"Супер 8" та "Дерево життя" – назад у дитинство
Від 16 червня на українських екранах демонструються: фантастичний блокбастер "Супер 8" Дж. Дж. Абрамса, філософська драма "Дерево життя" Терренса Маліка та фантастичний трилер "Зелений ліхтар" Мартіна Кемпбелла.
Іті подорослішав
Для режисера Джей Джея Абрамса та продюсера Стівена Спілберґа їхня нова стрічка "Супер 8" - майже автобіографічна. Свою назву картина взяла у портативної кінокамери, на яку Абрамс та Спілберґ знімали у дитинстві свої перші кіноексперименти. Взагалі, ця камера має довгу історію та культовий статус серед кінематографістів - чимало відомих режисерів розпочинали саме з неї.
Батьки юних кінематографістів не у захваті від такого їхнього хобі, тому хлопці фільмують потай. Однієї ночі діти стають свідками жахливої катастрофи на залізниці, проте вирішують не зізнаватися у тому, що бачили. Наступного дня на місце аварії приїздять військові, а у місті трапляються дивні події - починаються перебої зі струмом, усі собаки полишають своїх господарів, безслідно зникають деякі жителі. І лише діти знають, що все це справа таємничого монстра, який вибрався із понівеченого вагона після аварії.
Стрічка немов би розпадається на дві частини. Перша, реалістична, розповідає про побут і будні американських підлітків тридцять років тому. Друга нагадує плід уяви дітей, які фанатіють від треш-горорів та фільмів жаху категорії Б. І ці частини не доповнюють, а навпаки, послаблюють одна одну.
Режисер швидко нагнітає напругу. Вже на початку фільму він буквально одним кадром показує тргедію, яка стане вирішальною для вчинків головного героя Джо. Згодом, у сцені, де хлопчик вішає оголошення про зникнення собаки, режисер також одним від'їздом камери переконує нас у тому, що в місті трапилося велике лихо.
Проте перейшовши від реалізму до фантастики, "Супер 8" раптово перестає розвиватися і перетворюється на доволі банальний переспів спілберґівського "Чужопланетянинина".
Зрештою, жвавий і такий реалістичний світ дитинства, показаний у фільмі, насамкінець чомусь вироджується у сльозливу сцену, тиражовану в багатьох блокбастерах - щасливі батьки та діти обіймаються та зі сльозами на очах спостерігають за видовищним руйнуванням половини міста.
Оцінка фільму 3,5 з 5
(Мікро)космічна одіссея Терренса Маліка
Стрічка Терренса Маліка "Дерево життя" стала справжньою сенсацією на цьогорічному Каннському фестивалі. Думки глядачів були діаметрально протилежними - хтось вважав цю картину правдивим шедевром, а дехто просто не зрозумів її. Втім, більшість кінокритиків були в захопленні від фільму. Думку професіоналів підтвердло і журі фестивалю, яке присудило стрічці "Золоту пальму".
Терренс Малік, як і колись Стенлі Кубрік, не бажає спілкуватися із пресою, ревно охороняє свій приватний простір, зневажає Голлівуд та безкінечно покращує свої картини. Через перфекціонізм його фільми знаходяться у виробництві десятиліття, хоча вже після дебютної стрічки "Погані землі" (1973) режисер зазнав слави прижиттєвого класика.
Сюжету, як такого, у фільмі немає. Йдеться про родину, яка живе наприкінці 1950-х в одному із техаських передмість. Пані О'Браєн (Джесссіка Частейн) виховує трьох синів, а пан О'Браєн (Бред Пітт) - працює на заводі інженером. Жінка навчалася у церковній школі, тож вірить, що усі люди гідні співчуття та любові, а любов до Бога порятує від страждань у житті. Її чоловік, навпаки, вважає що на "добреньких" інші люди їздитимуть, тому намагається привчити своїх дітей до жорсткої дисципліни.
Знімаючи фільм, Терренс Малік надихався власним дитинством, проведеним у Техасі. Його багаторічний виробничий дизайнер Джек Фіск багато працював над тим, аби повністю відтворити Америку 1950-х. Не знаю, наскільки це достовірно, але переглядаючи картину, буквально переживаєш подорож у часі. П'ятдесяті постають епохою невинності, побаченої дитячими очима - ніякі політичні, соціальні та суспільні проблеми не торкаються життя родини О'Браєнів
Зрештою, у фільмах Маліка нема місця політиці. У юності режисер захоплювався філософією Гайдеґґера, тож усі його фільми (а разом із "Деревом життя" їх п'ять) обертаються довкола феномену, названого німецьким філософом Dasein, себто "буття-тут", "буття-у-світі". У "Дереві життя" режисер вперше виводить того, хто відповідальний за саме буття - Бога.
Камера оператора Еммануеля Любецького із однаковим завзяттям фіксує космічні пейзажі та земний мікрокосмос найдрібніших водоростей та бактерій. Людське життя стоїть на одній шальці терезів із життям динозаврів, але тільки людина може осилити своє єдання із вищою силою. Афект підсилює ще й класична музика, яка лунає у найбільш величних сценах. Скажімо, у епізоді зародження Землі звучить вражаюча "Лакрімоза" Збіґнева Прейснера, а сцени родинної ідилії О'Браєнів супроводжуютья ніжною "Влтавою" Бедржиха Сметани.
"Дерево життя" триває понад дві години, проте у фіналі досягаєш справжнього катарсису. Малік зняв правдивий і щирий фільм про людське життя, зрештою, це справжній шедевр, який відкриває нам нові можливості кінематографу.
Оцінка фільму 5 з 5
Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в підготовці матеріалу
"Зелений ліхтар"
Екранізація однойменної серії коміксів, виданої компанією DC Comics. Режисером стрічки став Мартін Кемпбелл, який уславився двома стрічками про Зорро та двома фільмами Бондіани ("Золоте око" з Пірсом Броснаном та "Казино Рояль" із Деніелом Крейґом).
У фільмі йдеться про загін Зелених Ліхтарів, які почали охороняти спокій у Всесвіті ще до появи Землі. Кожен із бійців загону має магічне кільце, яке дає йому надзвичайну силу. Проте Всесвіту починає загрожувати лиходій Параллакс.
У ролях: Раян Рейнольдз, Марк Стронґ, Блейк Лайвлі, Петер Сарсґаард, Тім Роббінс.