Чому булінг – проблема групи, а не "жертви" чи "кривдника"
"Не рюмсай! Ти сам винен, бо замало йому всипав!". Старший сивочолий пан поспіхом виходить із нового покою для очікування приватної школи, нервово звівши плечі. Він тягне за руку маленького другокласника і виштовхує його перед себе крізь двері.
Цю історію про цькування мені розповіли зовсім нещодавно. І вона не трагічна, але доволі неприємна і, очевидно, є нормою поведінки окремих осіб.
Два роки маленький хлопчик тероризує своєю поведінкою весь клас. Від нього потерпають однокласники: штурхнути дівчинку, забрати іграшку, зіпсувати зошит, або без причини побитися. Все це відбувається у приватній школі.
Батьки зверталися зі скаргами до класної керівнички, а згодом до директора. Хлопчику дали перше попередження з трьох. Після останнього, за правилами школи, відраховують з навчального закладу.
Ось який випадок трапився вже після другого.
Поки діти переодягаються, у вестибюлі школи їх очікують батьки і родичі. Саме там чекала бабуся одного із хлопчиків. Біля неї свого онука – маленького булера – очікував дідусь. Жінка почула крики та зойки свого онука, забігла у роздягальню і застала картину: хлопчик валяється на землі, а його щодуху гамселить однокласник кулаками по обличчі та тілі.
Дідусь нападника також забіг в роздягальню.
Бабуся спробувала вкотре звернути увагу родича на поведінку дитини, але почула грубу погрозу, щоб вона закрила рота, бо не знає, з ким розмовляє.
Суть конфлікту хлопців полягала у тому, що кривдник забрав капці іншої дитини і сказав, що зараз на них попісяє, бо той заслужив на смердюче взуття. Коли хлопчик почав відбирати свої речі, кривдник просто напав на нього із кулаками.
Бійку вчасно припинила охорона школи, а дідусь булера потяг його до машини зі словами: "Не рюмсай! Ти сам винен, бо замало йому всипав!".
Батьки знову пішли до директора школи, просили відрахувати хлопця із закладу освіти. Втім, директор відмовилася, чи то з фінансової вигоди, чи то зі страху перед сивочолим дідусем, який погрожує своїм статусом. Стало зрозуміло, що без офіційних заяв чи звернень змінити ситуацію не вдасться. Одним зі способів вплинути на ситуацію є правове регулювання.
Важливо аби усі розуміли, суть і користь законопроєктів 9400 і 6393-д! Вони розширюють сферу застосування.
Відтак, відповідальність за цькування (булінг) нестимуть кривдники, якщо булінг відбувається не тільки у стінах освітнього закладу, але у дитячих таборах, гуртках, медичних установах та спортивних секціях.
Чому ми розширюємо дію закону?
Тому що отримали багато звернень від батьків, діти яких потерпали від булінгу не тільки у школах. І вони б хотіли звернутися до суду, але суд відхиляв їхні прохання, бо законом це не обумовлено. Воно поза межами правового поля.
Незахищеність та безпорадність відверто ранить людей ще більше. Адже не покараний кривдник далі робить те що хоче, а постраждала дитина зазнає ще більшої психологічної травми. Фактично, потерпіла сторона мусить змиритися із роллю жертви…
Законопроєкти 9400 і 6393-д – про справедливість. Адже передбачають відповідальність кривдників за свої вчинки!
До розробки законопроєктів залучені фахові юристи, педагоги, психологи, освітній омбудсмен. Готуючи документ до другого читання, працюємо із фахівчинею Настею Мельниченко з міжнародним досвідом у сфері протидії булінгу, яка знається на сучасних антибулінгових методиках.
Вона наголошує, що булінг – це не зіпсовані стосунки між двома особами – нападником та жертвою. Це розлади взаємодії та комунікації цілої групи, в якій склалися сприятливі для булінгу обставини.
До булінгу причетні всі учасники групи, навіть ті, хто не втручається, або спостерігає і мовчить. Без свідків, спостерігачів кривднику не було б сенсу нападати на жертву. Для підлітків, які втягуються в булінг, основними цілями зазвичай є отримання статусу, популярності, прийняття однолітків.
Коли ми говоримо про міжнародний досвід, то йдеться насамперед про превенцію булінгу. Тобто усі заклади освіти, а також інші установи та організації, на які поширюється дія закону, мають мати методи попередження булінгу. Важливо не допускати формування середовища, у якому булінг став би можливим, або толерувався б.
Наприклад, Міністерство освіти мало б створити превентивну програму для закладів освіти, бо саме там найчастіше булінг проявляється. Про дієві антибулінгові політики мають подбати заклади різних сфер діяльності.
Але навіщо аж два закони?
Бо один описує явище, яке потребує регулювання, а також вносить зміни до всіх суміжних законів, інший, окремий документ, встановлює відповідальність за порушення.
У законопроєктах ми передбачили такі механізми, як корекційні програми для булерів, жертв, свідків. Задумано, що корекційні програми розробить міністерство соцполітики.
Як основні види покарань для дорослих булерів, котрим є 16 років, або батьків неповнолітніх булерів ми залишили штраф і громадські роботи. Найчастіше поведінка булера – це вияв назовні середовища в якому живе дитина.
Основне у сфері протидії булінгу – не карати кривдника, а не допустити булінгу взагалі. Для цього потрібні превентивні програми, визначені у кожному закладі освіти, гуртку, колективі, групі. В основі має бути прийняття гідності і цінності кожного, людяне ставлення до інших. І завдання дорослих створити атмосферу взаємоповаги. Тобто забезпечити превенцію булінгу.
У Кодекс України про адміністративні правопорушення ми окремо додаємо відповідальність за вчинення булінгу посадовою особою, яка взаємодіє з дітьми: вчителі, тренери, вихователі.
Будемо вимагати для таких осіб покарання у вигляді відсторонення від роботи терміном на 1 рік. Адже багато конфліктних ситуацій приховується дорослими, відповідальними за виховання та безпеку дітей.
В інформаційному просторі з’явилося чимало повідомлень про булінг: учень, який знущався з онкохворої однокласниці, вчителька, яка принижувала учнів, директор школи – булер, група підлітків в гуртожитку училища гамселить нових студентів – цих історій сотні.
Здається, що це світ перевернувся з ніг на голову, від такої кількості злості та болю, але ні. Все це було й раніше, такі історії циклічні. Але зараз, в час інтернету і смартфонів інформація про такі випадки поширюється миттєво.
І ми нарешті почали про це говорити вголос. Нарешті навчилися розрізняти свої кордони та маємо розуміння як їх обороняти.
Залишилося все це узаконити. І максимально працювати для того, щоб булінгу не було, а діти виростали Людьми!
Наталія Піпа, депутатка фракції "Голосу" у Верховній раді, спеціально для УП.Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.