Опера "Йов": зупинити музикою війну

1 березня у Палаці культури "КПІ" відбудеться прем’єра оновленої версії опери-реквієму IYOV, вперше показаної у вересні минулого року в рамках "ГОГОЛЬFESTу".

До речі, тоді це був один із найцікавіших продуктів фестивалю, який так сподобався глядачам, що довелося його повторити в передостанній день програми.

Порівняно з попереднім дітищем Влада Троїцького в руслі нової опери – "Коріоланом" – опера на сюжет Книги Йова виглядає більш цілісною, хоча й менш дієвою.

Усі події розгортаються у череві рояля. Вокалісти кричать і співають у струни, слухаючи відлуння своїх голосів, грають на них паличками, як на цимбалах, і вибивають ритми на корпусі інструмента.

В опері задіяно шість співаків – Мар’яна Головко (сопрано), Анна Марич (сопрано), Олександра Мельє (мецо-сопрано), Андрій Кошман (баритон), Руслан Кірш (баритон), Євген Рахманін (бас), – більшість із яких складала команду "Коріолана".

Інструменталістів четверо: Ілля Разумейко грає на роялі, Роман Григорів також на ньому (тільки зі зворотного боку інструмента) і диригує, Жанна Марчинська – на віолончелі й Андрій Надольський – на ударних.

Єлизавета Курбанмагомедова в паузах між номерами зачитує фрагменти з біблійної Книги Йова. Іноді вони накладаються на музику на зразок хіп-хопу.

За півроку, що минули з моменту прем’єри першої версії, матеріал викристалізувався у своєрідний альбом справжніх хітів загальною тривалістю 80 хвилин.

Канонічні тексти, які століттями належали до суворої церковної традиції, тут прочитуються під вальс, тріпхоп та бітбокс, набуваючи нового значення в умовах сьогоднішніх українських подій.

Ще одне порівняння з "Коріоланом" на користь "Йова" – тепер це не колективна імпровізація, а продукт професійного композитора. Точніше, відразу двох – Іллі Разумейка та Романа Григоріва. З ними ми поспілкувалися напередодні прем’єри.

Як виник задум опери-реквієму "Йов"?

Роман Григорів: З того, що ми почали писати "Енеїду", хуліганську оперу на замовлення "ГОГОЛЬFESTу". І перші два номери, які ми принесли Владу Троїцькому в результаті переговорів, були створені на латинський текст.

Композитори опери-реквієму "Йов" Роман Григорів та Ілля Разумейко

Ілля Разумейко: "Енеїда" і реквієм – це, здавалося б, зовсім непоєднувані речі. Але є одна важлива деталь, яка їх об’єднує – це латина. У Котляревського вона використовується в травестійно-пародійному ключі, а у нас ці фрагменти з латинських текстів увійшли у вигляді номерів реквієму.

Р.Г.: Коли Троїцький побачив і почув, що все це має інший результат та інший сенс, він запропонував взяти якусь біблійну тему – Апокаліпсис, Книгу Йова або Псалми Давида. І ми вирішили, що це буде історія Йова.

А тепер найцікавіше. В яких площинах розгортаються події? Є музичний матеріал. Поверх нього – текстовий зміст.

Ми відмовилися від будь-якої ілюстрації, від будь-якої театральщини. І це заслуга Влада Троїцького.

Репетиція "Йова"

Він захотів, щоб обидва матеріали існували незалежно. Десь ми сходимось, десь – ні, і це створює особливий виразний ефект.

Чому серед запропонованих Владом трьох біблійних книг ви вибрали саме Книгу Йова?

Р.Г.: По-перше, її сюжет добре "лягає" на оперний жанр і, по-друге, ця тема актуальна для України.

Бо коли приходить безнадія – залишається тільки віра. Історія Йова випадає з біблійних текстів як синкопа, бо вона не є вузькорелігійною, вона значно ширша.

І ще там happy end, голлівудський фінал, а нам важливе це світло.

Чи був пов’язаний цей вибір із бажанням "намріяти", наворожити краще майбутнє для України?

Р.Г.: Розповідаю як було. Ми створили першу версію опери за три тижні. Початок написання припав, здається, на 1 вересня.

Роман Григорів переконаний, що історія біблійного Йова особливо актуальна для нинішньої України

І, віриш, якраз у цей час було два тижні, коли дійсно не лунало жодного пострілу. І нас переслідувало дивне відчуття, що все це робимо ми своєю музикою.

І.Р.: Так, що Бог нам допомагає, і ми музикою можемо зупинити війну. Було таке відчуття, що мистецтво працює.

Р.Г.: Але коли за тиждень до прем’єри ми заграли Владу перший варіант опери, він чесно сказав, що після такого можна впасти в глибокий депресняк. "Хлопці, треба якось розрядити".

Ми ж з Іллюхою написали цілком академічний твір в руслі експериментів нової музики.

Клавіші в ньому взагалі не використовувались – всі звуки видобувалися зі струн і корпусу рояля. Вокалісти також не співали у звичному сенсі. Вони дихали, кричали, верещали, перехилившись над струнами.

І тут після слів Влада треба було за один день зробити повний апгрейд. Ми вставили бітбокс, вальс, тріпхоп та інші жанри. І велика заслуга солістів полягала в тому, що вони надзвичайно швидко та гнучко підлаштувалися під ці зміни.

І.Р.: Ти бачила, як Рома диригує? Диригент зазвичай показує що? Ритм, темп, емоції... А Рома диригував саме ноти. Він жестами показував, які ноти треба співати.

Дивись, це партитура Йова, вона складається зі 150 сторінок, але зроблена вже після прем’єри на "ГОГОЛЬFESTі". Як приклад – Kyrie Eleison, десь 5 хвилин музики. Ось ці ноти – 28 сторінок партитури. А на прем’єрі все виглядало як кілька малюнків на одному листочку А4.

За рік в рамках "ГОГОЛЬFESTу" презентували відразу три нові опери – "Коріолан", "Розовый бутон" і "Йов". Щодо кожної з них поставало одне й те ж саме питання – чому цей продукт називається оперою. Тож які ознаки "оперності" в "Йові"?

І.Р.: Думаю, люди звикли сприймати оперу як закритий консервативний жанр. Є типові очікування від неї – костюми і декорації, арії й ансамблі, простий любовний сюжет із трагічною розв’язкою.

Тому після першого виконання до нас підходили глядачі й запитували: яка ж це опера, якщо на сцені не відбувається жодної дії?

Але ми використовуємо слово "опера" в його первинному значенні (opera – це opus у множині, тобто в буквальному перекладі – "твори"). Ясно, що в широкому значенні ми що завгодно можемо так назвати. Написали кілька фортепіанних прелюдій – усе, опера!

Ілля Разумейко закликає відійти від консервативного сприйняття опери

Власне, я теж належу до таких глядачів. Коли немає сценічної дії та яскравих, характерних персонажів, я не ризикую називати твір оперою. Вокалісти, які задіяні у виконанні "Йова", – певні герої-маски. Це якийсь привіт від давньогрецької трагедії та ранньої барокової опери, що на неї орієнтувалася.

І.Р.: Звернення до опери, в якій немає дії, – один із можливих виходів із кризи жанру. Ми не будуємо пряму драматургію. Ти правильно сказала: ми використовуємо всіх вокалістів як давньогрецький хор. Є читець і хор-коментатор.

Звернення до опери як до барокового жанру – один із виходів з оперної кризи. Стравінський, створюючи оперу-ораторію "Цар Едип", теж, напевно, керувався подібними принципами. Тут відсутня драма в класичному розумінні.

Вокалістки в "Йові" грають роль давньогрецького хору. На фото зліва направо: Анна Марич, Мар'яна Головко та Олександра Мельє

Влад хотів за допомогою відео підкреслити те, що відбувається всередині рояля.

Події – це вібрація струни, падіння молоточка, відкриття рота у вокаліста. Це якась інша, паралельна історія, яка не пов’язана з Йовом, вона абстрактна.

На відміну від літературного жанру, прикладів написання музичних творів у співавторстві дуже мало. Чому ви вирішили стати Ільфом і Петровим у музиці?

Р.Г.: Можна сказати, що ми сидимо в одній камері з 2007 року, їмо з однієї тарілки, разом вирішуємо творчі й організаційні справи.

І.Р.: Це дуже корисний процес, бо у тебе інше ставлення до матеріалу. Критика – одна з проблем молодих авторів, яку таким чином можна подолати.

Ось композитор написав новий твір – вважай, народив дитя, а йому консерваторний викладач каже: в дитинки якась хвороба, її треба лікувати. Ні-ні, це моя дитина, це мій геніальний твір, нічого з ним не робіть тощо.

Але коли у нас матеріал один на двох, ставлення до нього зовсім інше, і вимоги вищі. Коли ти працюєш удвох, відбір можливих варіантів стає удвічі жорсткішим.

Роман Григорів та Ілля Разумейко виступили не лише в ролі композиторів опери, але й музикантів: обоє грають на роялі, а Григорів ще й диригує

Ваша опера існує в умовах, коли ви разом з виконавцями фактично є співтворцями, просто різного рівня. Це продукт, написаний для конкретних людей. Яке життя вашої партитури поза нинішнім складом виконавців?

Р.Г.: На превеликий жаль, якщо зібрати інших людей в якомусь іншому місці, в якійсь іншій країні – я думаю, що результат буде дуже відрізнятись. Ми дійсно дуже глибоко занурюємося в індивідуальні можливості кожного соліста і під нього створюємо матеріал.

Наприклад, Мар’яна Головко може заспівати п’ять піано у третій октаві. От де ми зможемо знайти іншу вокалістку з такими феноменальними здібностями?

Мар'яна Головко на репетиції "Йова"

Або барабанщик Андрій Надольський, який працював у групах "Звуки Му", "Плач Єремії" тощо.

Ми спочатку просили: "Андрюха, не грай, будь ласка, там, де ми не написали". А потім ми послухали і говоримо: "Андрюха, ти грай, але трішечки".

Жанна Марчинська (віолончель) – найкрутіший музикант у плані імпровізації. Мені здається, що в цій опері вона потужно реалізується. Марчинська грає будь-який матеріал будь-яким звуком.

І.Р.: Ми попросили, щоб в одному місці вона взяла смичок в іншу руку. І від цього з’явилося аматорство, яке нам дуже потрібне. Нам потрібен unavailable звук.

Питання про аматорство. Власне, на відміну від сусідніх великих держав, ми не маємо такої сильної академічної традиції. Вибачте за порівняння, але аматорство – це те, що ми бачили на Майдані, коли був сплеск цієї живої творчої енергії. Що таке аматорство для композитора, який отримав академічну освіту?

Р.Г.: У тому вигляді, в якому існує професійне мистецтво, воно вже на сьогодні досягнуло вершини, стелі, далі немає куди рухатися.

А аматорство може цю кризу подолати, розбивши стелю. Це якраз пігулка від консервативності. Гарячий аматор – це наш новий тренд.

На думку Романа Григоріва, аматорство в музиці – це пігулка від консервативності

Набридло робити "прекрасне мертве". І у власній творчості, поза "Йовом", у нас тепер теж інший підхід.

Я ж працюю в оркестрі та роблю партитури з ранку до вечора. Власне, я робив аранжування для проекту Кирила Карабиця з піснями Івана Карабиця, підлаштовуючи їх під закони сучасної сцени.

І ось що я маю тобі сказати. Якби Злата Огнєвіч заспівала під препароване фортепіано, Джамала кричала під відкриту кришку в струни рояля, а Іван Дорн прокотився з гірки на тубі, то це б було круто, це була б якась свіжість.

Нам страшенно бракує свіжості.

Реклама:

Головне сьогодні