Чому фізкультура в школі важлива, та як потрібно змінювати освітні програми
Я вже більш як сім років занурений у тему фізичної культури, і досі спостерігаю, що фізкультура не вважається важливим предметом. На жаль, цей стереотип часто можна почути саме від батьків: а якщо дорослі навколо говорять, що урок не важливий, то і діти це підхоплюють.
Насправді ж фізична культура будує особистість людини не менш ніж інші предмети. Між нашим тілом та мозком є тісний взаємозв'язок. Фізична активність сприяє розвитку когнітивних здібностей дітей, що може позитивно впливати на їхні академічні успіхи. Окрім цього, фізична культура допомагає дітям соціалізуватися, вчить ставити собі цілі й досягати їх. Вона закладає основи культури тіла через самопізнання, розуміння власних можливостей, уміння дбати про своє фізичне здоров'я.
В умовах постійного стресу, особливо під час війни, фізична активність допомагає абстрагуватися, знизити напруження, поліпшує фізичний і психологічний стан.
Знецінення уроків фізкультури почалося ще в радянські часи, хоча тоді спорту надавали багато уваги.
Спортивній системі Радянського Союзу потрібні були лише чемпіони, решта ж – не цікавили. Тому в школах відбувалася селекція: вчителі бачили талановитих дітей і підхоплювали їх у спортивні школи. Чи ходить решта дітей на уроки фізкультури, уже нікого не хвилювало. Це поступово знижувало культуру спорту – у суспільстві не було розуміння, що фізичною активністю треба займатися постійно. Тож фізична культура так і не стала щоденною звичкою: якщо батьки не займалися спортом, діти також не бачили в цьому потреби.
Існує думка: якщо дорослі не займаються фізичною активністю і спортом, то їхні діти з більшою ймовірністю будуть малоактивними. Тому я б порадив батькам займатися спортом і показувати приклад дітям. Це буде корисно всім членам сім'ї.
Для мене поштовхом зануритися в тему фізкультури стали особисті спостереження: діти дедалі менше рухаються, а уроки фізкультури часто не викликають цікавості. Це стало особливо помітно для мене як батька. Я почав спілкуватися з іншими батьками, дітьми, вивчати дослідження про світові підходи до фізичної культури, і так з'явилося бажання діяти.
Уже сім років я разом із громадською організацією "JuniorS" працюю над тим, щоб вивести фізичну культуру на передові позиції та довести, що вона вкрай необхідна.
Насамперед хочу відзначити реформу "Нова українська школа" та один з її ключових принципів – дитиноцентризм. Завдяки цьому підходу ми змогли відійти від застарілих нормативів, коли всіх дітей порівнювали між собою за однаковими критеріями. Тепер у центрі уваги – індивідуальний прогрес: порівнюють не учнів між собою, а результати конкретної дитини в динаміці – якою вона була на початку року, яких зусиль докладала і яких результатів досягла. Це важливо, адже всі діти різні: хтось дорослішає швидше, хтось – повільніше, у когось один темперамент, зріст і вага, у когось – інші. Тому оцінювання, побудоване на порівнянні дитини із самою собою, – це справді фундаментальна зміна.
Нині політика "Освіта для життя" продовжує та розвиває цю логіку. Робиться зосереджено не лише на знаннях та результатах, яких дитина досягає під час навчання, а й на вмінні застосувати їх у сучасному світі.
Ми з командою "JuniorS" пишаємося, що змогли долучитися до розроблення модельної навчальної програми для НУШ. Один з її головних принципів – використання ігрових форм на уроках фізкультури, адже через гру діти найкраще засвоюють нове. Урок фізкультури має бути про пізнання свого тіла, розвиток рухових навичок і задоволення від активності.
Ще одним важливим напрямом, який ми розглядаємо в межах модельної програми, є можливість додавання нових видів спорту: флорбол, корфбол, регбі-5, петанк, чирлідинг, фрисбі (алтимат). Усі вони відповідають кільком важливим критеріям.
По-перше, вони гендерно рівні й передбачають безконтактний характер гри, завдяки чому хлопці й дівчата можуть безпечно гратися разом. Наприклад, у регбі-5 замість фізичного контакту використовують стрічки на поясі: достатньо зірвати стрічку – і м'яч переходить до іншої команди. Будь-який інший контакт заборонено.
По-друге, як я вже зазначав, це ігрові форми, які справді цікаві дітям.
І по-третє – можливість вибору. У нашій модельній програмі учні що чверті обирають не один, а кілька видів спорту, якими хочуть займатися. Це допомагає зберігати цікавість і запобігає втомі від одноманітності. Адже ми живемо в епоху короткої уваги, тож важливо враховувати це в підходах до освіти.
Звісно, усі ці підходи не можуть реалізовуватися самі собою – вирішальну роль у їхньому втіленні відіграє вчитель. Учитель фізкультури – головний провідник у світ фізичної активності. Добре, що програма НУШ "розв'язує" вчителям руки: дає інструменти, щоб зробити уроки цікавими, дозволяє не бути "цербером", який лише рахує нормативи чи змушує займатися одним видом спорту протягом усього року.
Та навіть маючи всі необхідні інструменти, учителю важливо відчувати довіру. Адже відповідальність на уроці фізкультури висока – рухова активність завжди передбачає певні ризики. Якщо ж педагога постійно "затискати" вимогами та страхами, він може просто відмовитися від будь-яких змін. Наша мета – створити умови, у яких учитель не боїться експериментувати.
Саме тому ми в JuniorS підтримуємо не лише програмні зміни, а й самих учителів. Ми об'єднуємо їх у спільноти – наприклад, у Viber-групи, де вони можуть ділитися досвідом, радитись і підтримувати одне одного. Нам важливо, щоб учителі були партнерами, а не конкурентами. Щоб вони відчували, що не самі.
Підготовка й розвиток учителів фізкультури також потребують оновлених підходів, адже ефективне впровадження навчальної програми залежить не лише від змісту документа. Важливо, щоб до змін у фізкультурній галузі були залучені ті, хто щодня працює з дітьми, – учителі-практики. Саме вони найкраще розуміють, що працює в класі, що справді захоплює дітей, а що може виявитися складним або ризикованим.
Політика "Освіта для життя", яку зараз реалізує Міністерство освіти і науки, системно розвʼязує ці питання через розроблення концептуальних засад для кожної освітньої галузі, зокрема фізкультурної. Зі свого боку ми в JuniorS також долучилися до цього процесу, зокрема, як лідери експертної групи з розроблення концептуальних засад фізкультурної освітньої галузі. Для нас важливо, щоб зміни в освіті не спускалися "згори", а відбувалися у співпраці з тими, хто щодня втілює їх у школі, – учителями, які знають своїх учнів і розуміють реальний контекст.
Найважливіше, що може дати якісний урок фізкультури, – це прищепити любов до руху на все життя. Якщо молода людина після школи отримує базу тіла, хороший м'язовий корсет і знає, як керувати своїм тілом, – це чудовий результат шкільного фізичного виховання. А якщо вона й далі продовжує шукати для себе фізичну активність, пробує різні види спорту, не боїться змінюватися й залишатися активною – це справжня перемога.
Фізична активність – це не лише про м'язи, а й про стосунки, цілі, самоповагу. Це про зв'язки з однолітками, можливість абстрагуватися від стресу, уміння зосереджуватись і досягати свого. Багато успішних людей, яких я знаю, так чи інакше прийшли до регулярних занять спортом, бо це джерело енергії, балансу й ресурсу.
Інвестиція в культуру тіла – це інвестиція в майбутнє. Якщо ми хочемо, щоб наші діти виростали здоровими, упевненими, соціально активними людьми – час переосмислити роль фізкультури в школі. Бо це набагато важливіший предмет, ніж багато хто звик думати.
Олександр Педан, телеведучий, лідер громадського руху JuniorZ, співзасновник pedan|buro, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.