Складне навчання, ПТСР і відчуття щастя. Що відбувається з українськими дітьми?
Величне покоління, або покоління переможців – саме так називають в США тих, хто пережив Велику депресію та Другу світову війну.
Вони стали батьками бейбі бумерів і відзначилися національною єдністю, завзятістю та працьовитістю. Сучасні американці часто романтизують це покоління як таке, що пройшло через труднощі XX століття та стало міцнішим.
Зараз Україна воює за своє існування. Ми втрачаємо багато життів, а велика кількість українців була вимушена покинути домівки та почати життя з нуля в інших регіонах України чи за кордоном. Росіяни вбивають і викрадають наших дітей, що не вкладається в жодні рамки закону чи моралі.
Сучасні українські діти можуть стати нашим величним поколінням, але прямо зараз їм дуже складно – вони потребують підтримки. Будь-яка якісна політика та управлінське рішення має спиратися на дані. Хоч тема якості життя наших дітей є вкрай важливою, маємо визнати, що про їхній стан зараз ми знаємо дуже мало. Окремі дані збираються державою та аналітиками, проте цілісних досліджень дуже мало.
Нещодавно ми в Київській школі економіки разом з партнерами з Фундації Олени Зеленської та UNICEF провели пілотне дослідження добробуту дітей до 17 років, щоб сформувати "Індекс майбутнього". Цей індекс складається з дев’яти вимірів (від здоров’я до безпеки, від освіти до стосунків у сім'ї). Проводились і експертні інтерв'ю, і аналіз державних статистичних даних, і опитування серед дітей до 17 років, які власне і є носіями чутливої та цінної інформації щодо почуттів і добробуту свого ж покоління.
Кожен з вимірів дослідження має значення від 0 до 1, загальний індекс склав 0.64. Загалом це непоганий результат, але деякі показники суттєво тягнуть його вниз. Це здоров'я, освіта та інституційний догляд (простою мовою це інтернати та дитячі притулки).
Майже 60 тисяч дітей в Україні перебувають чи навчаються у закладах інституційного догляду та виховання. З розрахунку на 100 тисяч осіб в Україні вдвічі більше дітей, які перебувають у таких закладах, ніж у середньому по ЄС. Водночас лише 10% мають статус дитини-сироти чи позбавлені батьківського піклування.
Більшість перебувають у закладах через неприпустимі умови в їхніх домогосподарствах. Наші інтерв'ю показали, що діти мають проблеми з соціальними навичками. Їм складно будувати довіру та бути самостійними. А це ключові навички для розбудови міцних і успішних спільнот.
Якщо говорити про освіту, то індекс фіксує низькі бали з НМТ (національний мультимедійний тест). У 2023 році середній бал НМТ з української мови у школярів з міст склав 150,85 бала, а з селищ і сіл – 144,57 бала.
Аналогічна ситуація з математикою: середній бал серед міських учнів – 138,5, серед представників селищ і сіл – 130,29. Загалом це не є новиною для тих, хто слідкує за дослідженнями успішності учнів в Україні. Не так давно було опубліковане велике дослідження PISA, яке показало, що "учні із сільської місцевості відстають від своїх однолітків з великих міст у читанні майже на п’ять років, у природничо-наукових дисциплінах –на чотири, а з математики – на понад чотири з половиною роки навчання".
На жаль, успішність в освіті нерівномірно розподілена в Україні. Дослідники пов'язують це насамперед з економічними нерівностями, які багато років проявляються у розривах між містом і селом. Під час повномасштабної війни, коли економіка перебуває в кризовому стані, такі тенденції можуть поглиблюватись ще більше.
Щодо здоров'я, порівнюючи з періодом до 24 лютого 2022 року, в Україні на 22% зменшилася частка вакцинованих проти поліомієліту дітей. Цей показник суттєво вплинув на зниження індексу. Крім того, в опитуванні багато уваги було приділено ментальному здоров'ю й ознакам потенційного посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
За визначенням Centers for Disease Control and Prevention (CDC), ментальне здоров’я в дитинстві передбачає досягнення етапів розвитку й емоційних станів, набуття здорових соціальних навичок і опановування ефективних механізмів подолання труднощів.
У контексті війни неможливо переоцінити негативний вплив посттравматичного стресового розладу (ПТСР) на добробут молодого покоління.
Діти, які зазнали впливу травматичних подій, часто стикаються зі стійкими та тривожними симптомами ПТСР. Це можуть бути нав’язливі спогади, підвищена тривожність та уникання інших.
Поширений характер ПТСР може перешкоджати розвитку здорових механізмів подолання стресу, формуванню усіх аспектів зрілості та порушувати розвиток емоційних і просоціальних навичок.
Окрім того, діти шкільного віку, які борються з ПТСР, можуть мати труднощі при зосередженні на навчанні. Після безсонних ночей вони можуть бути втомлені. Після пережитих травматичних подій можуть періодично відчувати сором та провину, що спонукатиме їх звинувачувати самих себе в тому, що сталось. У довгостроковій перспективі це негативно впливатиме на їхній добробут.
Варто наголосити, що наше дослідження не може точно сказати, чи є у конкретної дитини ПТСР, чи ні. Натомість ми застосували міжнародну методику, яка може через анкетування вказати, чиє у респондента ознака ПТСР. Простими словами, це дослідження можна сприймати як тривожний сигнал, але ще не діагноз.
Ми використали відомий індекс UCLA для DSM-5 (UCLA-RI-5) від Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. Опитування показало, що чотири з десяти дітей мають ознаки ПТСР, що є дуже високим показником.
Ми також застосували інші методики, щоб оцінити загальні питання ментального здоров'я, і зі здивуванням побачили, що в більшості випадків діти сприймають себе позитивно, відчувають турботу до себе та вважають себе щасливими. Семеро з десяти вважають себе щасливими людьми. Водночас йдеться про дітей з усіх регіонів України, незалежно від наближеності до зони бойових дій.
Ми також побачили, що шестеро із десяти наших респондентів впевнені, що можуть знайти розв'язання проблеми, коли вона виникає.
Ми також з'ясували, як ПТСР негативно корелює з цими відповідями. Якщо у респондентів є ознаки потенційного ПТСР, вони рідше можуть розв'язувати проблеми. Такі діти будуть менш задоволені стосунками вдома.
Якщо підсумувати ці результати, відразу впадає в око парадокс. З одного боку діти переживають надзвичайно трагічні події, перебувають у складній безпековій ситуації та вимушені вчитись абияк під час тривог, тобто без доступу до якісної безпечної освіти. Однак ми бачимо, що багато з них зберігають ментальне здоров'я.
Проте за цим трендом ховається неоднорідність. Існує розрив у навичках побудови довіри та розв'язування проблем, адже у дітей із закладів інституційного догляду та виховання вони менш розвинені.
Учні з невеликих населених пунктів мають нижчу успішність у навчанні. Діти з ознаками потенційного ПТСР гірше сприймають свої стосунки з близькими, мають гірше самопочуття та відстають у вмінні долати труднощі.
У висновку ситуація однозначно жахлива, адже в Україні страждає величезна кількість дітей. Проте дані з опитувань допомагають пролити світло на природу цих проблем і підказати, які політики можуть бути в пріоритеті. Саме тому дуже важливо підтримувати ті з них, які зможуть вивести дітей з онлайн-освіти у безпечний офлайн.
Необхідно підтримувати доступ до якісної освіти для всіх дітей, незалежно від їхнього походження. Наразі держава планує забезпечити грантову систему навчання. Наш університет, до прикладу, вже підтримує талановиту молодь грантами. І можу сказати, що це дуже дієвий механізм, що допомагає отримати доступ до освіти.
Звісно, питання травм і ПТСР не можна вирішити легко й швидко, але ми бачимо чітку кореляцію між ментальними труднощами та стосунками з іншими. Тож для дітей дуже важливо потрапити в середовище, де їх цінуватимуть, де буде приємно й комфортно. Нам потрібно будувати заклади освіти, де молоде покоління зможе розвиватися та почуватися безпечно.
Дослідження, що згадується в тексті, реалізовано за ініціативи Фундації Олени Зеленської спільно з Київською школою економіки за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.
Тимофій Брік, ректор Київської школи економіки, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.