Київська повітряна тривога змінила фінал культової італійської опери

Довгоочікувана прем‘єра осучасненої "Травіати" у київській Національній Опері відбулася цієї суботи, 29 жовтня. І вперше у 170-річній історії опери Джузеппе Верді Віолетта Валері не померла, а залишилася живою!

Заповнена, навіть переповнена глядацька зала, багато красиво одягнених людей, від чого вже відвикло око за час війни, радість від зустрічей в антрактах із знайомими, незвична постановка, зрозуміле хвилювання учасників, атрибути сучасного світу на сцені – мобільні телефони, селфі на екрані, смс-листування між головними героями, сміливі костюми, словом, вражень море. Що й очікувалося.

29 жовтня 2022 року в Національному театрі опери і балету ім. Т. Щевченка вперше з дня повномасштабного вторгнення відбулася прем'єра – опера Джузеппе Верді "Травіата". Режисер-постановник Анатолій Солов’яненко. Фото: Олександра Злуніцина, Укрінформ.

Але ось розпочалася фінальна дія, де тяжко хвора, практично помираюча Віолетта страждає через біль, втрачене кохання, марність своєї жертви і тілесну слабість. Вона лежить у сучасній лікарняній палаті на спеціальному ліжку, із спеціальними лікарняними датчиками поруч – така модерна версія спектаклю.

І раптом в палату вривається коханий Альфред, який вже все знає, тяжко карається, просить за все пробачення. Віолетта, наскільки дозволяє її стан, робиться щаслива й радісна. Вони ніжно й довго обнімаються, не перестаючи при цьому пристрасно, ніжно й голосно співати – все ж опера!

І якраз на цій радісній кульмінації лунає в залі реальна повітряна тривога… Офіційний голос із динаміків одразу просить усіх спуститися в укриття.

Спектакль переривається буквально за 10 хвилин до фіналу, ми, глядачі, сидимо в підвальному гардеробному приміщенні, де стоять заздалегідь розставлені стільці й банкетки (за що окреме величезне спасибі керівництву театру), хтось гомонить, хтось робить селфі, переважно іноземці стрімлять неординарну ситуацію для друзів чи просто знімають на відео.

Через деякий час нам сповіщають, що, на превеликий жаль, все ж прем‘єра не буде завершена, що найближче укриття в найближчому метро і розчаровані глядачі потроху розходяться.

Мені страшенно шкода артистів, усіх, хто приклав неймовірні зусилля, щоб зробити під час війни у Києві для нас оперну прем‘єру і які сьогодні не отримали квітів, аплодисментів та "браво".

Але вже коли ми вийшли у теплий київський вечір, раптом зрозуміли, який чудовий унікальний фінал побачили. Адже Віолетта не померла. Це – раз.

Два – до неї таки встиг її коханий і вони знову були щасливі разом.

І три! Враховуючи сучасне лікарняне обладнання у тій палаті на сцені, Віолетту цілком могли врятувати лікарі, вилікувати і вона могла б одужати. І потім довго й щасливо жити із своїм Альфредом.

Пани Верді й Дюма, думаю, були б не проти такого фіналу, враховуючи наші теперішні реалії, часом брак позитивних новин, таку драматичну, таку напівмістичну сьогодні повітряну тривогу (хай вона щезне), надію на диво й справедливість.

Скоріше за все, на інших показах "Травіати" Віолетта все ж помиратиме на руках згорьованого Альфреда, як вже роками й роками по всьому світу розказує лібретто. Але відтепер ми вже точно знаємо: цієї суботи, у центрі Києва, посеред війни, під виття повітряної тривоги, вперше в історії сталося диво – "Травіата" великого Джузеппе Верді завершилася не смертю, а була наповнена любов‘ю.

Як було, є і буде.

Наталка Діденко, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора