себе з іншими, та врешті решт – не боятися покарання й школи. Але ж не складно знайти правильне розв'язання задачі, просто всім необхідний різний час на це.
Спочатку – домашнє завдання, а потім – все інше
2016 року вчителька молодших класів Бренді Янг з Техасу надіслала лист батькам своїх учнів, у якому повідомила про… відмову від домашніх завдань.
На її думку, краще проводити вільний від навчання час з родиною та друзями. Батьки однієї з учениць опублікували лист вчительки у Facebook. Згодом він привернув увагу видань TIME та USA Today. Тож історія набула значного резонансу.
Але чи мала рацію викладачка? І чи дійсно від домашніх завдань можна відмовитися? За результатами наукових досліджень, користь від домашньої роботи все ж є. Однак не варто перетворювати її у багатогодинний марафон.
Достатньо 4 годин на тиждень. І це максимум для старших класів.
Якщо говорити про Україну, згідно з санітарним регламентом, обсяг домашніх завдань має бути таким, щоб час на їхнє виконання не перевищував у 2 класі 45 хвилин, у 5-6 класах – 2,5 години, у 7-9 класах – 3 години, у 10-12 класах – 4 години.
Але на практиці зазвичай стається по-іншому. Шкільні програми перевантажені, вчителі фізично не встигають викласти увесь матеріал, тож левова частка навчання переходить на домашню підготовку.
І тут ми маємо додаткову проблему – занадто напружений режим дитини. Навчання в школі, репетитори, додаткові гуртки та ще й домашнє завдання.
Яке зазвичай роблять пізно ввечері. А постійна втома та критика не мотивують до навчання, а, швидше, навпаки.
Тож варто звернути увагу не лише на сам факт наявності домашніх завдань, а й їхнє сприйняття учнем, вчителем та батьками.
Домашня робота – не про насилля над дитиною. І батькам не варто втручатися в процес. Насамперед, це можливість для вчителя побачити, що засвоїв учень, а де потребує допомоги.
І що мені з цим робити? Або чому теорія – нудна
Сучасний світ швидко змінюється. За його темпом і ритмом встигають хіба сучасні діти. Вони швидко адаптуються до нових умов, чудово знають, де знайти необхідну інформацію, та не бояться експериментувати з технікою як колись ми чи наші батьки.
Мережі наповнені цікавими онлайн-курсами, а у відео на YouTube за декілька хвилин можна роздивитися всі потрібні лайфхаки.
Тож хоча класичні підручники потроху замінюють планшетами, суть не міняється. Діти відверто не розуміють, навіщо їм більша частина інформації, яку розповідає вчитель.
Навіщо 45 хвилин по черзі розповідати один вірш, якщо цей час можна використати продуктивніше? Також дослідження показують, що 70% необхідних навичок і знань люди отримають з власного практичного досвіду. Тож теорія без практики – не працює.
Тому все частіше школи намагаються робити уроки більш динамічними. Учням дають групові завдання чи проєкти, максимально наближені до реальних кейсів.
Наприклад: запрограмувати дрон на уроках STEAM-інформатики, які тестують наразі 7 київських шкіл, зробити свій сайт-візитівку або підготувати рецензію на книжку для соціальних мереж. Такий підхід дозволяє краще засвоювати інформацію та зберігати мотивацію до навчання.
Перевантаження навчальних програм
У традиційній системі освіти учні вивчають світ через призму одного профільного предмета. Але вивчаючи явище з одного ракурсу, ми не бачимо повну картину.
Тож насамперед для учнів такий підхід – просто завчена інформація, яка, окрім того, швидко втрачає актуальність. Зазвичай більшість параграфів та формул діти забувають після екзамену або контрольної робити, заради яких, власне, їх і вивчали.
До того ж часто на предмети виділяють недостатньо часу. Тобто паралельно з великою навчальною навантаженістю стоїть проблема низької якості засвоєння матеріалу.
Таке собі замкнене коло, коли школяр і вчиться, і намагається усе встигнути, але "робота" не закінчується. Тож в певний момент, дитина втрачає мотивацію взагалі щось робити. Один з варіантів виправити ситуацію - структурувати навчальний матеріал.
Як альтернативу в українських школах починають практикувати міждисциплінарний підхід до навчання. Коли учні досліджують певну тему одночасно з погляду кількох навчальних предметів.
Як приклад STEAM-підхід в освіті. У перекладі абревіатура STEAM означає: природничі науки, технологія, інженерне мистецтво, творчість та математика.
Замість того, щоб вивчати окремо кожну з п'яти дисциплін, STEAM інтегрує їх в єдину схему навчання. Це дозволяє скоротити кількість навчальних годин, навантаження на учня та розширити погляд на предмет.
Змінюється світ, покоління, технології. Тож настав час переглянути деякі підходи та стандарти і в освіті.
На сьогодні понад 67% українців підтримують ідею продовжити реформування системи освіти. Звісно, є безліч факторів, які уповільнюють цей процес.
Пандемія, економічна криза, та навіть відсутність якісного інтернету у віддалених населених пунктах України.
Ми можемо знайти безліч "але", проте розпочати варто зі зміни власної свідомості та поваги до своїх дітей. Бо майбутнє потребує гнучкості, критичного мислення, відстоювання власних кордонів, творчих підходів. А з "лінійним" зубрінням цього складно досягти.
Ігор Ситник, директор "ЛИТЕР-ІКТ", спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Світлина: Max Fischer: Pexels
Вас також може зацікавити:
Що таке STEAM-освіта і чому вона така популярна
Три важливі навички сучасної дитини: без чого не обійтися в сучасному світі
Навичка, без якої не обійтися: хто і як має вчити дітей розпізнавати фейки
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.