Кращі фільми та тенденції 2008 року

Продовження. Першу частину Кінопідсумки 2008: за що українці віддали найбільше грошей? читайте тут.

На перший план вийшли не режисерські, а продюсерські чи навіть якісь медійні стратегії: найбільший глядацький інтерес (і фінансовий успіх) викликають тренди, які не мають кінематографічного походження. Скажімо, у кіно прийшли популярні телевізійні коміки, естрадні виконавці, персонажі світської хроніки, які стали авторами кінокартин-одноденок розмаїтих жанрів.

Взагалі кінематограф став місцем великої тусовки, де панують всілякі "понти", самореклама та ґламур. Можливо, саме тому головним кіножанром року стала кінопародія. Висміювання всього і вся виявилося найбільш підходящим для сучасних творців картин та сучасної публіки, яка вже не бачить у кінематографі ні мистецтва, ні, тим паче, важливого фактору соціального життя.

Але парадокс у тому, що для українців, які не мають власної кінематографії, чужинське кіно є своєрідним взірцем, бо саме у ньому вони черпають для себе приклади соціальної поведінки, зразки гумору та певні естетичні норми. Тобто російська культура стає органічним середовищем українця і таку ситуацію навряд чи можна назвати нормальною.

Вона ненормальна ще й тому, що російські кінематографісти (попри декларовану самобутність) намагаються адаптувати західні формати до сучасних реалій. Роблять вони це доволі своєрідно. Скажімо, якщо західні кінопародії висміюють не тільки штампи масового кіно, але й критикують соціальну реальність, то росіяни всіляко декларують власну лояльність до існуючого порядку речей. Навряд чи варто українцям співвідносити себе з такою конформісткою установкою.

Українська альтернатива

Українські фільми, що вони вийшли на екрани 2008-го, не становлять серйозної альтернативи ні росіянам, ні американцям.

По-перше, через невелику кількість картин та обмежений прокат. По-друге, через відсутність контакту більшості з них із сучасним українським глядачем. Йдеться насамперед про публіку у залах кінотеатрів, яка включає у себе певні вікову та освітню категорію.

Згадаймо цьогорічні вітчизняні картини: "Сафо" Роберта Кромбі, "Богдан-Зіновій Хмельницький" Миколи Мащенка, "Тринадцять місяців" Іллі Ноябрьова, "Владика Андрей" Олеся Янчука, мультфільм "Рука на щастя", "Зйом" Олександра Шапіро, "Ілюзія страху" Олександра Кірієнка, "Прикольна казка" Романа Ширмана.

Кадр з фільму "Сафо". Вязто з www.yaltafilm.ua

Більшість з них українські суто за місцем виробництва. За винятком картин Мащенка та Янчука, вони не фокусують свою увагу ні на українській історії, ні на українському сьогоденні. " Ілюзія страху ", яка разом із "Сафо" отримала найбільшу кількість схвальних відгуків, також не торкається України.

Звісно, у фільмі Кирієнка можна угледіти українські реалії з її криміналізованим бізнесом та корумпованими чиновниками, проте режисер, використовуючи здебільшого російських акторів, розповідає універсальну історію, яка відбувається в неназваному місті неназваної країни. Більше того, він проводить паралелі між бізнесменом Коробом та царем Соломоном. Чи не надто абстрактно все це?

Тому ж Турчинову, мабуть, є що розповісти цікавого про бізнесменів своєї рідної Дніпропетровщини і без згадування царя Соломона.

Натомість "Богдан-Зіновій Хмельницький" та "Владика Андрей", у яких йдеться про визначні постаті української історії, так і не стали помітними кінематографічними подіями. Ймовірно, через те, що їхні творці не знайшли для них актуального утілення.

Скажімо, "Богдан-Зиновій Хмельницький" своїми художніми та технічними засобами залишився ще у двадцятому столітті, причому у роках сімдесятих-вісімдесятих.

А "Владика Андрей" Олеся Янчука не став національним блокбастером не тому, що не зміг, а тому, що і не планувався таким. Стриманість режисерських засобів Янчука помножилася тут на загалом несенсаційний сюжет, у якому фактично відсутня обов'язкова сьогодні любовна лінія, а самі герої радше схильні до споглядання, ніж до активних дій. І, звісно, має значення масштаб прокату - 116 копій "Адмірала" проти 29 "Владики Андрея".

Зрештою, цього року було зроблені кроки, аби таки виробити національну кінополітику. Йдеться про діяльність Української кінофундації, яку очолює Андрій Халпахчі. Заснована рік тому, вона встигла заявити про себе презентаціями українських картин у Берліні, Парижі, Каннах, на російському фестивалі "Кіношок". І фундація представляла фільмі, які вийшли згодом в український прокат.

Звісно, міжнародна дистрибуція - це дуже важлива справа, але без продуманої програми виробництва вітчизняних фільмів, вона приречена на спорадичну і безсистемну діяльність.

Ще одним важливих заходом українізації національного кінопростору був цьогорічний фестиваль "Молодість". Чи не вперше на фестивалі українська мова була провідною - нею проводилися прес-конференції та титрувалися фільми конкурсної програми.

Кращі фільми та розчарування

Власне, за винятком касових зборів, 2008 не став роком кінематографічних одкровень.

І окрім "Монстро" Метта Рівза, "Точки обстрілу" Піта Тревіса у фільмах поточного репертуару не було запропоновано нічого нового у плані кіномови.

Більшість стрічок були або продовженням хітів минулих років, або екранізацією коміксів чи комп'ютерних ігор, або черговими безглуздими, молодіжними, романтичними комедіями про труднощі особистого життя голлівудських блондинок.

Найбільші розчарування цього року пов'язані з новими фільмами кінематографістів, чиї попередні картини були подіями у кіносвіті та навіть масовій культурі.

Серед них "Спід Рейсер" братів Вачовських, фільм, про якого важко напевне сказати, чи він випереджає свій час, чи, навпаки, відстає від нього, а також "10.000" Роланда Еммеріха, твір, що він є цілковитою ганьбою для режисера "Універсального солдата" та "Дня Незалежності".

Кадр з фільму "Мамма Міа!". Взято з film.ru

А тепер найкращі, на нашу думку, фільми 2008 року за жанрами.

Звісно, що вибір суб'єктивний, але передбачає певні критерії.

Скажімо, від комедій ми чекали не тільки якихось тематичних чи сюжетних новацій, але й нової інтонації, яка могла би оживити старі кліше. Тому обрали дві картини. Це - "Грім у тропіках" Бена Стіллера та "Зведені брати" Адама МакКея.

Обидві стрічки, використовуючи кінематографічні штампи, знаходять спосіб не просто створити дотепне та смішне видовище, але ще й пов'язати його зі світовідчуттям сучасної людини, яка опинилася під лавиною художніх образів та стереотипів соціальної поведінки.

Серед так званих романтичних комедій ми мали вибір між "Дівчиною мого найкращого друга" Говарда Дойча, "Зак і Мірі знімають порно" Кевіна Сміта та "В прольоті" Ніколаса Столлера.

Усі троє намагаються розповісти про сучасне американське кохання у нетривіальний спосіб. Не всім це вдалося. У Сміта надто багато оригінальності, проте мало кохання, у Столлера надто багато кохання, проте проблеми з сюжетними ходами, тому ідеальним кандидатом стає "Дівчина мого найкращого друга".

Серед мюзиклів та музичних картин першість отримує "Мамма мія" Філліди Ллойд. Без коментарів.

А от з горорами цього року загалом не склалося. Змагалися вторинні "Дзеркала" Олександра Аджі, "Руїни" Картера Сміта, "Судний день" Ніла Маршалла та "Пила 5" Девіда Гакла. Усі фільми залякують людей тими чи іншими катастрофами, якщо не природи, то людського тіла.

Нам здається, що "Руїнам" вдалося це найкраще.

Також цього року було мало мелодрам: "Елегія", "Ночі в Роданте", "Плюс один". Саме остання картина російської режисери Оксани Бичкової і здобула найбільше наших симпатій.

У номінації "краще повернення на екран після довгої відсутності" перемагає "Явище" М.Найта Ш'ямалана і не тому, що ця картина краща за "Рембо-5", "Чужого проти Хижака" чи другої частини "Секретних матеріалів", не кажучи вже про нового Індіану Джонса. Просто за Ш'ямаланом цікавіше спостерігати. Його стрічки водночас передбачувані та несподівані, і тому ніколи не розчаровують.

Кращими українськими фільмами цього року стають "Зйом" Олександра Шапіро та "Владика Андрей" Олеся Янчука. Перша стрічка вразила нас своїм драйвом, друга вірністю українській проблематиці, яка передається без емоційного та художнього перебільшення.

Екранізація коміксу. Тут наші симпатії однозначно на боці "Залізної людини". Режисерові Джону Фавро вдалося дотриматися духу оригіналу.

Кадр з мультика "Воллі". Взято з "kino-teatr.ua

Серед анімаційних стрічок ми обрали "Воллі" Ендрю Стентона. Постапокаліптична історія про робота-прибиральника здалася нам найбільш універсальною і найбільш переконливою розповіддю про сучасний світ. Світ, у якому люди все більше стануть схожими на роботів, а роботи - на людей.

Кращий актор. Після деяких вагань - Бред Пітт та Колін Фаррел, відповідно, у стрічках "Прочитати та спалити" і "Залягти на дно в Брюґе".

Ми мали вибір між ними та Робертом Дауні-молодшим у "Залізній людині" та "Громі у тропіках", де також відзначився Том Круз, а також між ними та фантастичним Гітом Леджером у "Темному лицарі". Проте тільки тим двом акторам вдалося знайти у своїх персонажах не лише карикатурні риси, а ще й своєрідну цілісність характеру. Скажімо, Бред Пітт зумів показати процес мислення свого, здавалося б, безнадійно тупого персонажа, а без героя Фаррела взагалі собі неможливо уявити картину "Залягти на дно в Брюґе".

Краща акторка - Анджелі Джолі у картині Клінта Іствуда "Підміна". Вона грає не просто маму, яка побивається за втраченою дитиною, а ще жертву суспільної змови. І Джолі вдалося у цій ролі позбавитися майже усіх своїх акторських кліше.

Найкращий режисер - Олексій Балабанов. У "Морфії" режисер досягає піку свої майстерності, його фільм стає моделлю нашого життя, яке сповнене ірраціональності більше, ніж нам би цього хотілося. Балабанов додає йому достовірності сновидіння.

Найкращий фільм 2008 року - "Імпорт-Експорт" Ульріха Зайдля.

Вибір був непростий, проте визначався чітким критерієм - картина мала бути мистецьки сміливою та актуальною для сучасної України. "Імпорт-Експорт" цілком відповідає цим вимогам.

І, найголовніше, саме Ульріх Зайдль показав нам вектор подальшого руху - на Захід.