Прем'єри - претенденти на "Оскар": король та лесбійська родина

Мова про короля

Стрічка британського режисера Тома Гупера "Король говорить" розповідає драматичну історію Принца Альберта, Герцога Йоркського (у цій ролі неперевершений Колін Ферт), який проти своєї волі був вимушений стати британським королем Георгом VІ (роки правління 1936-1952).

У часи гітлерівської загрози він виявився єдиним членом королівської родини, хто міг би стати символом та голосом нації. Та за іронією долі, Альберт затинався з самого дитинства і тому намагався якомога менше виходити на люди.

Його ж батько, король Георг V, вважав, що монарх має бути насамперед хорошим актором і докоряв сину за цю слабкість. Старший брат Альберта знущався з нього, називаючи "Б-берті" навіть у дорослому віці.

Жоден вчитель з ораторського мистецтва не міг допомогти Альберту, доки його дружина Єлизавета (Гелена Бонем-Картер) не наважилася на ризикований крок. Вона зв'язалася з Лайонелом Лоґом (Джефрі Раш), який був логопедом-аматором, проте розумів, що заїкам потрібно не тільки виправляти мову, але й зцілювати душу.

Саме простолюдин Лайонел допоміг рафінованому аристократу Берті розібратися в усіх своїх дитячих травмах і знову стати впевненим у собі. Після знаменитої історії відречення Едварда VІІІ, Берті став королем Георгом VІ, і кожну промову репетирував зі своїм логопедом. За заслуги перед короною він зробив Лайонела Лоґа Командором Королівського Вікторіанського Ордену.

Зрештою, стрічка "Король говорить" - це не лише історія дружби двох дуже різних чоловіків. Картина розповідає також і про природу королівської влади.

Король, суверен, завше був особою, призначеною Богом для керування країною та людьми. Звісно, у часи Берті, тобто наприкінці 1930-х років, король був радше символом нації, аніж реальним політичним гравцем. Проте саме від його дієздатності залежала національна самооцінка та віра людей у майбутнє.

Здавалося б, заїка Берті зовсім не відповідав образу ідеального монарха. Слабкий, чутливий та сором'язливий, він програвав на фоні красеня-брата. Проте саме невротик Альберт якнайкраще розумів величність та безпрецедентність королівської влади.

На дворі - тридцяті роки двадцятого століття, Гітлер загрожує Європі, і Берті повинен об'єднати свій народ перед обличчям ворога. Є в цьому й елемент особистого змагання, адже Гітлер вважався чудовим оратором, здатним вести за собою багатотисячні юрби.

Альберт був змушений піти на великий особистий подвиг заради своєї країни. Він мріяв про тихе життя у колі родини, проте посів трон у дуже непростий для країни час. Усю драму цієї людини демонструє епізод, коли донька Берті, десятирічна Єлизавета (її вагання між обов'язком та серцем ми бачили у фільмі "Королева" Стівена Фрірза ), побачивши тата-короля, зробила почтивий кніксен замість звичного поцілунку.

Берті постає перед нами маленькою слабкою людиною, на чиї плечі звалився величезний тягар відповідальності. Вузькі коридори будинку герцога, маленький кабінет логопеда, затишна дитяча кімната дівчаток, темний кінозал, тісна радіорубка різко контрастують своєю приватністю з велетенськими приміщеннями палацу та Вестмінстерського абатства.

Оператор Денні Коен чудово передав невпевненість Альберта, якому незручно у цих величних декораціях британської імперської влади, він буквально губиться в їхньому череві, вилізаючи на світло, немов равлик зі своєї мушлі.

Треба віддати належне акторові Коліну Ферту, який просто затьмарив усіх своєю блискучою грою. Він чудово зобразив складну особистість Берті - людини сором'язливої та гордої, скромної і відповідальної, вразливої, проте твердої у своїх намірах.

Зрештою, стрічка "Король говорить" стала справжньою сенсацією і у Великобританії, і у Сполучених Штатах, де дуже люблять драми з життя видатних осіб. Картина наразі має дванадцять номінацій на премію "Оскар", серед яких "найкращий фільм року", "найкраща режисура" та "найкраща чоловіча роль". Одним із головних конкурентів фільму в цих номінаціях є стрічка Девіда Фінчера "Соціальна мережа".

Прикметно, що супротивниками стали два біографічних фільми, кожен з яких розповідає історію "героя свого часу". І більш не схожих один на одного байопіків ще слід пошукати.

Інтровертна стрічка Фінчера створює образ самозаглибленого фріка, який побудував особисту комп'ютерну імперію. Картина Гупера, навпаки, цілковито відкрита для глядача, а її героєм є людина, яка рятувала створену поколіннями предків країну ціною велетенської самопожертви.

Очевидно, що за Марком Цукербергом майбутнє, проте душа лежить до Берті - людини слова й обов'язку.

Оцінка фільму 5 з 5

Мама/тато/мама

Нова стрічка відомої американської режисерки українського походження Лізи Холоденко "З дітками все гаразд" (в нашому прокаті калька з російської - "Дітки в порядку") стала однією з претендентів на цьогорічний "Оскар" аж у чотирьох номінаціях. Сама ж режисерка номінується як співавтор сценарію, який вона написала разом із Стюартом Блумберґом.

Це перша номінація на "Оскар" Лізи Холоденко, яка здобула славу однієї з найбільш відомих та відвертих кінематографістів-жінок американського незалежного кіно. Картина "Із дітками все гаразд", ймовірно, посприяє кар'єрі режисери. Принаймні, у своєму інтерв'ю, Ліза заявила, що сподівається на увагу великих студій.

Проте картина не просто "щасливий квиток" Лізи Холоденко до кіноестеблішменту, але ще й глибоко особистісна історія, присвячена двом найдорожчим людям - коханій жінці Венді та їхньому спільному синові Калдеру. Хлопчик був зачатий від сперми анонімного донора і саме ця подія лягла в основу фільму "Із дітками все гаразд".

У фільмі йдеться про лесбійську пару, яка вже багато років живе у шлюбі і виховує двох дітей-підлітків - доньку Джонні та сина Лазера - зачатих від одного й того ж донора сперми. Хлопець мріє побачитися з біологічним татом і сестра влаштовує для нього цю зустріч. Татко Пол виявляється привітним та доброзичливим чоловіком, який тримає власний ресторан та займається садівництвом.

Діти хочуть проводити більше часу з Полом і це викликає незадоволення в обох матусь - сильної та авторитарної Нік (Аннет Бенінґ) та імпульсивної й емоційної Джулз (Джуліанна Мур). Занепокоєння жінок цілком зрозуміле - вони не знають, як вплине на дітей спілкування із новоспеченим татом. Проте виявляється, що якраз за дітей хвилюватися було не варто, вони легко сприйняли Пола у своєму житті, чого не скажеш про обох жінок.

Поява нового "члена родини" збурила внутрішні конфлікти між парою. Незалежна Нік відчуває себе охоронцем шлюбу, і Пол для неї - тільки чужинець, який хоче відібрати в неї її рідних. Проте Джулз вважає себе недооціненою і знаходить розраду в короткій інтрижці, яку заводить з Полом. Та про цей зв'язок скоро дізнаються і кохана, і діти...

Аннет Бенінґ та Джуліана Мур переконливо перевтілилися у своїх героїнь. Це звичайні, змучені рутиною сімейного життя жінки. І спостерігаючи за їхніми проблемами, справді віриш у правдивість розказаної історії.

Особливий шарм цієї стрічки (і виклик, як вважає режисерка) у тому, що її колізія типова для усіх країн та народів. Ці події могли статися у будь-якій родині, з будь-якої частини світу, адже розчарування у своєму партнері, сексуальна фрустрація, проблеми з дітьми виникають у багатьох пар.

Всю свою увагу Ліза Холоденко віддає винятково членам родини лесбійської пари. В обох жінок - багатий внутрішній світ, сповнений переживань, сумнівів та вагань. На їхньому тлі персонаж тата-Пола виглядає дуже блідим та спрощеним.

Він ніби вийшов зі сторінок жіночого роману - романтичний, сексуальний, добрий, веселий, привабливий, ще й хороший кухар. Це абсолютно неглибокий персонаж, який ніби весь час ковзає по поверхні і, мов шахова фігура, легко займає свою клітинку за волею гравця.

І саме Пол виявляється у цьому фільмі зайвим. Він зникає, виконавши свою роль скальпеля, який зрізав із живого тіла родини хворобливі нарости.

Зрештою, така роль чоловіка у фільмі і дивує найбільше. Ненормальними лесбійські сім'ї зараз може назвати лише найтемніший варвар. Але світ взагалі без чоловіка трохи бентежить.

Оцінка фільму 4,5 з 5