Що там на культурному фронті. Як окупанти намагаються піаритися на українській крові

Культурне життя України не зупинялось з початку повномасштаного вторгення росії.

Галеристи, куратори, митці та інші діячі культури активно воюють на культурному фронті, влаштовуючи виставки, перформанси, пропагуючи українське мистецтво на міжнародній арені, створюючи безліч порталів, таких як "Buy art – Support Ukraine" та, об’єднуючись, допомагають нашій армії. Проте ця боротьба не була б боротьбою без російських опонентів, які в останніх конвульсіях намагаються піаритися на українській крові.

Відома уркаїнська галерстка та колекціонерка Людмила Березницька поділилась деталями з культурного фронту:

"Ми подали заявку на участь у арт-ярмарці Liste, де зазвичай галереї виставляють своїх художників. Нам відмовили. Проте за декілька днів мені зателефонувала російська галеристка Ольга Темнікова і запитала координати українських митців, яких вона могла б презентувати на Liste, де вона бере участь".

Не поспішайте думати, що вона – така собі "Месія", яка хоче допомогти українським художникам. По-перше, забирати художників у галерей – це дуже підла тактика, тим паче, зважаючи на те, що українське мистецтво зараз як ніколи популярне та має попит, тому Людмила Березницька небезпідставно запитала:

"Як це має виглядати, якщо галереї, які не працювали з художниками, візьмуть чужий матеріал в українських галерей і представлять їх під своїм ім’ям? Чи справедливо це?"

Виявляється, одні й ті самі художники гідні, щоб їх представляли росіяни, але негідні, якщо їх презентують українці. По-друге, арт-ярмарки – це дуже комерційна історія, там багато грошей, а після – багато контактів і постійних клієнтів.

Можливо, український арт-ринок та репрезентація нашої культури на міжнародному рівні поки що нижчі, ніж у наших сусідів, і це був би чудовий шанс для художників взяти участь у такому арт-ярмарку, але з 2014 року намір російської мистецької спільноти тотожний заробітку на українській крові. Шкода також, що арт ярмарок Liste досі працює з росіянами так, ніби вони дійсно вірять у твердження: "мистецтво поза політикою".

"Ще один дзвінок – розповідає Людмила Березницька, – я отримала від своєї близької подруги, вона москвичка, але працює в Келні журналістом. Попросила дати імена та адреси художників, бо російські куратори хочуть зробити українську виставку. До того ж їм потрібні координати музеїв.

Вони дуже активні і готові робити український проєкт. Я не відповіла на запит, тому що, знаючи мене десятки років, у них тільки зараз виникає бажання "підтримати" українську культуру. Все повторюється. Вся культура України, на думку росіян, існує завдяки ним".

Атаки продовжувались і надалі, ще один дзвінок був від заступника директора з видавничих та виставкових проєктів Російського музею – Йосипа Кіблідського.

"Тема та ж – "Дайте контакти українських художників, ми хочемо їх виставити". Просто контакти, без усілякої цензури і реплік на тему якості, актуальності та іншого.

Куди ж нам з нашим другорядним місцем у світовій культурі? У нас тільки один шанс – віддатись російським арт-дилерам і тоді прийде довгоочікувана слава новоспеченим російським художникам з України", – ділиться колекціонерка.

Людмила Березницька впевнена, що такого роду дзвінки надходили не тільки їй, а й іншим українським колегам, і закликає не співпрацювати з окупантами, навіть якщо вони давно знаходяться в інших країнах.

Росії немає чим пишатись, окрім як вкраденим з України:

• Казимир Малевич, якого переслідувала радянська влада і він писав у листах та офіційних документах, що він українець, а тепер росіяни ним пишаються;
• кримський художник Іван Айвазовський;
• Архип Куїнджі з Маріуполя, музей на ім’я якого, 23 березня 2022 року, був обстріляний російськими військами;
• харківський художник Ілля Рєпін;
• французька художниця українського походження Соня Делоне;
• Олександра Екстер, яка народилася в Польщі, але тривалий час проживала в Києві, її вчителями були українські художники, такі як Микола Пимоненко, Вадим Меллер. Вона поєднала європейську культуру з предметами українського побуту (українськими килимами та вишивкою) і навіть ніколи не була в містах, які сьогодні належать Росії.

Тисячі наших культурних цінностей знаходяться в російських музеях, як-от Вишгородська ікона Божої Матері (яка дивним чином стала "Володимирською"), Чудотворна ікона Богородиці Іллінської церкви в Чернігові, що опинилися в Третьяковській галереї, багато скарбів з українських земель, як-от скарби Володимира Мономаха, які Росія також присвоїла собі.

Цей список – лише крапля в морі, адже є безліч інших вкрадених шедеврів.

Співпраця, яку пропонують російські "колеги" є намаганнями росії окупувати не тільки українську територію, а й українську культуру, чого ми не можемо допустити цього разу.

Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації, Марк Вікінс разом з Людмилою Березницькою, Євгеном Березницьким та Альоною Османовою створили фонд підтримки української армії arthelpsarmy.com, де виставили на продаж картини та фотографії, які на цей час перебувають у Берліні.

Усі кошти покупці одразу надсилають на потреби Збройних Сил України у фонд "Повернись живим".

Ірина Хоменко, мистецтвознавиця, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Музей MoMA у Нью-Йорку відкрив виставку з роботами етнічних українців

Україна закликає світову культурну спільноту до театрального бану РФ

"Поезія Вільних": Мінкульт збирає вірші про війну

Понад 70 організацій світу відмовилися від культурної співпраці з РФ – Ткаченко

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.