Ситуація з Охматдитом або чому масштабний фандрейзинг має бути професійним
Для нашого суспільства це вже не перша історія зі збором коштів, коли всі активно включаються і допомагають, а потім з’ясовується, що механізму передачі коштів немає. Можемо згадати історію з костелом Святого Миколая у Києві, що постраждав від пожежі – чи всі знають, чим вона закінчилася? Вже можна прослідкувати закономірність деяких великих зборів.
То що, реалізація масштабного фандрейзингу так і залишиться ефективною лише для розпалювання конфліктів? На мою думку, потрібно на державному рівні встановити алгоритм дій та створити орган, який би контролював усі етапи благодійних зборів на національному рівні. Тоді ми зможемо ефективніше реалізовувати благодійну діяльність разом з усім сектором, бізнесом і людьми, які донатять.
Якщо розглянути ситуацію з Охматдитом без емоцій, виключно з точки зору людини з благодійного сектору, виникає низка питань та висновків.
На що збираємо, друзі?
Перед початком зборів потрібно зрозуміти, на що спрямувати основні сили. Розумію, що в ситуації з Охматдитом все було раптово, жахливо, і потрібно було конвертувати свою лють і розпач у дію.
У перший день після терористичної атаки на Охматдит усі почали активно допомагати, донатити, включатися в процес. Це сила нашої країни – ми дуже швидко об’єднуємося, реагуємо і діємо. Але водночас, до зборів долучалися ті, хто не уявляв масштабів, напрямків і потреб відновлення, що викликало хаос на етапі реалізації.
Поясню на прикладі нашого фонду. Не з метою похвалитися, а щоб пояснити процеси з точки зору організації. Коли стався вибух в Охматдиті, ми включилися в процес і почали будувати план дій:
- Зрозуміти, що сталось, оцінити масштаби, загальний стан ситуації та що залишається поза увагою.
- Дізнатися, що з дітьми, де вони, і яка їм потрібна допомога.
- Встановити, що сталось з Центром дитячої кардіології і кардіохірургії.
- Спрямувати донорів, які активно хотіли допомогти.
Ми відкрили збір з чітким алгоритмом дій і розумінням того, що зможемо реалізувати всі кошти за призначенням. Наш фонд уже 10 років працює з лікарнями, і на сьогодні ми постійно опікуємося 135 лікарнями. Перші дії – зв’язатися з усіма, хто перебуває у зоні доступу, щоб дізнатися про нагальні потреби, які потрібно закрити тут і зараз. Відповідь у перші години була однакова від усіх учасників – "почекайте".
Поки ми аналізували ситуацію, почали з’являтися збори на відбудову. Різні фонди, окремі волонтери та публічні особи вступили в дію. Далі керівництво Охматдиту та представники МОЗ почали комунікувати, що єдиний рахунок Благодійної організації "Благодійний фонд "Охматдит – здорове дитинство" (далі – фонд Охматдит) є правильним місцем для збору коштів на відбудову. Люди мали можливість вибору, куди донатити – волонтери, фонди, бізнеси, держава в різних ролях. Це важливо і так має бути: хтось довіряє свої кошти державі, а хтось більше довіряє фондам.
І тут виник перший сумнів стосовно операційної спроможності фонду Охматдит, який до цього не проводив подібних масштабних національних зборів. До нас почали звертатися донори з питанням, куди краще відправляти кошти. І наша відповідь була – "чекайте". Потрібно було зрозуміти, який напрямок уже отримує достатньо коштів, а який потребуватиме підсилення. Все відбувалось дуже швидко, тому потрібно було аналізувати та приймати рішення на ходу, але раціонально.
Розумію, що більшість людей діяли на емоціях, але, на жаль, з досвіду можу сказати – ефективна допомога має бути не просто емоційною, вона має бути конкретною. І люди, довіряючи кошти фонду, сподіваються, що саме фонд реалізує їхні емоції в корисну і ефективну справу. Прохання почекати було правильним і виваженим рішенням, оскільки ситуацію ще тільки аналізували, і потрібен був час, щоб зрозуміти, на що потрібно збирати кошти.
Благодійні внески – це про емоцію благодійників, але про раціональність фондів
Мільйони надходили на відбудову, не маючи уявлення, чи буде взагалі відбудова відділення, куди влучила ракета. Чи будуть повністю відбудовувати нове приміщення? Який масштаб пошкоджень? Чи постраждав лише Охматдит? Емоції не дають відповідей на ці питання, але стимулюють донати.
У момент хаосу перших днів ми з командою почали аналізувати інформаційний простір і побачили, що про Центр дитячої кардіології та кардіохірургії не було жодної інформації, хоча він знаходився просто у дворі корпусу, на який припав удар.
Коли ми поїхали на місце вибуху, то побачили, що він сильно постраждав. Вікна операційної виходили на ту саму сторону будівлі, куди влучила ракета. На момент вибуху в операційних проходили операції. Була пошкоджена вентиляція, газові комунікації та інше.
Тому, побачивши, що Охматдит вже збирає мільйони і потенційно його буде забезпечено, ми вирішили спрямувати збір на підтримку Кардіоцентру. Для прикладу, за перші дні сотні мільйонів уже були зібрані на відбудову Охматдиту, натомість на Кардіоцентр – 600 тисяч.
- більшість не знала, що постраждав найбільший в Україні Центр дитячої кардіології та кардіохірургії;
- люди допомагали Охматдиту, думаючи, що допомагають і Кардіоцентру.
Чому вміти витрачати правильно великі гроші – це про професійність?
Фонд, який починає збирати кошти, повинен мати сильну команду досвідчених експертів, які розуміють механіку реалізації великих бюджетів. Будівництво або ремонт медичних закладів – це одне з найскладніших завдань у благодійності. На жаль, історія з тендером показала, що спроможності фонду Охматдит для цього було недостатньо.
Після проведення тендеру почалися жваві обговорення. Донори почали у нас запитувати, чи не стали вони частиною цього скандалу. Усі чекали на фінальні рішення, але ситуація виявилася неоднозначною.
В інформаційному просторі говорили тільки про те, що 307 млн грн – це дорого, але не пояснили, за що саме ці кошти. Не було можливості оцінити, чи це дорого, чи ні. Простий приклад: коли вам кажуть, що автомобіль коштує $10000, як оцінити, чи це дорого, не знаючи марки, пробігу, року випуску? Ми просто дивимося на цифру, але багато факторів впливають на визначення ціни.
Наприклад, ремонт операційної може коштувати від 30 млн грн. Чи це дорого? Можу припустити з високою долею вірогідністю, що ця інформація була в тендерній документації, але її не озвучили. Медицина завжди дорога. Медичне обладнання коштує дорого. Наприклад, є апарати штучної вентиляції легень Servo-u виробництва Maquet Gettinge Group, Швеція. Базова комплектація коштує понад 5 млн грн, натомість комплектація, яка потрібна для дитячої реанімації сягає до 10 млн грн. Другий приклад – система забезпечення анестезії (наркозний апарат) – 4,5 млн грн. Тож 307 млн грн на відбудову – це багато чи мало?
Проведення тендеру – це завжди про експертизу та досвід
Зараз часто запитують: "Чому тендер не був проведений за Законом України "Про публічні закупівлі"?" Це питання може виникнути через недостатнє розуміння процесу. Справа в тому, що цей закон застосовується лише до певного кола юридичних осіб публічного та приватного права. Наприклад, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань територіальних громад, розпорядників бюджетних коштів, а також юридичних осіб, у статутному капіталі яких частка державної або комунальної власності перевищує 50%.
Приватні благодійні фонди не підпадають під дію цього закону, оскільки вони не відповідають критеріям замовника, зазначеним у законі. Тендер повинен проводити той, кому належать кошти або той хто є їх розпорядником – у цьому випадку благодійна організація "Благодійний фонд "Охматдит – здорове дитинство".
Як краще було б діяти з самого початку?
Долучили до тендерної комісії лікарню, запросити представників МОЗ, донорів і когось із громадськості. Чому так не зробили одразу? Можливо, через відсутність досвіду проведення подібних тендерів або ефективного менеджменту. Бо коли йдеться про такі великі кошти, це завжди про експертизу та досвід. Якби долучили всіх стейкхолдерів, зробили процес прозорим і зрозумілим, ми б уникли поточної ситуації.
Що таке цільове призначення коштів?
Коли провели пресбрифінг щодо ситуації в Охматдиті, на якому Міністр охорони здоровʼя повідомив, що кошти, зібрані на рахунках Благодійного фонду "Охматдит – здорове дитинство" для відбудови Охматдиту, будуть переведені на рахунок лікарні, рішення тендеру скасовують і буде оголошено новий тендер на Prozorro, виникло ще більше питань.
Адже в законодавстві існує термін, який чітко визначає, що таке цільове призначення коштів. Якщо це цільові кошти, і люди відправляли їх на відбудову, то вони мають бути витрачені саме на це. До того ж благодійна організація "Благодійний фонд "Охматдит – здорове дитинство" – це організація приватного права, на яку наказ МОЗ не розповсюджується. Відкритим залишається питання: чи має право фонд передавати кошти на рахунки лікарні без існування підстав, як того вимагають у публічній площині?
Фонд – не гаманець, де хтось тримає гроші. Це про управління коштами
Розповім на прикладі фонду "Твоя опора", як можна працювати з цільовими коштами, щоб убезпечити себе від ризиків і провести всі процедури прозоро та відкрито. Сподіваюся, цей досвід стане в нагоді тим, хто це прочитає. Ми ніколи не передаємо гроші напряму. Ми укладаємо договір, наприклад, з Кардіоцентром про благодійну діяльність.
За цим договором Центр дитячої кардіології і кардіохірургії зобов’язується звітувати перед нами за цільове використання благодійної допомоги протягом п’яти років. Ми отримуємо запит згідно потреби від лікарні, який має бути аргументованим. Потім ми верифікуємо цей запит, можемо уточнити у МОЗ, чи справді існує потреба в ньому.
Якщо все проходить належну перевірку, ми йдемо до донора і повідомляємо про наявність запиту. Далі ми складаємо тристоронній договір між лікарнею, постачальником і благодійним фондом "Твоя опора" як платником і контролером. Нам важливо, щоб обладнання не тільки було поставлене, але й розпаковане, введене в експлуатацію, а лікарі навчені працювати на ньому. Тільки після цього ми проводимо остаточну оплату і закриваємо всі акти. В подальшому здійснюючи перевірку використання наданої благодійної допомоги.
Усі кошти, які отримано Фондом для Кардіоцентру, будуть використані саме для потреб Кардіоцентру. Те, що Фондом отримано для Охматдиту, ми чекаємо офіційного рішення, щоб спрямувати їх за цільовим призначенням. І в завершення, передавати зібрані Фондом "Твоя опора" гроші на чиїсь рахунки, окрім підрядників, що виконуватимуть роботи чи поставлятимуть техніку, ми не плануємо!
Які висновки ми маємо зробити?
Кожна криза – це важливий урок, на якому потрібно вчитися. Для когось такі випадки – це про зростання та набуття досвіду, і це дійсно може допомогти вивести благодійність на новий якісний рівень. Натомість відсутність роботи над помилками може призвести до повторення ситуацій, що ставитиме під сумнів репутацію благодійного сектору в країні.
Вважаю, що потрібно сідати на стіл переговорів та думати над впровадженням змін, які могли б унеможливити скандальні ситуації і зробити всю процедуру від зборів коштів до звітування за їх реалізацію – прозорою, відповідальною та ефективною. У цьому міг би допомогти міжнародний досвід Великої Британії, де з кінця 19 століття існує спеціальний орган, який регулює роботу всіх фондів – CharityCommission. Це перша в світі організація, яка контролює благодійну діяльність. Реєстрація в ній – це знак якості та гарантія контролю роботи фонду суспільством і урядом. Про неї я вже розповідала в своїй колонці.
Можливо ми нарешті дійшли до того, щоб впроваджувати нові стандарти, які дозволять зробити благодійність в Україні сильнішою, більш структурованою та орієнтованою на довгострокові результати.
Питання, чи готові всі сісти та обговорити створення нового органу?
Валерія Татарчук, засновниця БФ "Твоя Опора", спеціально для "УП. Життя"
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.