Українські винахідники і їхній вклад... не в Україну

Понад пів століття тому українці масово їхали за кордон через утиски радянського режиму та репресії. Сьогодні ситуація повторюється – велика війна змусила покинути країну близько 14,5 млн людей, половина з яких не повернулася й досі. Що спільного в обох кейсах, крім свавілля російської системи? Відтік мізків, результати якого ми можемо відчути вже найближчими роками.

Утім було б марно втішати себе, що до 24 лютого ми не стикалися з проблемою міграції. Повномасштабна війна лише оголила це питання, актуалізувала його, зробивши більш помітним. Насправді ми втрачали "мізки" щорічно, різниця – хіба що в масштабах.

За даними офіційної статистики, на початку 1990-х років в Україні було понад 1300 організацій, що займалися науковими дослідженнями та розробками. Науковців на той час налічувалося майже 315 тисяч. Утім, вже у 2018 році ці показники зменшилися до 978 та 64 тисяч відповідно. Проста математика: за роки незалежності ми втратили, зокрема і з причин міграції, щонайменше 80% науковців.

У грудні минулого року уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що з початком повномасштабного вторгнення з України виїхало понад 14,5 млн українців. З них 11,7 млн – в'їхало до країн Євросоюзу. Скільки з них були новими Сікорськими – ми зрозуміємо лише згодом. А поки пропоную обговорити кілька прикладів, з яких ми можемо витягти конкретні уроки.

Ігор Сікорський

"Батько гелікоптерів" та легендарний авіаконструктор народився в Києві і саме там проєктував свої перші вертольоти та літаки. Переоцінити масштаб та геніальність цього авіаконструктора складно – надійності його винаходів довіряли свої життя навіть президенти США, а машини конструктора, за підрахунками його сина, під час евакуацій врятували понад 1,5 млн життів.

Найбільше потенціал Сікорського розкрився вже після еміграції до Сполучених Штатів. Країни, де всю діяльність довелося розпочати фактично з нуля. Країни, де згодом з’явилась компанія Sikorsky Aircraft. Що ми втратили, втративши Сікорського? Майже 18 тисяч робочих місць, $1,34 млрд щоквартального виторгу для бізнесу й мільйони доларів податків у державному бюджеті.

Чому Сікорський покинув країну? Вочевидь, він прагнув розвитку та масштабування своєї діяльності, чого не могла забезпечити тодішня російська імперія. А ще боявся комуністів, які прийшли до влади після революції, й загроза арешту та репресій стала реальною. Іншими словами, розробника цікавили базові фактори: розвиток і безпека.

Степан Тимошенко

Ім’я цього науковця складно назвати "мейнстрімним", порівняно з тим самим Сікорським. Але саме Тимошенко був одним із засновників Української академії наук та одним із найвидатніших вітчизняних вчених у галузі механіки. Зрештою, дослідником, який був змушений емігрувати до США.

Кого ми втратили? Людину, без чиїх книжок не обходилося жодне будівництво висотних будинків, мостів чи літаків. Чи не найкращого на той час фахівця з опору матеріалів, коливань та вібрацій. На відміну від Sikorsky Aircraft, підрахувати орієнтовні збитки тут не вийде. Але глобально зрозуміло, що людина такого масштабу – це велика втрата. Не лише інтелектуальна, а й економічна.

Цілком можливо, що Тимошенко міг залишитися в Україні. Але постійна зміна політичних верхівок не давала науковцю вільно займатися улюбленою справою. Інакше кажучи, вирішальними стали ті самі фактори: безпека та розвиток.

Сергій Корольов

Про українця з Житомира, який подарував людству космос, не прийнято говорити в контексті емігрантів. Але він став мігрантом всередині "совєтів", перебравшись з Києва до Москви. Звісно, російська пропаганда змалює нам свої причини переїзду, але правда так само відома. Через два роки після вступу на механічний факультет КПІ Сергій дізнався, що авіаційне відділення у виші не відкриватимуть. Аби продовжити навчання та реалізуватися в науці, Корольову довелося перевестися в Москву.

Усе, що було з дослідником потім, – загальновідомий факт. Щоправда, його ім’я стало відомим світові лише в день смерті: радянська влада усіляко приховувала "головного інженера" і навіть зірвала його номінацію на Нобелівську премію.

Масштаби втрати також очевидні. Ракетний двигун, перший супутник, міжконтинентальна балістична ракета, вихід у відкритий космос – цим пишається сучасна Росія, паразитуючи на винаходах українця, якого, до слова, не оминула репресійна машина. Українця, який мігрував заради розвитку та реалізації.

Замість висновків

Продовжувати цей перелік можна ще довго, але навіть ці три приклади свідчать, що "відтік мізків" відбувається передусім із двох причин – з міркувань безпеки та бажання самореалізації в кращих умовах. І, гадаю, я не помилюсь, якщо скажу, що саме ці фактори змушують сучасних українських науковців покидати країну.

Сьогодні ми ризикуємо повторити досвід минулого – втратити науковий потенціал через масову еміграцію. Так, ми обов’язково переможемо й відбудуємо наші міста. Проте нові університети, зведені за найкращими стандартами, не вартуватимуть нічого без талановитих викладачів. Як і нові лікарні – без кваліфікованих медиків, а оборонні концерни – без фахових розробників. Важливо розуміти, що з науковим потенціалом ми втрачаємо й потенціал економічний.

Що можна зробити вже сьогодні? Створити умови, в яких навіть під час війни наші дослідники почуватимуться комфортно. А ще – подбати, аби їхні винаходи не були привласнені "сусідами" чи приватними компаніями з-за кордону. А тому разом із технологічною базою ми маємо розвивати й культуру інтелектуальної власності.

Боротися за людський ресурс та відстоювати його цінність. Адже будь-яка наукова розробка, створена в Україні, – інвестиція в економіку держави. А вклад українських науковців у розвиток інших країн для нас – це… Кілька гарних рядків на сторінках вітчизняної Вікіпедії.

Олена Орлюк, очільниця Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.