Революція Гідності, пам’ять і війна: 13 книжок до річниці Майдану

Друга річниця початку Майдану або Революції Гідності — не лише дата для пам’яті та святкування. Два роки видаються достатньою дистанцією для того, аби почати осмислювати і те, що сталось із країною під час і після героїчних і трагічних подій зими 2013-2014 року, і те, що відбулося по тому.

Майдан — і дуже безпосередньо, і ніби зовсім невидимо — створив, спровокував, надихнув велику кількість змін, ініціатив, процесів і явищ. Насправді їх так багато, що ми не встигаємо їх усіх побачити і зрозуміти, а відповідно — зрозуміти самих себе.

Розповідати про них УП.Культура буде у серії публікацій від листопада до лютого у спеціальному проекті #зрозумітимайдан.

Тепер — добрий момент, аби з книжкою в руках зануритись у медитацію та подумати про результати минулих двох років. За цей час вийшло чимало книжок, які можна окреслити як "про Майдан". У цій статті зібрано трохи книжок про смисли, дотичні до цих років української найновішої історії.

В центрі уваги не тільки Майдан як місце і досвід, але й ширший горизонт — пам'ять і діалог, війна та примирення.

[L]Чому важливо про це говорити саме тепер? Тому що екстремальний майданний період змінився екстремальним досвідом війни та викликом мирного життя і розбудови інституцій. Не тільки кров, але і піт — важливі компоненти цього процесу.

Майдан дав нагоду по-новому побачити Україну та її національну ідентичність: щоденно є приводи згадати про розмаїття країни.

Саме тому в цій добірці поруч із книжками, присвяченими подіям Майдану, стоять книжки, присвячені пам'яті й ідентичності, а також окрему увагу приділено темі війни — Другої світової.

Важливо озирнутися та зрозуміти, що низка речей відбуваються не вперше. Що криза — це також поле можливостей. Важливо озирнутися назад, пригадати, запам'ятати, подивитися вперед і почати будувати порозуміння.

Озирнутися

Почати цю розмову необхідно з книжок "Fантомная боль #maidan" (видавництво o4i.today) і "Літопис самовидців" (видавництво "Комора"). В обох упорядниці вручну добирали живі тексти очевидців — добре, що є соціальні мережі.

"Літопис самовидців: Дев'ять місяців українського спротиву" (видавництво "Комора") та "Fантомная боль #maidan" (видавництво o4i.today). Фото: zbruc.eu та Facebook

В обох книжках є знакові тексти — ті, що допомагали формулювати громадську думку, словами озвучували те, що кипіло емоціями. Цінність цих книжок, як на мене, полягає в увазі до непричесаного та сирого. Внутрішній полілог у чистому вигляді.

Більш ретроспективний погляд дає "Мистецький барбакан. Трикутник дев'яносто два" (видавництво "Люта справа"), дія та персоналії якого зосереджені навколо "Мистецького барбакана", майданної локації-галереї на розі Хрещатика та Прорізної.

"Мистецький барбакан. Трикутник дев'яносто два" (видавництво "Люта справа"). Фото: Facebook

Голос у цій книжці мають усі, хто вважають себе причетними — незалежно від роду діяльності. "Анонім" поруч з "великим". Тексти та структуру "Мистецького барбакану" переважно зібрано з часової дистанції, що дозволяє зробити авторам декілька цікавих узагальнень.

Інший підхід бачимо в альбомі #Euromaidan. History in the Making (видавництво "Основи") — це насамперед естетична рефлексія, медитація-розглядання. Альбом наповнений фотографіями, які структурують вступні есеї Ярослава Грицака і Тараса Лютого. Саме на цих фотографіях — іноді вони нагадують абстрактні мінімалістичні полотна (як виглядає тротуар без бруківки?) — проступає епічний вимір подій Майдану.

Альбом #Euromaidan. History in the Making (видавництво "Основи"). Фото: Facebook

Розмова не буде повною, якщо не згадати постмайданні книжки про давнішу історію.

В контексті медитації про простір і те, як давати раду видимості-невидимості трагедій і пам'яті про них, необхідною є книга "Отруєні пейзажі" Мартіна Поллака в перекладі Нелі Ваховської (видавництво "Книги — ХХІ").

"Отруєні пейзажі" Мартіна Поллака (видавництво "Книги — ХХІ"). Фото: books-xxi.com.ua

Письменник виходить зі згадування про умиротворені пейзажі свого дитинства, котрі, мірою вивчення історії Європи, постають як місця масових страт.

Як впливає на наші життя "невидимість" таких злочинів: стан Бабиного Яру, Биківні та інших "гарячих точок" України? Як стан і вигляд Майдану Незалежності сьогодні впливає на те, що ми знаємо про Революцію Гідності завтра?

Не пов'язаною з Майданом безпосередньо, але неможливою без нього мені бачиться також збірка історичних есеїв "Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні", упорядкована Гелінадою Крінченко, Катериною Кобченко та Оксаною Кісь. До речі, цю книжку неможливо купити — але її можна отримати задарма.

Збірка історичних есеїв “Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні”, фото: uamoderna.com

Вона - про жіночий досвід Другої світової, про бойову роботу, життя в тилу та на окупованих територіях, полон, підпілля, сексуальне насильство, концтабір, Голокост. Вона (непрямо) і про український "невидимий батальйон", замовчуваний і колись, і тепер, у час АТО.

Війна актуалізовує тему, постаючи не тільки як криза, але і як поле можливостей, де можна зробити невидиме — видимим. І значимим.

Завершу цю частину розмови осінньою прем'єрою — книгою "Відвага і страх" Олі Гнатюк у перекладі Марти Боянівської (видавництво "Дух і Літера"). Ця книжка важлива: авторська етика в ній передбачає полілог і вихід поза межі національних наративів. Тож говорять окремі люди, окремі родини, і крізь ці історії постає сюжетна лінія зв'язків і стосунків.

“Відвага і страх” Олі Гнатюк (видавництво “Дух і Літера”), фото: duh-i-litera.com

Індивідуальні досвіди українців, поляків, євреїв Львова часів Другої світової війни можуть розповісти про сучасну Україну більше, ніж хроніка поточних подій. Любов, ненависть, відвага і страх незмінні. Кожен сам дає собі з ними раду. З них постає сила безсилих.

Говорити

Як говорити про кризу, війну, травму? На щастя, для цього є кілька дуже доречних художніх книжок. Не всі вони про Україну. Жодна з них — не про Майдан. Але всі вони про те, як бути людиною.

Наприклад, поетичні збірки "Абрикоси Донбасу" Любові Якимчук ("Видавництво Старого Лева") та "Життя Марії" Сергія Жадана (Meridian Czernowitz) — це те, що можна було би рекомендувати, як ліки для щоденного прийому. Про ці книжки я не хочу писати зайвих речень — просто потрібно читати та чути вібрації серця.

Gоетичні збірки "Абрикоси Донбасу" Любові Якимчук ("Видавництво Старого Лева") та "Життя Марії" Сергія Жадана (Meridian Czernowitz). Фото: meridiancz.com та starylev.com.ua

Такими ж цілющими та поживними — для дітей, але і для дорослих — я вважаю книги "Війна, що змінила Рондо" Романи Романишин і Андрія Лесіва та "Від війни плачуть" Тірци Атар у перекладі Ані Хромової (обидві —"Видавництво Старого Лева"). Попри слово "війна" в обох заголовках, ці книжки не про війну.

“Війна, що змінила Рондо” Романи Романишин і Андрія Лесіва та “Від війни плачуть” Тірци Атар у перекладі Ані Хромової (“Видавництво Старого Лева”). Фото: starylev.com.ua

Історія міста Рондо — про спільну дію містян і перемогу світла над темрявою. Це "крапля в океані" в найповнішому розкритті концепту. В свою чергу, поетичні рядки Тірци Атар присвячені людським почуттям. Щоб могти відчути та зрозуміти відчуте, його потрібно вміти називати. Ізраїльська авторка має добрий словниковий запас, де є місце і сонцю, і сльозам.

З дорослішого прозового читання хочу згадати ще про дві дуже різні книжки. Перша — це "Мабуть Естер" Каті Петровської в перекладі Юрка Прохаська (видавництво "Книги — ХХІ"). Ці історії — результат "браузінгу" та "серфінгу" на високій хвилі того, про що знаєш, і того, про що не знаєш.

“Мабуть Естер” Каті Петровської (видавництво “Книги — ХХІ”), фото: books-xxi.com.ua

"Мабуть Естер" — про спроби повернутися туди, де ніколи раніше не бувала. До сімейних історій, яких ніхто не розповів. До самої себе, яку не можна розповісти, але не можна не розповідати.

Саме тому такою важливою мені видається сюжетна лінія, присвячена родині вчителів, які навчають німих говорити. Дати мову та голос безголосим. Голоси безголосих ми ніби й вчимося слухати протягом щонайменше останніх двох років. Та й самим звучати.

Друга — це роман "Море моря" Ільми Ракузи в перекладі Христини Назаркевич (видавництво "Книги — ХХІ"). "Море моря" недаремно має підзаголовок "Фрагменти спогадів": роман розпадається на фрагменти-ескізи, що нагадують дитячі спогади про кольорові плями перших вражень та історії за мотивами старих вигорілих фотографій.

“Море моря” Ільми Ракузи (видавництво “Книги — ХХІ”), фото: books-xxi.com.ua

В Ільми Ракузи дуже непроста ідентичність: родом зі Словаччини, донька словенця та угорки, що тікали з рідного краю, поки не осіли в Цюріху. У кожному пункті втеч і мандрів додаються нові мови: рідна угорська, словенська, а далі італійська, німецька, французька, російська. Кожна віха шляху — нові спогади та плекання пам'яті, а чи й забуття про них.

"Море моря" є добрим відправним пунктом про міркування щодо ідентичності(стей) і того, що робить тебе тим, ким ти є. Чи можлива однина?

***

Множинність досвідів враховувати необхідно. Саме тому важливо дивитися на тему не лише сфокусовано, але і на "кола на воді" навколо неї.

Цього листопада я запропонувала читання про Другу світову війну, про Голокост, про ізраїльський досвід, про пам'ять, про еміграцію, про багатомовність і складну ідентичність. Поруч із ними, цілком закономірно, стоять книжки, присвячені історії Майдану — і "сирій", і осмисленій з певної дистанції.

Я думаю, що одне без іншого неможливе — важко відділити найновішу історію та тут-і-тепер-досвід від того, що в українській історії вже відбулося. Ці досвіди настільки переплетені, що нові принципово змістовні погляди й український досвід ХХ століття стали можливі лише після подій 2013-2014 років.

Здається, тунельний погляд трохи розширився, горизонт поглибився, а короткозорість почала послаблюватися. Буде цікаво за рік повторити цю діагностику.