Ірина Вікирчак: 5 викликів і 5 бонусів "Креативної Європи"

3240
12 липня 2016

Відколи 2014 року Європейська комісія ухвалила рішення про те, що головний європейський інструмент підтримки культури програма "Креативна Європа" відкритий для країн поза межами ЄС, Україна почала свій непростий шлях приєднання до цієї програми. А вітчизняні культурні діячі почали мріяти про те, які широкі горизонти відкриються у хронічно недофінансованої української культури.

За понад півтора роки, які минули від погодження ключового рішення про те, що Україна може приєднатись до програми за символічний стартовий внесок в 1 євро, до фактичного підписання та ратифиікації угоди і, врешті-решт, створення Національного бюро "Креативної Європи", мрії встигли перетворитись на міфи та великі сподівання, які можуть стати неабиякою перешкодою для реальної співпраці з програмою.

Одним із таких міфів є те, що "Креативна Європа" зможе профінансувати те, на що грошей немає у вітчизняному бюджеті або в кишенях візчизняних меценатів,   численні важливі або й дуже важливі місцеві проекти. Однак наших культурних діячів чекає велике розчарування, адже "Креативна Європа" це, передовсім, інструмент європейської співпраці, де ідеї та проекти повинні не лише створюватись у партнерстві з європейськими організаціями, а й стосуватись питань, актуальних для цілої Європи.

УП.Культура вирішила поговорити про це та інші важливі питання, пов’язані з участю у "Креативній Європі", зі щойно призначеною керівницею Національного бюро Іриною Вікирчак. Ірину, екс-директорку Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz, засновницю Міжнародного фестивалю оповідання Intermezzo у Вінниці, було обрано в результаті конкурсу з 59 кандидатів.

Тепер перед нею стоять неабиякі виклики. Не лише фактична організація бюро, яке змогло би стати помічником для українських організацій, а й створення реального містка між українськими і європейськими культурними організаціями та контекстами.

 Керівниця Національного бюро "Креативної Європи" в Україні Ірина Вікирчак. Фото: Павло Ботанов 

– В Україні про "Креативну Європу" часто говорять як про якусь панацею, яка вирішить усі наші проблеми. Однак це не так.

Передовсім, "Креативна Європа" – це стимул, потужна мотивація вийти на новий рівень функціонування сектора загалом. Звісно, це також і гроші, але головне – це налагоджувати співпрацю, взаємну інтеграцію і обмін енергіями, творами мистецтва, це мобільність митців, культурних менеджерів, обмін ідеями. Тобто, перш за все, ідеться про взаємну інтеграцію.   

Варто не забувати, що "Креативна Європа" – це програма, в якій беруть участь 39 країн – 28 країн Євросоюзу, країни Східного партнерства – Україна, Молдова, Білорусь, Грузія, Вірменія, Азербайджан, а також Ісландія, Норвегія та ті країни, які підпадають під політику сусідства з Європейським Союзом.

Тому виділені до 2020 року 1,46 млрд євро – це один спільний кошик на 7 років на всі країни.

В України немає якогось особливого становища – "от у нас для вас є певна сума, поборіться за неї". Ми змагаємося у співпраці нарівні з іншими європейськими країнами, культурними організаціями. Тому що більше у нас буде партнерів, контактів і друзів там, то більше шансів.

Тут важливо пам’ятати: ми не змагаємося країнами, ми навіть не змагаємося організаціями, ми змагаємося проектами, тобто – альянсами.

У підпрограмі "Культура" є напрямок "Проекти співробітництва". У кожній заявці до програми є один головний партнер – це організація, яка відповідає за укладення всіх угод, за розподіл функцій між усіма партнерами, і три асоційовані партнери для малих ґрантів (до 200 тисяч євро) або 5 асоційованих партнерів для великих ґрантів (до 2 млн євро). Найближчий дедлайн уже у жовтні.

Ми маємо всі шанси для початку долучитися як асоційований партнер до інших великих або малих проектів.

– Це дуже непроста і наразі ще нерівна конкуренція. Для чого українським організаціям взагалі за це братись? Що може дати українському культурному сектору досвід такого міжнародного партнерства, участі в "Креативній Європі"?

– По-перше, це розвиток в найширшому сенсі. Бо для того, щоб вийти на цей європейський рівень, будь-якому культурному оператору треба мати стратегію свого розвитку. Нам треба навчитися мислити стратегічно, мати багато терпіння і рухатися поступально у цьому всьому.

 "В Україні про "Креативну Європу" говорять як про якусь панацею, яка вирішить усі наші проблеми, тоді як це насамперед стимул, мотивація вийти на новий рівень функціонування сектора". Фото: Павло Ботанов 

Друге – це розширення зв’язків і входження до європейських мереж. "Креативна Європа" має можливості для підтримки – мереж і платформ - European Networks та European Platforms. Найближчий дедлайн на обидві можливості - 5 жовтня. Ця мережева робота на рівні Європи дає певну структуризацію культурного сектора, нові можливості створення якісного продукту – чи-то серія театральних вистав, чи мобільна виставка тощо.

Вона також дає мобільність – і це по-третє. Більше поїздок, подорожей, гастролей, обмінів. Мобільність дозволяє створювати нові й нові контакти, але також ідеться і про мобільність творів мистецтва. Для України це буде можливість більше показувати наших вистав, виставок, перформансів у Європі та навпаки. Бо не треба забувати, що європейська інтеграція – це не тільки коли ми тягнемося в Європу, але й коли Європа приїздить сюди.

Четверте – це підвищення якості контенту. Тому що коли є нові можливості, фінансування, партнери, певна стратегія розвитку організації, коли є допомога і досвід колег, це має призвести до створення якісно нового культурного продукту.

І, нарешті, п’яте – через отримання фінансування постане якісно нове ставлення до постаті культурного менеджера. Для мене професійно це дуже наболіле питання.

Я впевнена, що участь у програмі, додаткове фінансування, додаткові можливості, зокрема й освітні, дозволять створювати більш якісні та важливі проекти, котрі матимуть більший суспільний резонанс, отримуватимуть більшу видимість і повагу. Це змінить суспільну роль культурного менеджера, зробить її більш респектабельною.

– За кожним із згаданих тут бонусів дуже чітко проглядають виклики. Очевидно, що українські культурні інституції мають якось змінитися, щоб мати можливість взаємодіяти із "Креативною Європою" і вигравати ці конкурси.

– Перший виклик – подолати мовний бар'єр. Тому що добре, якщо для частини культурних діячів це вже не проблема, але для більшості це все ж таки неабияка проблема.

Другий – налагодження співпраці. Для усіх проектів "Креативної Європи" потрібні партнери. Тому уже тепер слід провести інвентаризацію наявних контактів, розвинути їх, тому що завжди краще працювати з людьми, яких уже знаєш.

 Ірина Вікирчак на презентації української програми фестивалю Read my World в Амстердамі

Треба їздити на різноманітні форуми, конференції, конгреси, знайомитися, заводити контакти. Варто користуватись можливостями, які надають міжнародні культурні інституції. Наприклад, Британська Рада оголосила та вже провела конкурс на отримання тревел-ґрантів для розвитку українсько-британського співробітництва. Грантери отримали можливістьпоїхати, познайомитися з потенційними партнерами для подачі заявок.

Також на сторінці "Креативної Європи" є ціла база організацій, які вже отримували фінансування від програми і які шукають партнерів для створення нових спільних заявок.

Також цю інформацію можна отримати в Національному бюро Креативної Європи в Україні. Загалом, його головні функції – консультативні та інформативні: створити інформаційний портал українською мовою про програму "Креативна Європа", поширювати новини, нагадування про дедлайни, практичні поради, спряти у налагодження контактів із європейськими організаціями, а також давати індивідувальні консультації.

Але це все виклики підготовчого етапу.

Звичайно, третій виклик – це бюрократичний підхід. Треба не лише скласти заявку, а підготовка кожної заявки забирає півтора-два місяці. Треба бути готовими до щоденної співпраці з великою кількістю партнерів, до роботи з тоннами документів, до ретельного планування бюджету, причому відразу на міжнародному рівні. А далі слід провести все, що ви гарно запланували. І вчасно подати доволі непросту звітність.

Європейські колеги, з якими я вже встигла поспілкуватися, досить скептичні щодо отримання фінансування українськими організаціями на ближчі кілька років. Чому? Бо нам бракує досвіду, мобільності, розуміння того, як працює цей механізм. Але це не означає, що не треба пробувати, подаватись. Навпаки – кожна невдала заявка збільшує шанси на підтримку в майбутньому.

Четвертий виклик – це те, що організації повинні мати міцну репутацію, повинні створити свій імідж, просувати свою впізнаваність. Що вона вища, то, звичайно, легше і зв'язки налагодити, і нові проекти створювати. Фокусування на іміджі організації також має стати викликом для наших організацій, коли ми говоримо про посилення конкурентоспроможності на європейському ринку, про конкуренцію з рештою 38 країн.

Важливим п’ятим викликом є розуміння цінностей і пріоритетів "Креативної Європи". Бо, з одного боку, попри глобалізацію, Європі вдалося не лише зберегти культурне й мовне різноманіття, а й посилити його. А з другого – просто локальний добрий проект не має шансів на підтримку.

 Оксана Забужко та Ірина Вікирчак на фестивалі Intermezzo-2015

Існують чіко прописані пріоритети, напрямки, критерії. Серед цілей програми – зміцнити фінансовий потенціал культурного сектору, механізми прийняття рішень, потенціал функціонування на міжнародному рівні, стимулювати міжнародне поширення мистецьких творів, а також залучення нових аудиторій.

Важливим є також перехід до використання цифрових технологій. Гарний приклад – це музей Альберта та Вікторії в Лондоні, який щорічно має 2 млн відвідувачів, а сайт музею щорічно відвідує 20 млн. Перехід до використання цифрових технологій – це збільшення доступу до культури для різноманітних аудиторій, це важливий пріоритет.

Наступний критерій – формування нових трендів. Це не обов'язково означає, що треба вигадувати нові жанри. Але можна комбінувати старі у новий спосіб. Або створювати таку співпрацю, якої не було раніше. Культурний проект має бути в тренді, він має реагувати на те, що відбувається в суспільстві в рамках цілої Європи, а не тільки конкретної країни.

Важлива комунікація та просування культурного продукту, його дистрибуція.

– Співпраця з "Креативною Європою" робить ключовою фігуру культурного менеджера. Ти сама є менеджеркою з великим досвідом створення міжнародних фестивалів і в Україні, і за кордоном. Як ти зараз оцінюєш ситуацію з менеджментом в Україні?

– У нас дуже велика проблема з кадрами: їх або не вистачає, або є люди, які б хотіли зробити щось у своїх містах, але не знають як. Наприклад, мені часто пишуть: "Як стати культурним менеджером? А як зробити фестиваль? Хто такий культурний менеджер?" Тобто на місцях таких запитів дуже багато.

У команди Міжнародного фестивалю оповідання Intermezzo є громадська організація, Інститут культурного менеджменту, під час створення якої у нас була така фантазія чи навіть амбіція : проводити тренінги на місцях для тих, хто вже працює, робити skills update – оновлення вмінь, навичок. А фестиваль використовувати як практичну "лабораторію". Тому що запит є, але пропозиція невелика якщо і є, то вона переважно у Києві й за гроші.

До речі, у рамках програми "Культура і креативність можна пройти курс дистанційного навчання – раджу всім зацікавленим його пройти й отримати відповідний сертифікат.

Великий виклик для менеджерів – це монетизація, вміння заробляти на своїй діяльності.

Повертаючись до проблеми кадрів, пройшовши цей конкурс на позицію директорки національного бюро "Креативної Європи", я також зробила висновок, що ця проблема ще більше відчувається в державних структурах. 

Ірина Вікирчак модерує зустріч із польським режисером Кшиштофом Зануссі на фестивалі Intermezzo-2015

Там робота культурних менеджерів вважається непрестижною і не є добре оплачуваною. Але саме там вона є дуже важливою, адже в державних структурах є найбільше можливостей щось змінити, на щось впливати, ухвалювати рішення, створювати важелі, які з часом змінять систему.

Я бачу запит на спеціальну освіту, на тренінги, на кваліфікації, які потрібні людям, котрі вже хочуть щось робити, але не знають як.

Нам треба навчитися контактувати, співпрацювати, створити мережу і між українськими організаціями, і на особистому рівні, і з Європою, розвивати ці стосунки. Це такий перший крок до офіційного входження до Європи в плані економічному, політичному – почати з культури, з м'якої сили, яка дозволить налагодити, передовсім, суто людські контакти на рівні універсальних речей, подібностей, спільностей, музики, літератури, розуміння міжнародного.

– Тобто для тебе Європа починається з культури? Чому це важливо?

– Культура може виконувати для людства ті функції, які не може виконувати жодна інша галузь. За прикладом піду до голландського референдуму.

Перед референдумом ми спільно з моїми партнерами з фестивалю Read My World та відділу культурної дипломатії МЗС України зробили подію в Амстердамі – запросили Катю Петровську, відому письменницю, яка народился в Києві, але живе в Берліні.

Зустріч відбувалася німецькою, англійською, повний аншлаг, подія була дуже успішна. На неї прийшли люди, які через 2-3 дні пішли голосувати. Ми говорили про літературу, про спільну європейську історію, але одночасно ми говорили і про сучасну Україну. Ми змогли показати пересічному голладцю інший образ України та українців, показати те, що означає для нас Європа і чому це важливо.

Культура – це такий інструмент пізнання одне одного в глобальному масштабі.

Якщо уявити собі Україну через 3-5-10 років, як на культурну ситуацію зможе вплинути "Креативна Європа"? Яким буде культурне обличчя країни?

– Це дуже складне питання. У моїй ідеальній перспективі обличчя України більш однорідне і різноманітне. Майдан показав, що Україна має різні обличчя, абсолютно різні ідентичності. Я так бачу, що через культурні проекти, через активізацію культурного поля має відбутися прийняття цього різноманіття.

Хочеться побачити більше руху, обміну, мобільності, які б привели до розуміння і прийняття. Хочеться побачити обличчя, яке складається не лише з великих міст, а і з Бахчисарая, Старобільська, Хмельницького, Кам'янця-Подільського та інших. От таке обличчя хочеться бачити, коли всі працюють разом.

  "Майдан показав, що Україна має різні обличчя, різні ідентичності. Я так бачу, що через культурні проектимає відбутися прийняття цього різноманіття". Фото: Павло Ботанов 

Я дуже вірю, що наше Міністерство культури буде мати можливості для організації програм мобільності для митців і менеджерів культури, для обмінів, бо саме митці та культурні діячі є найкращими переносниками людськості, яка буває різною в різних містах і містечках.

ДОВІДКА УП.КУЛЬТУРА

Ірина Вікирчак – менеджерка культурних проектів, поетка. Засновниця Міжнародного фестивалю оповідання Intermezzo у Вінниці. У 2010-2013 роках була директоркою Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz (фестиваль, видавництво, резиденція).

У вересні 2013 року реалізувала проект із 60 літературних подій, серед яких – читання у потягах, "Поетичне Турне: Київ-Чернівці-Львів-Берлін-Бремен". 

У різний час Ірина Вікирчак отримувала стипендії на навчання у США та Німеччині. 2014 року працювала у Варшаві як учасниця програми Міністра культури Польщі Gaude Polonia. Організаторка стратегічної сесії Culture 2025 у Чернівцях (грудень 2014), засновниця громадської організації "Інститут культурного менеджменту" (лютий 2015).

Виступала кураторкою української програми Міжнародного літературного фестивалю Read My World (Амстердам, 2016) та українських подій Міжнародного літературного фестивалю імені Джозефа Конрада (Краків, 2014, 2016). Вільно володіє англійською, німецькою, польською мовами.

Катерина Ботанова, УП.Культура

powered by lun.ua