Експерти про квоти у кіно: це – як видавати заміж 78-річну бабу і казати, що їй – 18

6
20 червня 2012

Законопроекти Віктора Януковича-молодшого, які мають на меті реанімувати український кінематограф, викликав неоднозначну реакцію у експертному середовищі. Найбільше критики дісталось поступовому зменшенню квот — експерти переживають, що це призведе до русифікації кінематографа.

Коротко суть законопроекту зводиться до внесення змін у закони, пов'язані з кіноіндустрією, а також у Податковий і Митний кодекси.

Янукович пропонує скасувати діючу 30-процентну частку квотування національних фільмів, обов'язкову для всіх кінотеатрів і телеканалів, і вводити її поетапно: протягом 2012-2013 років — 5%, в 2014 році — 10%, 2015-му — 20%, з 2016-го — 30%. 

Також у закон про кінематографію вводиться поняття суб'єкта кінематографії - фізичної або юридичної особи, зайнятого виробництвом, прокатом, дублюванням або тиражуванням фільмів, виготовленням кіноматеріалів.

Суб'єктів кінематографії пропонується до 2016 року звільнити від ПДВ і митного збору при ввозі кіноплівки й фотохімікатів.

Для фінансування кіноіндустрії Янукович пропонує також увести новий податок. Зокрема, для демонстраторів, дистрибуторов і прокатників фільмів передбачаються щоквартальні відрахування в розмірі 5% від валового доходу, а для операторів і провайдерів телекомунікацій - 2%.

Кошти мають надходити в спеціальний фонд держбюджету, адмініструвати їх буде Держкіно

"Українська правда. Життя" вирішила спитати у експертів, чи можуть допомогти кінематографу запропоновані Януковичем зміни. З’ясувалось, що більшість експертів законопроект ще не бачили, а відтак коментувати не хочуть.

Однак дехто таки поділився з нами своїми роздумами

Сергій Тримбач, голова Національної Спілки Кінематографістів України

Я не встиг уважно вивчити законопроекти, але ознайомився з ними .

 

Я знав, що ці законопроекти готуються, для мене це не було несподіванкою.

Три роки тому були прийняті поправки до закону про кінематограф, і ми. Спілка, мали до цього причетність. Ми пропонували ввести пункти про збір на розвиток національного кінематографу і на створення механізму розподілу цих коштів. Це не ми придумали. В ряді країн європейських є така формула. Але саме цей механізм не був схвалений.

Він був включений до тодішнього закону, але саме механізм, з кого брати, мав бути в іншому законі, а він якраз не був прийнятий. Тому все зависло. А потім був податковий кодекс, у якому цього всього не було. Мені пояснили, що вибачте, це недоцільно. Одне з пояснень – збір нікчемний, зберете 10-15 мільйонів, що це дасть?

Велике питання - з кого збирати. Була ідея збирати кошти з інтернет-провайдерів. Мова йшла про 1%. Але вони вперлись рогом, що це не стосується їх, хоча арт-кіно взагалі поселилось в Інтернеті.

Або, наприклад, телеканали. Які з них не показують фільми? У ряді країн телеканали мають або самі платити гроші за показ фільмів, або самі продукувати фільми. Тобто якщо ти показує фільми, ти маєш підтримати виробництво.

Зараз на зйомки кіно з бюджету не дуже ритмічно гроші надходять. І молоді режисери не хочуть братись за бюджетне фінансування, бо це малі гроші, а велике приниження. Недотримання авторських прав, наприклад.

Колись Путін казав, що квоти – це засіб неефективний. Боріться. Але російський кінематограф не падав так глибоко, як наш.

Усі ці роки існувала 30% квота, і що вона дала? Вона фіктивна.

В Україні самих кіноекранів дуже мало. Можете подивитись по фільмах Михайла Іллєнка. Фільм коштував 16 мільйонів, повернулось 2, і це - справжній успіх, що хоч щось пішло.

Але так відбувається навіть у Росії – дуже мало фільмів можуть повернути кошти.

Тому квоти є тим, що може стимулювати кінотеатри ці фільми показувати. Але не тільки квоти, тут потрібна система. Тому що самі по собі вони не допоможуть.

По-перше, потрібно дати гроші режисерам, щоб вони знімали. Крім того, державні кіностудії навіть не мають у своїх структурах відповідних служб, які б забезпечували просування фільмів, це дає продюсерська система.

Ось зараз Держкіно оповістило, що у нас 80 фільмів у виробництві. Це з короткометражками, з документальними фільмами, але скільки з них потрапить на екрани?

Як не парадоксально, але нинішня влада принаймні розуміє, що кіно – це бізнес і може бути бізнесом. За Ющенка гуманітарні пріоритети були очевидними, і що воно дало?

У 2009 році – 5 мільйонів з держказни і ніяких реформ. Звісно, зараз означаються бізнес-інтереси, але є принаймні якийсь рух. І Держкіно, державний механізм збережений. Напрям руху означений правильно, але є багато нюансів.

Зараз йдеться про те, щоб створити ринок національного кіно.

Володимир Тихий, режисер

 

Я лише з новин читав про ці законопроекти. Але найбільше всіх зачепили відсотки з квотуванням ефіру. Але їх навіть 5% зараз нема.

Що стосується кінопрокату, то 89% - американське голлівудське кіно і ще 10% - артхаузне, теж іноземне.

Український фільм у прокаті з’являється раз на три роки, про які 30% ми говоримо? Тому усіх цих відсоткових речей ніхто не дотримується. Ніхто навіть і не намагається змусити наших прокатників і ефірників якось дотримуватись вимог. Це – як і багато інших законів, існують на папері і не мають відношення до реальної картини.

Українських фільмів, по-перше, просто не знімають. Те, що називається українським кіно є як правило телевізійним фільмом для продажу в Росії. В якому перші ролі виконують російські актори, другорядні ролі – українські, все це відбувається в якомусь пострадянському просторі, як правило автомобілі їздять навіть з російськими номерами. І це – українське кіно. Слава Богу, що їх не показують в кінотеатрах, бо на них все одно ніхто б не ходив.

Цей закон, якщо його проведуть – це буде певний крок. Воно все існує на рівні 83 року радянських часів і не реформоване. А щоб галузь реформувати, потрібна воля, гроші, юристи. Які можуть розробити підзаконні акти.

Мене дуже тішить те, що відбувається. Що Віктор Вікторович Янукович з якихось не дуже мені зрозумілих причин зараз займається кіно. У цьому – великий плюс. Навіть у тому, що почали обговорювати відсотки, які показують. Хоч це – плюс.

Адже вимога 30% українського кіно - це – як видавати заміж 78-річну бабу і казати, що їй – 18 років. Усі ж бачать, що цього немає.

Людмила Горделадзе, директор кінотеатру "Жовтень"

 

Що стосується виробництва, то є певною мірою  болюча тема – завезення матеріалів. У законопроекті передбачені митні пільги на ввезення кіноматеріалів, плівки.

Разом з тим це законодавче нововведення застаріло, тому що плівку вже ніхто не ввозить. На ній через 2-3 роки взагалі прокату не буде, не те що виробництва. Знімають на цифру. А цей контент передають в будь-яку країну через інтернет. Це поки що безмитно.

Цього законопроекту я не читала, але бачила публікацію у "Комерсанті". Там одна фраза, на мій погляд,  відкриває усі карти авторів. Фраза про те, що адмініструвати 5% податок буде доручено службі Держкіно. Це найбільша дурниця, бо ані Податковим кодексом, ані якимось іншим законодавчим нормативом  не передбачено – і це навіть не можна собі уявити, щоб міністерство культури чи його підрозділ адміністрував податок. Його можуть адмініструвати лише професіонали – податкова чи Мінфін.

А от використовувати гроші – так, звісно. Але вони, гроші, мають ще до неї (до агенції) дійти. А от через податкову вони не дійдуть, бо вона забере все у бюджет.

Автори законопроекту вирішили піти шляхом отримання функції адміністрування податку, тобто прямого отримання цих коштів. Реально, щоб кінотеатри платили на якийсь рахунок Держкіно. Це вже буде абсолютно неправильно. Це суперечитиме основним засадам оподаткування.  Це абсурд. Так кожне міністерство захоче збирати гроші з профільних виробників. Якщо піти далі у фантазіях, то і надавати пільги "своїм". Таке собі галузеве князівство. А у центрі – князь. Або княгиня…

Хто буде користуватись цими грошима, як це буде відбуватись?

В Україні існує велика прірва між фільмовиробниками  і кінотеатрами, прокатом. Цього року дійшов до прокату лише "ТойХтоПройшовКрізьВогонь".  Тобто він пройшов і крізь вогонь, і крізь прокат. Фільм мав успіх серед українських глядачів - у кінотеатрі "Жовтень" він йшов 3 місяці і заробив, як американський блокбастер.

Аксінья Куріна, кінокритик

 

У мене неоднозначне ставлення до квот. З одного боку національному кіно потрібно забезпечити можливість дійти до глядача. З іншого, неправильно кінотеатри примушувати показувати українське кіно.

Квота в нинішньому законі про кіно не виконувалася, і мені не зрозуміла паніка з приводу її можливого скорочення.

Якщо мислити тверезо, що краще 30% квота, яка не виконується, чи 5%, яка виконується? Однак, якщо б рішення залежало від мене, я б скоріше шукала механізми фінансового заохочення кінотеатрів, які показують українське кіно.

Андрій Халпахчі, директор МКФ "Молодість"

 

Мені здається, що це дуже розумні і важливі речі. Пільги щодо податку і митних зборів. 

Збори – це абсолютно польська модель. Так само йдуть збори з квитків і з усього іншого на спецрахунок кінематографу. Що стосується квотування, то яка може бути квота у 30%, якщо сьогодні українських фільмів три на рік і більше немає. То яка може бути квота у 30%? Показувати для галочки класику?

Крім того, у Франції квот взагалі немає, а є гарне французьке кіно, яке охоче показують.

Будь-яка квота знижує конкурентоспроможність українських фільмів. Це штучні речі, які не ведуть до підвищення якості.

Мені здається, що це вони запропонували дуже розумні речі. Знімається дуже мало фільмів. Для мене поява цих законопроектів не була якоюсь несподіванкою, бо Держкіно півтори роки наполегливо пробиває закони про кіно.

Фото oiff.com.ua, kyivpost.ua, moemisto.com.ua




powered by lun.ua