З якими проблемами стикаються військові з травмами обличчя?

Ще 2 роки тому ми не могли уявити собі, що будемо бачити на вулицях, в кав’ярнях , всюди так багато людей з протезованими кінцівками. Повномасштабне вторгнення призвело до стрімкого збільшення ампутацій, та, як наслідок, вибухнув ринок протезування.

З 2015 року після початку російсько-української війни держава налагодила гарантоване фінансування протезування для своїх громадян. Аномально висока кількість поранень з початку 2022 року лише на якийсь час стресувала галузь протезування, але доволі швидко підприємства налагодили роботу в нових умовах, навіть стали динамічно розвиватися, опановувати виготовлення більш технологічних, високоякісних виробів.

У країні працює багато громадських ветеранських організацій, фондів, а державна соціальна політика сприяє адаптації до звичайного життя людини з втратою кінцівок. Це спричинило зміну культури сприйняття людини з протезом в суспільстві, адже воїни, не гаючи часу, стають на протези, тренуються і, надихаючись прикладом інших військових з протезами, повертаються до соціального життя.

Геть інша ситуація, коли воїн отримав поранення голови, обличчя і вступає у взаємодію з державою на етапі лікування та реабілітації.

Якщо пацієнту не надана належна допомога, то такі військові зазвичай намагаються не взаємодіяти з суспільством, сидять вдома, залежні від опіки рідних та позбавлені радощів нормального повноцінного життя.

Їхні обличчя через ураження виглядають спотвореними, при ушкодженнях щелепи втрачається здатність нормально говорити, жувати та повноцінно харчуватися, що призводить до подальших ускладнень зі здоров’ям.

Майже кожна травма обличчя призводить до обширної втрати зубів, що також позбавляє людину повноцінного життя. Неможливо нормально їсти, усміхатися, цілуватися. Про яке якісне продовження життя може йти мова, коли молода людина не здатна на базові речі?

Значна частина поранень обличчя призводить до втрати одного ока та переважно якості зору на другому. Все частіше ми стикаємося з випадками повної втрати зору через поранення. Втрачається здатність відчувати запахи, інколи назавжди.

Усе це наслідки, з якими доводиться стикатися військовим після травм голови та обличчя. А коли такі пацієнти мають ще й поранення інших частин тіла, ампутації, то задача відновитися для реабілітації стає надскладною. Одна справа, коли обличчя неушкоджене і воїн має можливість повноцінно харчуватися, набирати втрачену вагу після операцій, тренуватися в повну силу. І уявіть собі, як може людина відновити фізичну силу та робити силові вправи, якщо вона позбавлена можливості збалансовано та якісно харчуватися, здобувати життєву енергію.

На жаль, мушу констатувати, що у сфері лікування та реабілітації травм обличчя в Україні досі не надається достатньо уваги, тому більшість таких військових не отримують належну допомогу, і повертаються в свої міста, села, районні центри, де продовжують життя в 4 стінах.

У грудні 2023 року на платформі академічних досліджень Oxford University Press (OUP) в розділі "Військова медицина” було оприлюднено дані дослідження “Щелепно-лицева хірургія в Україні під час війни: виклики та перспективи”, проведеного командою провідних фахівців в цій сфері.

Бойові поранення обличчя є доволі поширеними, адже ця частина тіла є неприкритою в умовах зіткнення. За даними дослідження серед усіх поранених учасників бойових дій в Україні, 18-25% мають поранення обличчя. До 2/3 з цих поранень потребують спеціалізованої висококваліфікованої хірургічної допомоги.

Є декілька аспектів, які вплинули на стан справ з державною підтримкою (тобто її відсутністю) військових в сфері щелепно-лицевої хірургії (ЩЛХ).

• До 2022 року галузь інновацій в сфері ЩЛХ розвивалася еволюційним шляхом і не стикалася з масовими випадками бойових поранень. Орієнтовно з 2018 року в медицині почали застосовувати технологію заміщення втрачених фрагментів кісток лицьового скелету надрукованими на 3D-принтері імплантами з медичного титану та інших матеріалів. Цей спосіб довів свою ефективність у випадках, коли втрата кісток відбувалась в процесі лікування онкології.

• До 2022 року кількість бойових травм обличчя з руйнуванням кісток в Україні не була настільки масовою, військові отримували допомогу у військових госпіталях, а у складних випадках на допомогу приходили іноземні колеги. Вони оперували військових як у складі іноземних місій, так і в лікарнях своїх країн. Часто втручання проводилися мультидисциплінарними командами та мультинаціональними, що дало можливість українським фахівцям набути нового досвіду та збагатити знання про особливості реконструкції бойових травм обличчя.

• До 2021 року в Україні навіть не було запроваджено в національному реєстрі самої професійної категорії: щелепно-лицевий хірург. Фактично ця спеціалізація з’явилася в реєстрі за рік до повномасштабного вторгнення. На той момент реєстр не був повністю заповнений, що не дає можливості на сьогодні навіть оцінити, а скільки в Україні працює спеціалістів з щелепно-лицевої хірургії? Приблизні підрахунки довоєнного часу свідчили про 250 лікарів, але після окупації частини території та після повномасштабного вторгнення, виїзду частини спеціалістів за кордон тощо мова йде про трохи більше 100 лікарів, але точних даних немає.

• З початком повномасштабного вторгнення та стрімким збільшенням кількості поранених з травмами обличчя, неспроможністю військових госпіталів надавати допомогу аномально великій кількості воїнів, потоки пацієнтів стали перенаправлятися в лікарні цивільного профілю. Хірурги з досвідом застосування індивідуалізованих 3D-імплантів стали використовувати цю технологію біоінженерії для компенсації фрагментів кісток, втрачених внаслідок мінно-вибухових та кульових поранень.

• Перші місяці повномасштабного вторгнення, коли потік гуманітарної допомоги українським лікарням був шаленим, хірурги мали забезпечення необхідними медичними матеріалами і виконували такі операції усім, хто того потребував. Українські виробники індивідуалізованих 3D-медичних виробів теж перший час мали змогу виготовляти та поставляти імпланти безкоштовно. Були напрацьовані успішні кейси, які українські хірурги стали презентувати на медичних, наукових майданчиках, зокрема й колегам з інших країн. Це було схоже на медичну революцію. Наш досвід став предметом обговорень серед військових хірургів усього світу, з нашими лікарями мають за честь оперувати провідні західні спеціалісти.

• На жаль, ресурси вичерпуються. А кількість поранених не зменшується. Пластини, індивідуалізовані імпланти, інші специфічні матеріали потрібно закуповувати. На жаль, держава не забезпечує фінансове покриття лікарням таких витрат. Що казати? В НСЗУ (Національна служба здоров’я України) досі не затверджений пакет "Хірургія голови та шиї", який мав би включати витрати на послуги, пов’язані з щелепно-лицевою хірургією. Через це лікарі вимушені працювати фактично як волонтери, адже вони роблять реальні багатогодинні операції, а держава їх ніби не бачить. На цьому етапі рік тому ми з командою Благодійного фонду "Східна Зірка" створили проєкт "ЛІКАРІ ДЛЯ ГЕРОЇВ", щоб шукати можливості для підтримки воїнів під час лікування у відділеннях ЩЛХ. Без допомоги благодійників лікарі не мали б можливості повноцінно допомагати військовим, адже витратні матеріали дуже дорогі. Середня вартість індивідуалізованого імпланта – близько 100 тисяч гривень.

• Окремою неохопленою ділянкою роботи з травмою обличчя є екзопротезування. На жаль, Україна виявилася не готовою для достатнього забезпечення пацієнтів протезами ока, екзопротезами вух, носа. Галузь не розвинута через брак спеціалістів. Наші партнери активно займаються пошуком фахівців з виготовлення силіконових та інших виробів для покращення естетики поранених облич у випадках, коли пластична хірургія безсила, або коли людина має тривалий час очікувати на відновлення органу. Але навіть ті потужності, що є, знову впираються у відсутність фінансування з боку держави. Хоча, яка різниця, який протез потрібен військовому, що втратив орган на війні? Якщо є безкоштовне протезування рук та ніг, має так само покриватися вартість встановлення протезів ока, та інших частин тіла (екзопротезів).

Дуже розраховую на реакцію Міністерства соціальної політики та створення належних законодавчих ініціатив в цій сфері.

Україна має достатній потенціал, щоб забезпечити якісне лікування своїх захисників з травмами обличчя. У нас є високопрофесійні фахівці щелепно-лицеві хірурги, офтальмологи, отоларингологи та інші спеціалісти, які вміють працювати командно, послідовно, ефективно.

Саме вони в колаборації з українськими біоінженерами досягли революційних змін в підходах до лікування щелепно-лицевих травм. Залишається ці надбання та переваги забезпечити системною державною підтримкою.

Запрошуємо до діалогу та плідної співпраці Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство у справах ветеранів, Міністерство оборони України, Національну Службу здоров’я України, громадські організації та фонди, що працюють в інтересах ветеранів та військовослужбовців.

Наталя Лютікова, засновниця благодійного фонду "ЛІКАРІ ДЛЯ ГЕРОЇВ", спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.