Пересолений суп, "Розквашене яблуко" та акціонізм про насилля на літературному полі

Підвищений тон, образливе слово, "твій номер шість", ляпас по щоці, закрили в кімнаті, стусан у живіт.

Знайомо?

Упродовж свого життя ви точно неодноразово ставали свідками різноманітного насильства.

А як бути з жорстокістю, яку зазвичай нікому засвідчити? Тою, що законсервована в обмеженому просторі маленької закритої спільноти – домашнім насильством.

Питання "як бути?" лунає в голові особливо гучно після прочитання польського коміксу Єжи Шилака "Розквашене яблуко".

У 2017 році в Польщі виходить книжка, яка відразу викликає резонанс у соціальних мережах: комікс на 60 сторінок про домашнє насильство з відвертими ілюстраціями.

У 2019 році його вирішують перекласти в Україні – цим займається "Видавництво", у якого на рахунку вже немало видань про чутливі теми.

До процесу видання долучається медіа-проект "Заборона" – там також постійно говорять про болюче, щоправда в медійному просторі.

Але що насправді таке, це "Kwaśne jabłko"?

Видання коміксу провокує висвітлення проблеми, однак від самого коміксу очікувати відповідей не варто.

Власне, частина критики в Польщі щодо "Розквашеного яблука" стосувалася якраз його текстової складової: мовляв, відсутність мотивації героїні викликає підозри, а брак глибокого аналізу проблеми ці підозри тільки посилює.

Сюжет "Розквашеного яблука" справді неймовірно простий і зрозумілий: набожну вчительку тероризує вдома заможний та гарний чоловік, а вона його постійно виправдовує.

Тут показані всі можливі види насильства: психологічне (із емоційного приниження все й починається), фізичне (систематичні побої стають уже звичними для жінки), сексуальне (що стає дедалі більш жорстоким) та зрештою економічне (саме через успішність чоловіка героїня відчуває свою меншовартість).

Вирватися з безперевних замолювань дикунської поведінки кривдника та власних "гріхів", у яких її звинувачують, жінка ніяк не може.

Насправді саме ця поведінка й викликає дисонанс: чому вона не вирветься з цього калейдоскопу насилля? Навіщо це терпить?

Тому що немає усвідомлення. Якраз вакуумність є головною характеристикою й водночас головною заковикою домашньої тиранії – про це не говорять. Традиція, що зберігається і досі в консервативному суспільстві: не виносити бруду з хати, тихо бубоніти молитви й вірити в світле майбутнє.

У контексті видання "Розквашеного яблука" ЗМІ неодноразово згадували іншу книжку на важливу тему від "Видавництва", навколо якої точилися дискусії ще палкіші – "Майя та її мами", про розмаїття людських стосунків.

Зрештою, показово, що перший комікс видавці опублікували в мережі частково, а другу книжку взагалі повністю виклали у вільний доступ.

Залишається сподіватися, що цього разу нікому не ввижатиметься в книжках "Видавництва" спекуляція на темі, а люди нарешті зрозуміють, що існують проблеми, про які варто говорити якомога голосніше в різні способи. І мистецтво не виняток.

У Польщі, де католицька церква досі активно виступає за повну заборону абортів, залишати особисте життя таємницею за сімома замками є загальноприйнятою істиною – комікс став актуальним.

А в Україні, де законодавство видається більш лояльним, статистика все одно невтішна: не кожна (і не кожен) наважиться говорити про те, що їхнє сімейне життя не ідеальне; але найстрашніше, що не всі навіть усвідомлюють існування проблеми.

Саме такий випадок зображений у "Розквашеному яблуці" – героїня просто не хоче бачити, що живе з аб’юзером.

Текст коміксу не визначний: скупий на слова, без поглибленого психологізму, та й читаєш його не довше 20 хвилин.

Такий очікуваний вихід героїні зі стабільно-пасивного стану – який, якщо чесно, спершу виглядає недоречно й кострубато –  виявляється лише дурною фантазією.

У тексті є два лейтмотиви: молитва жінки та фраза "Бив довго. Методично", що теж звучить як своєрідна мантра.

Об’єктивно оцінювати твір Єжи Шилака важко через злободенність і значущість теми, він просто б’є по емоціях, підбурюють читача озирнутися й нарешті почати говорити про насильство. Як художня акція.

Проте слабкість літературної складової компенсують ілюстрації Йоанни Карпович: жорстоко відверті, виконані з відчутно жіночою емпатією й безмежно провокативні.

Роботи написані акриловими фарбами на особливому папері, який за текстурою нагадує полотно, підкреслюють моторошну реальність домашнього насильства.

Читача поглинає атмосфера жаху, що кардинально відрізняється від популярних графічних романів: тут не заховані "пасхалки", а для більшості декорацій обрані пастельні тони. Тим яскравіше на цьому мінімалістичному фоні виглядає кров.

Якось буденність героїв перериває приїзд мами. Вона звертає увагу своєї дочки на дрібні недоліки вдома: виделка не блищить чи десь у кутку залишилося павутиння.

Цей епізод ілюструє загальну ситуацію в суспільстві з насильством: люди не помічають великого бруду, відволікаючись на дрібниці.

Справа не в пересоленому супі, просто чоловік, із яким ти живеш – насильник.

До речі, "Bo zupa była za słona" (Тому що суп був надто солений) – одне з гасел кампанії проти домашнього насильства, яка проходила в Польщі в 1997 році, і воно також з’являється в коміксі.

Смислів, про які хочеться говорити й думати, тут вистачає. Ця історія є прикладом тисяч інших, справжніх. Її герої не наділені характерними рисами чи навіть іменами. На їхньому місці може опинитися будь-хто.

Таку реальність не хочеться приймати, тому що вона як розквашене яблуко серед сотень нормальних. Але поки що не маємо іншого вибору, як голосно говорити про проблему домашнього насильства.

Марія Бліндюк, літературний критик, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити: 

Захист на місці. Відтепер поліція має право убезпечити жертву домашньго насильства

Вступили в силу норми закону про кримінальну відповідальність за домашнє насильство

Батька 7-х дітей оштрафували за насилля в сім’ї. Поскаржилася донька