Кінопрем'єри: тиждень посередніх картин

Відданість традиціям

Режисер фільму "Біла імла" Домінік Сена є типовим голлівудським професіоналом, який знімає фільми виключно для задоволення глядача, не вкладаючи у своє кіно ніяких особистих чи прихованих змістів. До "Білої імли" Сена вже встиг зняти високобюджетні "Викрасти за 60 секунд" із Ніколасом Кейджем та "Пароль: риба-меч" із Джоном Траволтою, але його кар'єрному зростанню завадила трагедія 11 вересня 2001 року.

Шпигунський трилер "Пароль: риба-меч", що знімався до атаки на Близнюки, містив і вибухи, і захоплення та вбивства заручників, які після вересневих подій на деякий час стали забороненою темою в Голівуді.

Усі ці роки Сена працював на телебаченні, тому трилер про загадкові убивства в Антарктиці став для режисера нагодою повернутися у велике кіно. Як бачимо, місце обрано цілком нейтральне - найбільший та найменш заселений континент на планеті, де мирно співіснують науковці з різних країн. Врешті-решт, цю ідилію порушує зникнення та вбивство одного з геологів, якого знаходять далеко від його бази.

Маршал американської полярної станції Керрі Стетко (Кейт Бейкінсейл) прагне розкрити загадковий злочин. Її завдання ускладнюється тим, що сезон досліджень закінчився, і усі працівники бази повинні за два дні вилетіти додому. Крім того, за кілька діб цілий континент накриє снігова буря та розпочнеться полярна ніч, яка триватиме півроку.

"Біла імла", що вона створена за графічною новелою Ґреґа Руки та Стіва Лібера, є непоганим прикладом чистої кінорозваги: абсолютно умовний сюжет та колізія; характери, які позбавлені психологізму, та, звісно, різноманітні трюки, здатні тримати глядача у напруженні протягом усього перегляду.

У "Білій імлі" Сена використав класичний, але нестаріючий прийом, який Альфред Гічкок називав МакГаффіном. Майстер трилеру полюбляв закручувати колізію своїх фільмів довкола якоїсь умовної деталі, незначної для глядачів, але дуже важливої для персонажів. Часто Гічкок будував свої фільми довкола найабсурдніших МакГаффінів, на кшталт зашифрованої пісеньки, яку мала передати детективам літня пані із фільму "Леді щезає", або урану, закоркованого у пляшки нацистами у "Поганій славі".

МакГаффіном "Білої імли" є загадковий вантаж, який знайшли американські геологи на борту загиблого радянського літака. Іронійним натяком на саму суть МакГаффіна є сцена, де Керрі та її друг-слідчий відкривають російські контейнери - вони сподіваються відшукати щось радіоактивне, але знаходять лише різнокольорові фруктові драже. Справжній вміст вантажу залишається невідомим аж до фінальних епізодів.

У "Білій імлі" була використана іще одна заповідь Гічкока - вводити у фільм якомога більше місцевого колориту. Якщо дія картини відбувалася у Швейцарії, режисер не оминав загадати про Альпи, озера та шоколад, у американських стрічках фігурувала гора Рашмор, статуя Свободи та міст Золоті Ворота.

Тому в "Білій імлі" убивця використовує льодоруб, а довершує його справу жорстокий холод.

Не обійшлося і без милих серцю національних кіностереотипів: російські льотчики в тілогрійках п'ють горілку з горла прямо в літаку і там же влаштовують стрілянину, американці розважаються на вечірці, а злочинець-австралієць носить таємничий вантаж у сумці, немов кенгуру.

Ця зворушлива турбота про задоволення глядача, а також звернення до призабутої класики жанру (герої у фільмі поводяться немов джентльмени ХІХ сторіччя) дозволяє пробачити "Білій імлі" і деяку надуманість сюжету, і задовгі діалоги, і нав'язливі флешбеки.

Після перегляду цього фільму не шкодуєш про витрачені гроші на квитки. Єдине застереження - на нього краще не ходити тим, хто болісно реагує на п'яних росіян в американських фільмах, а також любителям "інтелектуального" кіно з глибоким змістом та загальнолюдським значенням.

Оцінка фільму 4 з 5

"Бабій" без гепі-енду

Спроби європейських кінематографістів перенести свої ідеї на американський ґрунт дуже часто обертаються болісним розчаруванням і для самих режисерів, яким доводиться йти на компроміси із жорсткою американською кіносистемою, і для місцевої публіки, яку щоразу шокує звичайна європейська брутальність.

Новий фільм Девіда Маккензі "Бабій" є якраз таким прикладом вимушеного компромісу, де американські кінозірки на чолі з Ештоном Кетчером намагаються зіграти у екзистенційній драмі, яка просто не здатна завершитись традиційним для американських стрічок "про жигало" переродженням героя та щасливим фіналом.

Ештон Кетчер, відомий глядачам як зірка молодіжних романтичних комедій та чоловік Демі Мур, намагається позбутися свого легковажного кіноамплуа. Тому цього разу актор зіграв хлопця, якому набридає жити за гроші багатих покровительок, і який, зрештою, вибирає кохання й самостійне життя, а не дорогі авта й шикарні апартаменти.

Стрічка, яка розпочинається як комедія про самозакоханого бабія Ніккі, продовжується мелодраматичним вивертом про його кохання до дівчини яка "працює" з багатіями, і завершується пасажем про трагічність та швидкоплинність життя молодих та наївних провінціалів, які щодня приїздять підкорювати Лос-Анджелес.

Компромісним у цьому фільмі, власне, є Ештон Кетчер, якому не вистачає витонченості таких відомих «бабіїв» як Майкл Кейн та Джад Лоу, а шокуючим складником - численні відверті сексуальні сцени, а також брутальний епізод поїдання жабою миші наприкінці стрічки.

Серед недоліків картини слід назвати затягнутість декотрих епізодів, не зовсім зрозумілу мотивацію персонажів та невиправданий перехід з одного жанру в інший, коли іронія та глумління раптом перекриваються надмірним мелодраматизмом і сентиментальністю.

Проте ефектна фінальна сцена із жабою, яка діловито поправляє мишачого хвостика, аби втягнути його, немов спагеті, до свого велетенського рота, метафорично підсумовує цю сумну історію молодого бабія, залишаючи по перегляді відчуття смутку.

Оцінка фільму 4 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у підготовці матеріалу

Кохання трапляється

Після смерті коханої дружини Берк Раян (Аарон Екгарт) став популярним автором книжок із серії "допоможи собі сам", у яких дає поради, як краще подолати біль від втрати близьких людей. На семінарі у Сієтлі він знайомиться із чарівною флористкою Елоїз (Дженіфер Аністон), яка важко переживає розрив із коханим. Ця зустріч може стати початком роману, але незагоєні душевні рани стають на заваді почуттям...

Фільм "Кохання трапляється" стартував у США ще минулого тижня, але зібрав лише 8 мільйонів доларів у місцевому прокаті. Дует Екгарт-Аністон не вразив ні глядачів, ані критиків: лише 17% рецензій на сайті Rottentomatoes були позитивними, а відвідувачі IMDB, поставили картині 5,5 балів з 10.

Серед хиб фільму називали посередній сценарій та режисуру, а також відсутність необхідної для мелодрами "хімії" між зірками проекту. Схоже, що цього тижня любителям мелодрам краще звернутися до класики із власного кіноархіву.

Фотокадри kino-teatr.ua