Ресурсна пастка: як знайти гроші на культуру і нікого не образити

Фінансування – це та річ, що істотно випливає на клімат культури.

Низький пріоритет культури в урядових бюджетах як проблему номер один відзначили 46 % респондентів опитаних аналітичним центром The Budapest Observatory (Будапештська обсерваторія культури) у рамках дослідження "Барометер культурної політики". Причому це – суб’єктивне, ясна річ, – твердження об’єднало як представників Старої Європи, так і постсоціалістичних країн.

Хоча абсолютні показники відчутно відрізняются. Так, сукупні видатки на культуру в 11 країнах, які є старими членами Європейського Союзу станом на 2013 рік склали 720 млд євро, в той час як у 8 нових членів – лише 58 млд євро.

Що ж, грошей мало не буває, особливо для такої "священної" теми, як культура. Однак чи завжди "бабло перемагає зло"?

ГРОШІ, КАРТА, ДВІ ЄВРОПИ

Якщо повернутися до метафори культури як саду, або принаймні палісадника перед будинком, то з грошима, як із поливанням і добривами, слід бути обачним.

Багато залежить від того, що саме прагне виростити та чи інша спільнота, яким чином ключові гравці тлумачать культуру, якими бачать її моделі розвитку та цілі культурної політики. Єдино правильної моделі не існує ані в ЄС, ані тим більше у світі.

Попри свою "нетлінність", культура виростає не з вакууму, її феномени у концентрованій формі несуть у собі і кристали накопиченого досвіду, і бацили всіх його нерозв’язаних проблем.

Згаданий щойно розрив між ресурсами, доступними для розвитку в "старій" і "новій" Європах, покликані вирівнювати спеціально створені для цього механізми, приміром, Структурний фонд ЄС, без коштів з якого навряд чи б стала можливою музейна революція у Польщі, розвиток арт-інкубаторів в Естонії чи поява доступних кредитів для стартапів у креативних індустріях.

Для України та інших країн-сусідів ЄС цей інструмент наразі недоступний. Але, навіть якби для наших муніципалітетів, бібліотек чи музеїв юридично відкрився доступ до заповітних мільярдів євро, не факт, що вони змогли би подати якісні проектні заявки. Спеціалістів, здатних на таку роботу, у нас можна порахувати на пальцях однієї руки.

Отже, передусім варто думати, як навчити українські культурні інституції проектному менеджменту і проактивності.

В Європі існує кілька моделей підтримки культури з боку держави. Поза тим на розвиток культури в європейських країнах впливає не лише стале фінансування, а й менеджерські навички місцевих арт-активістів. Фото: Colour/Depositphotos

З 2015 року українські організації отримали можливість подавати свої заявки для участі в програмах "Креативна Європа" та Horyzont2020, однак це можна зробити лише у партнерстві з організаціями з інших європейських країн. Наразі не на перших ролях, але це шанс набути необхідні компетнції.

Гроші, попри всю цинічність своєї природи, лише еквівалент вартості, тож так чи інакше пов’язані з сенсами. Крім того, це далеко не єдиний ресурс. Для розуміння того, скільки цих ресурсів потрібно і з яких джерел їх можна отримати, варто подивитися, для яких цілей чи потреб вони необхідні.

Дослідження Будапештської обсерваторії також показує відмінності у сприйнятті ключових проблем культурного поля в різних частинах Європи.

На Заході більше турбуються із приводу таких чинників, як скорочення ресурсів, доступних для культури на муніципальному рівні, надмірна інструменталізація культури як чинника економіки та маргінальна роль гуманітарних дисциплін у шкільному курикулумі.

Тоді як на Сході переймаються надмірним втручанням політиків у питання культури, неспроможністю освіти підготувати молодь до сприйняття сучасної культури, браком чітких цілей і прозорого планування на всіх рівнях.

ЛАТВІЯ: ПРИНЦЕСА СКЛЯНОЇ ГОРИ

Утім, і в східному блоці є країни, які не лише опинилися в одному тренді зі старою Європою, а й узялися розв’язувати притаманні їй проблеми. Серед них – Латвія, яка нещодавно головувала в ЄС.

За даними Будапештської обсерваторії, відсоток витрат на культуру у місцевих латвійських бюджетах – один із найвищих серед європейських країн. Інформація про культурне життя Латвії, розміщена на порталі Ради Європи Compendium, вказує на те, що бизько 56 % публічних витрат на культуру покривають саме латвійські муніципалітети.

На місцевій економіці, а відтак – і фінансуванні культури відчутно позначилася економічна криза. Подолання рецесії змусило суттєво переглянути принципи урядування культурних інституцій у Латвії.

56 % публічних витрат на культуру в Латвії покривають з місцевих бюджетів. Фото: prescott10/Depositphotos

З одного боку, це пришвидшило процес децентралізації на регіональному рівні, з другого – означило тенденцію до централізації на рівні національному. В результаті – низка державних агенцій, як-от Національний кіноцентр чи Державне управління з питань музеїв, були інтегровані до структури Міністерства культури Латвії і втратили свою автономність.

Змінився і принцип наповнення Державного фонду культурного капіталу. Якщо з 2003 року фонд фінансувався з акцизів на алкоголь, тюнюнову продукцію, податків на азартні ігри та лотерею, то з 2014-го він напряму фінансується через Міністерство культури.

У цілому латвійську модель коротко можна описати таким чином: культурна політика є частиною національної стратегії і спрямована на особистісний розвиток та економічне зростання, зокрема в регіонах. Бізнес наповнює бюджет, що дає змогу фінансувати культурні проекти – і через Фонд культурного капіталу, і через муніципальні бюджети.

Зв’язок культури зі зростанням регіонів відображено в Національному плані розвитку Латвії до 2020 року.

"Унікальні ресурси культури і креативний потенціал людського капіталу дозволяють органам самоврядування розвивати конкурентоспроможну підприємницьку діяльність, створюючи сприятливе та привабливе середовище проживання. Креативній праці та культурному капіталу належить істотна роль в особистісному зростанні", – так сформульовано один із пріоритетів згаданої стратегії, ухваленої 2014 року.

Тестовою версією для впровадження цього підходу стала Національна бібліотека Латвії. Того ж 2014 року було завершено будівництво нового корпусу і бібліотека стала центром соціальної активності.

Головним пріоритетом бібліотеки є робота з дітьми, для яких тут створені спеціальні простори, де найменші відвідувачі можуть, граючись, знанурюватися у світ книжок, а старші – робити уроки й отримувати довідкову інформацію.

Новий корпус Національної бібліотеки Латвії обрисами нагадує казкову скляну гору, розташовану на лівому березі річки Даугави у колись малопрестижному районі Риги. Нині бібліотека є "центром тяжіння" для туристів і девелоперів. Фото: castenoid/Depositphotos

Інституція також надає широкий спектр сервісів для пенсіонерів, зокрема, навчає їх користуватися інтернетом та сплачувати комунальні послуги онлайн.

Успішні латвійські бізнес-компанії, розуміючи значення культурного середовища для формування довіри до бренду, підтримують мистецькі проекти через меценатські та спонсорські формати. Зокрема банк Rietumu, створивши однойменний благодійний фонд, підтримує музичні і театральні проекти.

Таким формам участі приватного капіталу в культурі сприяє й законодавство. Так, закон 1995 року про прибутковий податок з підприємств для донорів, що підтримують інституції культури, забезпечує повернення до 85 % податкових платежів від сум, пожертвуваних бюджетним установам, компаніям, які за розпорядженням місцевого Мінкульту виконують функції культури, а також благодійним фондам, зареєстрованим в Латвійській Республіці.

Відповідним чином полегшено податковий тягар для подібних інституцій, що "працюють на суспільну користь". Разом із тим податкова пільга відповідно до положень цього закону не може перевищувати 20 % від загальної суми податку.

До речі, тема спеціальних стимулів для філантропії і приватних спонсорів, за даними Будапештської обсерваторії, характерна саме для пострадянських держав, тоді як у більшості європейських країн (приміром, Великобританії) вона є значно менш актуальною.

ДАНІЯ: КОНСТРУКТОР ЩАСТЯ

2016 року Данія відповідно до World Happiness Report була визнана найщасливішою країною світу. І хоча дослідження не відстежує прямого зв’язку між культурою та індексом щастя, опосередковано він є суттєвим, адже йдеться про цінності, соціальні зв’язки, публічний простір, навчання протягом життя, розвиток цікавості й креативності, що, зрештою, дає більше шансів для самореалізації.

Данська модель полягає у децентралізації системи урядування та лібералізації податкового законодавства.

[L]Згідно з інформацією, розміщеною у профілі країни на порталі Compendium, сьогодні Данія має один з найвищих відсотків населення у віці від 15 років і старше, які відвідують театри, музеї, виставки, бібліотеки, кінотеатри, галереї, історичні місця тощо. Регулярний доступ до інтернету мають приблизно 70 % данців.

Одним із пріоритетів культурної політики в Данії є налагодження співпраці між "традиційними" комерційними структурами та компаніями, що працюють у царині культури. Очікуваний результат – зміцнення бізнес-навичок представників арт-середовища і вміння комерційних компаній використовувати творчі підходи та культурні компетенції у розробці продуктів і послуг для масового ринку.

Виконавці культурної політики Данії приблизно 10 років тому поставили перед собою амбітну ціль: налагодити фінансування більшості культурних заходів за рахунок приватних коштів, стимулюючи зменшення податків для суб’єктів підприємництва, які беруть участь в культурних проектах.

Власне, експеримент ще не завершився, але, за оцінкою Міністерства культури Данії, загалом видатки на культуру зросли орієнтовно на 300 000 данських крон.

У Данії один із найвищих в Європі показників відвідуваності театрів, музеїв, бібліотек, кінотеатрів та історичних місць.Фото: swisshippo/Depositphotos

З метою розвитку згаданої ініціативи у травні 2008 року данський уряд заснував Центр культури та економіки досвіду. Діяльність цієї інституції, яку спільно курують Міністерство культури та Міністерство економіки, спрямована на поліпшення співробітництва між культурою, бізнесом, університетами та науково-дослідними інститутами.

З 2015 року центр організовує конкурс Creative Business Cup для фінансової підтримки інновацій у сфері креативних індустрій і соціального підприємництва.

Після виходу з рецесії державний бюджет сфери культури у середньому складає близько 1 % державного кошторису. Зокрема, 2011 року на культуру було спрямовано 399 600 000 данських крон (приблизно 54 млн євро).

А от середньостатистична родина в Данії на культурні заходи та товари (в тому числі – квитки в кіно, театр, концерти, музеї і зоопарки, книги, газети і журнали) в середньому щороку витрачає 4 885 данських крон (550 Євро) на сім'ю. Що становить 2 % від загального сімейного бюджету.

У Данії дуже активно розвиваються культурні індустрії. Скажімо, в Копенгагені сьогодні діє найбільше серед інших європейських міст дизайн-студій. Нагадаємо, що саме тут народився знаменитий конструктор Lego.

З набором Lego можна порівняти і культурну політику Данії: майстерність в оперуванні багатьма дрібними деталями тут на першому місці.

ФІНЛЯНДІЯ: КУЛЬТУРНИЙ ДОБРОБУТ

Фінська модель культурної політики є відображенням притаманної цій країні моделі соціально орієнтованої держави.

Велика частина асигнувань Міністерства культури Фінляндії спрямована на інституційну підтримку національних культурних установ та мистецтва, а також – у вигляді дискреційних державних субсидій – на муніципальні культурні центри.

Значну частину фінансової підтримки, наданої Міністерством культури, становлять доходи від Veikkaus, фінської національної лотереї. Розподіл коштів здійснюється за принципом "витягнутої руки", що є складовою політики децентралізації.

Частину фінансової підтримки, яку отримують фінські арт-заклади від Міністерства культури, становлять доходи від національної лотереї. Фото: scanrail/Depositphotos

Причому остання має і вертикальний, і горизонтальний виміри. Перший – включає низку експертних утворень та інституцій, які консультують Міністерство освіти і культури, а також здійснюють узгодження політик. Деякі з цих органів мають право самостійно ухвалювати свої рішення.

Горизонтальна децентралізація спирається на фахові об'єднання митців і діячів культури, які відіграють важливу роль у розробці й здійсненні політик щодо підтримки культурних активістів, а також у процесі розподілу ґрантів на проектну діяльність.

До пріоритетних напрямків тут належать мистецька освіта і підтримка індивідуальної творчості, інституційна підтримка культури і мистецтва (насамперед бібліотек, театрів, оркестрів і музеїв) і технічне утримання об’єктів культурної спадщини

Загальний обсяг фінансування культури у Фінляндії в останні роки складає в середньому 450 млн євро. Параленьо діють кілька приватних фондів, серед яких найактивнішою є Фінська культурна фундація.

Фінансування, що надходить через Міністерство, може напряму покривати видаткову частину бюджету культурної інституції, а може здійснюватися опосередковано. За першу форму відповідає Фінська система державного фінансування. За законом, державна частка фінансування може йти або безпосередньо театру, музею або оркестру, або ж спрямовуватися в муніципалітети, які, своєю чергою, ухвалюють рішення, що саме потребує підтримки і в яких обсягах.

При цьому нерідко інституції чи проекти одночасно підтримуються і Міністерством культури, і муніципалітетом. Скажімо, до таких належить арт-резиденція HIAP, яка зосереджена на сучасному мистецтві й відкрита для фахівців з інших дисциплін.

Студії арт-резиденції HIAP розташовані на території кабельного заводу в Гельсінкі. Фото: archeologiaindustriale.net

HIAP щорічно приймає від 70 до 90 резидентів з усього світу, які мають змогу 1-3 місяці жити і працювати у студіях, розташованих у креативному кластері Cable Factory у Гельсінкі.

ПОЛЬЩА: КУЛЬТУРА ДІАЛОГУ І ФІНАНСОВОГО БАЛАНСУ

Про польську модель культурної політики, як і про саму польську культуру, в Україні відомо досить багато. Тому зверну увагу лише на окремі деталі.

Це країна з багатою історичною спадщиною та потужним середовищем сучасної культури, що позначається на пріоритетах фінансування.

Культурна спільнота в Польщі достатньо чітко структурована за ідеологічними маркерами. Скажімо, театральне середовище є переважно лівим, музейне – відчутно правим, представники візуальних мистецтв рівномірно розподілені між лівим і ліберальним середовищами, а діячі креативного сектора часто-густо відзначаються неолібелальними поглядами.

Між "мешканцями" цих сфер часом виникають напружені моменти, однак їм удалося виробити діалог, що дозволяє конструктивно співпрацювати.

У Польщі також знайдено доволі продуктивний баланс між рівнем центральної влади, місцевим самоврядуванням, громадським і комерційними секторами.

З 2001 року Міністерство культури і національної спадщини Польщі в рамках так званих державних завдань через відповідні конкурсні механізми розподіляє між недержавними організаціями близько 36 млн злотих щорічно (що становить 3,9 % від загального обсягу бюджетних видатків на культуру).

Полякам вдалося вибудувати продуктивний баланс між рівнем центральної влади, місцевим самоврядуванням, громадським і комерційними секторами. Фото: scanrail/Depositphotos

А вже 2002 року Міністерство отримало право на частину коштів із державних лотерей. Це нововведення уряду спровокувало сильний опір з боку спортивного лобі. В результаті було вирішено збільшити ціну лотерейних квитків на 5 % та встановити співвідношення лотерейних коштів між спортом і сектором культури як 80:20.

Утім, цього виявилося достатньо, щоб фінасувати діяльність Інституту польського кіно та Фонду сприяння розвитку творчості, який також "живиться" виплатами літературних і музичних видавців.

З 2003 року у Польщі, як і до того в Литві, Словаччині й Угорщині, запровадили такий фінансовий інструмент, як право 1 %. Відповідно до національного законодавства платники податків у Польщі мають право 1 % свого прибуткового податку переказати безпосередньо організаціям, які працюють на суспільне благо.

Культурні організації в Польщі наразі становлять меншість серед отримувачів цих коштів, проте наявність такої опції дозволяє балансувати між різними джерелами фінансування.

НАМ ДО КРАСИВИХ ЧИ ДО РОЗУМНИХ?

Говорячи про місце культури в системі суспільних відносин чи дискутуючи із приводу джерел її підтримки, ми можемо опинитися в ресурсній пастці, подібній до тієї, в яку потрапляють країни із значними запасами нафти, газу чи інших природних ресурсів.

Так, країни чи радше – міста, регіони та окремі кластери – з багатою спадщиною, великими мистецькими колекціями і культурними традиціями конвертують ці активи в туризм і роблять наголос на меценатській формі підтримки творчої активності.

Натомість інші регіони, яким менше пощастило з історією, потрактовують культуру як частину освітнього простору (скажімо, Фінляндія), як сферу експерименту, креативу та інновацій. Без сумніву, ця модель більш демократична і відкрита.

В Україні і досі немає чіткої системи державної підтримки культури. Фото: fikmik/Depositphotos

А яка модель є прийнятнішою для України? Відповідь залежить від того, чи ми обираємо суспільства відкритого доступу та прагнемо подолати корупцію, чи, керуючись фантомними болями нашого барокового мислення, намагаємося підтримати культуру як квазіаристократичний спосіб життя, доступний лише "обраним".

Протипи учасницького підходу у нас є (приміром, "Спільнокошт" чи "Тепле місто"), вони активно розвиваються і закладають підвалини сталості. Проте меценатська модель, попри її ефективність, часто-густо залежить від зміни настроїв і кон’юнктури.

Текст підготовлено за сприяння Програми ЄС-Східного партнерства "Культура і креативність".

Микола Скиба, спеціально для УП.Культура