Як забезпечити найкраще середовище для дітей: що потрібно знати українцям

За статистикою проєкту "Моніторинг потреб та підтримка дітей в умовах війни" Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), на початку повномасштабного вторгнення в Україні нараховувалось понад 67 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Така кількість свідчить про те, що суспільству і державі варто активніше вести діалог про попередження сирітства, у тому числі соціального, яке часто виникає через потрапляння родин у складні життєві обставини. Також необхідно популяризувати сімейні форми виховання. Адже дитина, яка виховується у прийомній родині або в дитячому будинку сімейного типу, має більше можливостей бути щасливою, ніж та, яка зростає в інституціях.

Інтернат сьогодні – підтримка чи шкода?

Дитина, яка виховується в інтернаті, як на персональному, так і на соціальному рівні — не отримує того, чого потребує. Інтернат не формує у дитини уявлення про родину та функції батьків. Такі діти не знають що таке сімейна турбота, підтримка і віра. Інтернат ніколи не замінить надійного дорослого наставника, який допоможе в майбутньому сформувати світогляд і особистість дитини.

Вихованці інтернатів часто відчувають самотність, ізоляцію від суспільства, осуд, постійну нестачу уваги та щирої любові. Такі діти можуть не лише відставати в емоційному розвитку і мати складнощі у спілкуванні, але й переживати насильство, приниження та нівелювання особистості, можуть навіть стати жертвою торгівлі людьми та експлуатації, отримати кримінальний досвід тощо.

Згідно з дослідженням 76% українців вважають існування інтернатних закладів необхідністю. А чи був би такий високий показник серед опитаних, якби населення знало про всі наявні форми сімейного виховання? Адже 83% визнали, що потрібно реформувати інституційну систему.

Європейський вектор

Країни ЄС давно зрозуміли, що найкраще середовище для зростання та розвитку дитини – у родині. Оскільки Україна вже стала кандидатом у члени Європейського Союзу, це відкриває нам можливості для побудови нового фундаменту на законодавчому рівні. Тобто цілеспрямовано і поступово ми маємо створювати підґрунтя для того, щоб забезпечити кожній дитині зростання в сім’ї.

За даними Єврокомісії, в Україні близько 1,5% від усіх дітей зростає в інтернатних закладах. Це один із найвищих показників інституціалізації дітей у світі. Така ситуація потребує сталих та комплексних рішень. Тому наразі в Україні, за підтримки Єврокомісії, розробляється нова стратегія догляду та підтримки дітей або ж реформи деінституціалізації.

Ця реформа має ключове значення для збереження та розвитку людського капіталу і забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному середовищі. Молоді люди, які мали інституційний досвід, з якими працюють фахівці МБО "БФ "СОС Дитячі Містечка", наголошують на тому, що саме родина допомагає їм краще соціалізуватися, навіть коли дитина знайшла батьків вже у підлітковому віці.

Якщо серед українців стане більше охочих створити прийомну сім’ю, прийняти дитину у свою родину, а у громадах будуть створені необхідні послуги для сімей із дітьми – у країні зникне потреба в існуванні інтернатних закладів.

Про різні форми сімейного виховання

Коли дитина з різних причин не може зростати у біологічній сім'ї – альтернативою для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування стають сімейні форми виховання.

До форм сімейного влаштування відносять усиновлення, опіку та піклування, прийомну родину та дитячий будинок сімейного типу. Кожна форма має свої особливості, які часто плутають. Тому розглянемо кожну детальніше.

• Усиновлення – коли дитину приймають у сім’ю на правах рідної, коли її батьки загинули або позбавлені прав. Вона втрачає статус сироти та отримує батьків з правами та обов’язками, які є між біологічними батьками та дітьми.
• Опіка (до 14 років) або піклування (з 14 до 18 років): опікуном може стати будь-яка повнолітня дієздатна особа, але переважне право встановити опіку над дитиною мають родичі.
• Прийомна родина може мати від 1 до 4-х дітей, яких прийомні батьки добровільно беруть на виховання і мають забезпечити їм належне життя до 18 або до 23 років (якщо вихованець здобуває освіту). За дитиною зберігаються усі державні пільги та гарантії. Головною метою такої форми виховання є забезпечення належних умов для життя у сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
• Дитячий будинок сімейного типу – це коли в родині виховується від 5 до 10 дітей. За батьками-вихователями та вихованцями зберігаються усі права і обов’язки, як і у прийомної родини. Дана форма була створена, щоб забезпечити великим сімейним групам дітей можливість зростати разом, аби рідних братів та сестер не розлучали.
• Патронатна сім’я – це послуга тимчасового догляду, яка передбачає виховання і реабілітацію дитини терміном до 3 місяців. Потім дитину або повертають до біологічних батьків, які мали розв’язати свої проблеми, або знаходять їй іншу постійну родину. Патронатні вихователі отримують грошове забезпечення на утримання дитини та заробітну плату.

Хто може стати прийомним батьком чи мамою?

Прийомними батьками може стати працездатна пара, яка вже створила свою сім’ю, або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі.

Прийомна родина на регулярній основі отримує пільги та допомогу від держави. А саме:

• держава надає кошти на утримання дитини та виплачує грошове забезпечення одному із прийомних батьків;
• за прийомними дітьми зберігається статус дитини-сироти та всі відповідні пільги передбачені законодавством;
• родина отримує підтримку та супровід Служби у справах дітей;
• зберігаються раніше призначені аліменти, пенсії, інші виплати, які перераховуються на особистий банківський рахунок дітей;
• послуга соціального супроводу в Центрі надання соціальних послуг тощо.

Мотивація батьків

За спостереженнями Анастасії Маринович, фахівчині напрямку з альтернативних форм виховання МБО "БФ "СОС Дитячі Містечка" Україна, після початку повномасштабного вторгнення зросла кількість людей, які хочуть прийняти дітей у свою родину.

Ними часто керують бажання дарувати тепло і любов, піклуватися та давати їм майбутнє. Але єдиного портрета немає – на навчання кандидатів сімейних форм виховання приходять люди з різними історіями, і, відповідно, з різною мотивацією. Умовно їх можна розділити на кілька груп.

Опікуни. Через життєві обставини, коли дитина втрачає своїх батьків, то її під опіку забирають родичі. В цьому випадку їх головна мотивація – щоб дитина не потрапила до інституційного закладу, а лишилася в родині.

Прийомні батьки. Мотивація для більшості з них – бажання подарувати дитині любов і повноцінну родину. Зазвичай такі батьки мають власних дітей, а стати прийомними для іншої дитини їх підштовхує якийсь випадок або навіть просто зустріч.

Наприклад, ми знаємо волонтерів, які постійно їздили на Схід України, бачили дітей і умови, в яких вони живуть, і це змотивувало їх допомогти та прийняти в родину дітей.

Усиновителі. Зазвичай це люди, які не мають або не можуть мати з певних причин власних біологічних дітей, але хочуть мати повноцінну родину (з їхніх слів), прийнявши дитину. Часто вони обирають усиновлення, в основному орієнтуючись на маленьких дітей. Загалом така мотивація, напевно, у 60%.

Є випадки, коли усиновити дитину прагнули люди, які все втратили. Одного разу на наше навчання прийшла жінка з Маріуполя. Вона була готова прийняти в родину до п’яти дітей; говорила, що розуміє, наскільки дитині потрібна родина, і хоче дати їм це.

Зустрічаються кандидати, які самі виховувались в прийомних сім'ях або дитячих будинках сімейного типу і зараз також мають бажання допомогти дітям, як колись допомогли їм.

Водночас зараз ми спостерігаємо й іншу мотивацію – "приховану". В цьому випадку основним поштовхом до прийняття дитини в родину є отримання броні від мобілізації. Ця мотивація дуже нас турбує. Адже коли закінчиться війна, може постати питання, що буде далі з цими дітьми, які "виконали свою функцію" – залишаться вони в родинах чи ні.

Також іноді складається так, що люди приходять до нас на навчання, але потім відмовляються, тому що вони зрозуміли, наскільки це для них буде складно. І дуже добре, коли усвідомлення цього відбувається вчасно.

У нашій практиці була зріла пара, в якої вже є дорослі діти та онуки. Але вже після першого дня навчання вони відмовились від цієї ідеї – через свої певні трагічні обставини, які їм ще не вдалося пережити.

Ще один показовий випадок, коли люди прийшли як кандидати в усиновлювачі, а згодом вирішили стати прийомними батьками. Мотивацією для них було бажання дати дітям сім'ю, належний догляд, турботу та любов. Вони хотіли прийняти одну дитину, а в результаті забрали трьох.

Є батьки, які готові прийняти дитину з інвалідністю і зробити все, щоб покращити її адаптацію у суспільстві. Але це поодинокі випадки.

Усі ці приклади свідчать про поступові трансформації у нашому суспільстві щодо готовності брати дітей у родини, усвідомлення шкоди інституційної системи для дітей та розвиток сімейних форм виховання як невіддільної складової у забезпеченні права кожної дитини зростати у родині. І якщо ви давно міркуєте над питанням усиновлення або створенням прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, ви можете отримати всю необхідну інформацію про вимоги до кандидатів у чат-боті МБО "БФ "СОС Дитячі Містечка" Україна за посиланням.

Анастасія Маринович, фахівчиня напрямку з альтернативних форм виховання МБО "БФ "СОС Дитячі Містечка" Україна, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.