Найновіші книжки – вереснева порція

114
5 вересня 2015

"Форум видавців" у Львові наближається, і це означає, що час складати список бажаних книжкових новинок.

Після першої порції свіжих книжок, які вже можна було роздивитися на полицях серпневих книгарень, ловіть другу – вересневу.

Катя Петровська. Мабуть Естер (переклад Юрка Прохаська, Книги - ХХІ)

Напевно, це одна з головних перекладних книжок року. 2013 року Катя Петровська отримала премію Інґеборґ Бахман за фрагмент свого дебютного тексту "Мабуть Естер". Ця книжка згодом отримає ще чимало нагород і здобуде увагу дуже широкого читацького кола. Майже одразу її почали перекладати європейськими мовами. Це направду дуже успішний текст.

Я на власні очі бачила аншлаг на читаннях Каті Петровської на літературному фестивалі в швейцарському місті Золотурн. То був єдиний на тому фестивалі виступ, після якого дисциплінованих відвідувачів (аби не затримувати початок наступної події) попросили вийти надвір, де для письменниці з книгарні винесли столик і стілець, аби легше було роздавати автографи. Черга стояла 40 хвилин – поки в книгарні не закінчилися книжки.

"Мабуть Естер" зазвучала українською мовою в перекладі Юрка Прохаська. Декілька ключів до прочитання своєї книжки Катя Петровська вже озвучувала наприклад, тут

Що можна відчитати отак озброєним оком?

"Хвала ґуґлу" - такими словами починаються "історії" (письменниця так означила жанр свого тексту) Відомий пошуковик ще не раз виникне як один зі "стрілочників" сюжету. Історії "Мабуть Естер" - дозволю собі таку digital naïve аналогію – розвиваються як своєрідний "браузінг" і "серфінг" на хвилі того, про що знаєш, і того, про що не знаєш.

 

Це політ на межі вільних асоціацій і залізною рукою збудованого сюжету про мандри з Берліна до Києва, що  лабіринтом пролягає крізь точки Варшава, Париж, Нью-Йорк, Краків, Відень, Каліш, Ліон, Лодзь, Київ…. а також евакуацію, фільтраційні табори, марші смерті, Бабин Яр.

"Щось я надто часто сюди повертаюся" - читаємо ми наприкінці. Це справді книжка мандрів, реальних і уявних. Історії з "Мабуть Естер" - про спроби повернутися туди, де ніколи раніше не бувала. До сімейних історій, яких ніхто не розповів. До самої себе. До зеленого живого родинного дерева, де розпускаються нові імена раніше невідомих родичів. Переважно мертвих. Переважно загиблих у часи Голокосту.

Художній світ книжки трохи нагадує мені граматичний час "майбутній в минулому". Всі помруть у вирі війни, і це вже відомо, як би глибоко в минуле не зариватися. Але діти й онуки знову і знову повертатимуться на могили, ходитимуть місцями масових страт, сидітимуть у архівах, шукаючи нові імена, дати, топоніми. Хоча всі знають, чим те закінчиться, а майбутнє вже настало.

"Мабуть Естер" є дуже універсальною історією. Вона не зовсім про життя численних гілок однієї єврейської родини та одного українського дідуся. Хоча і про це також. Один із вічних сюжетів постійної ненаписаності нашої історії, що з покоління в покоління передається усно та доступна лише "своїм". Ця книжка - про заповнення порожнеч та спроби розповісти історію, якої не знаєш.

Не випадково одним із лейтмотивів тексту є образ вчителя, котрий із олівцем у роті вчить говорити глухонімих.

Пітер Померанцев. Нічого правдивого й усе можливе. Пригоди в сучасній Росії (переклад Андрія Бондаря, Видавництво УКУ)

 

Ще одна перекладна книжка, яку не можна проґавити. Особливо тим, хто цікавиться медіа. Один із найцікавіших літературних репортажів, який мені випало читати про роботу ЗМІ в тоталітарній системі – на прикладі роботи телебачення в путінській Російській Федерації. Охоплено час з 2001 року до початку війни в Криму та на Донбасі.

Книжку побудовано як своєрідну подорож часами та студіями телевиробництва. Оповідач – молодий телепродюсер, який поступово пізнає невидимі сторони роботи медіа. Аж до доволі пелевінських візій на тему політики, що твориться та режисується в кабінетах Останкіно.

Кожен розділ відкриває нам нову історію. Супермоделі-самогубці в полоні тоталірної секти. Громадяни Росії родом з Чеченської республіки, яких на вулицях Москви б’ють як "чурок". Історії кохання, підглянуті в залі очікування аеропорту. "Міжнародні" росіяни та їхня культура без гравітації.

Цінність спостережень "Нічого правдивого й усе можливе" - якщо винести за дужки та поза конкурс блискуче почуття гумору автора – в тому, що дуже ясним стає функціонування пропаганди. Читач, підглядаючи за роботою телесвіту в Росії, усвідомлює, що всі все розуміють – замовники, виробники та споживачі телепродукту розуміють, де їх дурять. Все ясно. Нічого правдивого.

Натомість відкриваються тонші матерії для роздумів. И сам обманываться рад? Відповіді на складніші запитання доведеться шукати самостійно, приміряючи на себе особистий досвід героя та оповідача. Мені подобається, що в цій книжці багато приватного – замість жонглювання великими наративами.

Окремий пункт для роздумів: подивитися на роботу медій крізь українське дзеркало. Як працює українська пропаганда, якими візіями "промивають мозок" українським глядачам, і чому варто тримати увімкненим критичне мислення. Список сюжетів можна продовжити.

Шерил Сендберг. Включайся! Жінки, робота й воля вести за собою (переклад Вікторії Наріжної, Критика)

Шерил Сендберг до початку 2000-х працювала в урядовому секторі США (міністерство фінансів за президенства Клінтона), а після звільнення  переїхала до Кремнієвої долини, де ризикнула та влаштувалась у молоду перспективну компанію Google. За 6 років вона перейшла у Facebook під начало 23-річного Цукерберга. Нині вона – операційна директорка цієї компанії та одна з топ-100 найбільш впливових жінок світу за версією "Forbes".

Її книжка "Включайся! Жінки, робота й воля вести за собою" поєднує в собі рішучість соціального маніфесту з феміністичним меседжем та ефективність бізнес-літератури про розбудову кар’єри, незалежно від статі.

Гаслом книжки є запитання "Що ти зробила б, якби не боялася?". Воно розкриває і центральну рефлексію тексту – про внутрішні обмеження, гальма та блоки, що можуть стати на заваді жіночій кар’єрі. Тут є, звісно, делікатний момент – така постановка запитання ніби трохи перекладає відповідальність на жертву насильства, тобто дискримінації. Але, закінчивши читання, я схиляюся до думки, що книжка радше пропонує низку вправ із самооборони для жертв гендерної дискримінації на ринку праці.

Окремо варто сказати, що в книжці маємо дуже цікаве балансування між рішучою вимогою дотримання своїх прав (рівна оплата праці, зручні паркувальні місця для вагітних, окремий жіночий туалет у компанії, де нібито працюють лише чоловіки) та поведінкою хорошої дівчинки (вести переговори про вищу зарплату, але обов’язково усміхатися, говорити про інтереси групи – замість індивідуальних інтересів, бути готовою до сприйняття колегами як "стерва" тощо).

Такий підхід, здається, відтворює наявні в бізнесі стереотипи щодо "жіночого" та "чоловічого" стилю роботи. Сендберг у своїй книжці спирається на масивні соціальні дослідження, що широко демонструють упередженість і широке функціонування отих самих стереотипів у всьому світі. Її пропозиція для читачок: не чекати, поки зміниться все суспільство одразу, а рухатись у наявних умовах до мети, усвідомлюючи наявні проблеми.

І, досягнувши лідерської посади, почати з ними боротися та солідарно допомагати іншим жінкам, ставати їхньої наставницею за потреби. Зайняти своє місце за столом (наприклад, ради директорів) і зробити так, щоби з часом більше не бути єдиною жінкою в кімнаті.

"Включайся!" буде також цікава жінкам, які міркують про можливості поєднати кар’єру та материнство. Шерил Сендберг переконливо нагадує, що ця ідея працює, коли подружжя порівну ділить відповідальність за дітей і домашнє господарство: це дозволяє уникнути жінці, котра працює, подвійної зайнятості на роботі та вдома.

Найбільш цінною для мене була метафора про розвиток кар’єри як прогулянку гірською стежиною. Нерівна, крива, мінлива, прутка, виснажлива. Але маршрут можна вибирати самій. Та ще й які навколо краєвиди!

Юрій Ярема. Тепло його долонь (Видавництво Анетти Антоненко)

 

Пам’ятаю, під час дискусії, що я модерувала в рамках Київ Прайду, письменник Олесь Барліг згадував досвід антології "120 сторінок Содому" та говорив, видавництва дотримуються певної самоцензури, коли ідеться про тему ЛГБТ у сучасній українській літературі.

Не такі вже й давні книжкові новинки ("Фрау Мюллер не налаштована платити більше" Наталки Сняданко, "Навчи її робити це" Анни Малігон, "Соня" Катерини Бабкіної, "Ворошиловград" Сергія Жадана, "Забавки з плоті і крові" Лариси Денисенко) свідчать про те, що тема альтернативних сексуальностей таки до текстів потрапляє.

В цьому контексті дебютний текст "Тепло його долонь" виглядає цікаво. Це перший роман, де є герої-ґеї, що не написаний у контексті гетеронормативності.

Спершу треба одразу зазначити, що літературних якостей у цієї книжки не так і багато: персонажі доволі схематичні, а там, де починала бриніти зав’язка сюжету, чомусь розташовані довгі фантасмагоричні вставки з алегоріями Долі, Самоти та інших властивих молодим авторам узагальнень.

Але текст варто прочитати бодай для розуміння симптоматики. "Тепло його долонь", попри всі літературні шкультигання, має цікавий соціальний контекст, вписаний у сюжет. Дискримінація на роботі та пряма агресія на вулиці, як і тема "камін ауту", здається, в нашій прозі тематично присутні вперше.

Сподіваюся, табу вже менш табу. Тепер би сюди ще трохи більше додати літератури.

powered by lun.ua