Гра престолів: психолог пояснює, за що ми так полюбили серіал
Нещодавно завершився останній сезон надпопулярного серіалу "Гра престолів".
Мало кого він залишив байдужим. У чому ж секрет успіху? За що ми так полюбили "Гру"?
Історії, легенди, міфи цікавили людство в усі часи.
Ще Юнг називав їх методами давньої терапії, оскільки їх персонажі найчастіше втілювали певні образи частин нашої психіки.
Взаємодія (кохання, боротьба, суперечка, втеча тощо) між ними віддзеркалювала процеси, що відбувалися в душі кожної людини.
"Гру престолів" можна впевнено назвати сучасним міфом, який відгукнувся в багатьох серцях своїми героями. Про що насправді серіал і що ж у ньому так зачіпає – поговоримо далі.
Нема поганих і хороших
Найчастіше саме так серіал і характеризують, адже в ньому немає однозначно позитивних героїв або суцільних лиходіїв.
Як у житті – кожна людина має як світлу, так і темну сторону, яку теж потрібно приймати.
Не боротися з нею, не ховати й не пригнічувати.
Візьмімо останній бій братів Кліганів – насправді бій із тіньовою агресивною частиною себе, що призводить до загибелі обох.
Він довго ненавидів лиху частину себе, що дозволяло їй рости та все більше поглинати його. Так людина зрештою гине.
В житті це проявляється алкоголізмом, схильністю до самогубства чи повільніших його форм – порожнього життя на ненависній роботі, з нелюбими людьми тощо.
Кліган програв, оскільки не прийняв свої тіньові "хочу".
А там може ховатися багато всякого – ненормального, неприпустимого, забороненого і т. д. Їх необов’язково реалізовувати, але приймати себе різним і з такими особливостями теж – дуже важливо.
Однозначно хороші й однозначно погані герої серіалу швидко гинуть.
Божевільний король (хоча й не був явно присутнім, його доля відома) – був знищений своїм божевіллям.
Нед і Роб Старки – поплатилися за свої моральні норми, свою "хорошість".
Рамсі – згинув у садизмі та люті. Це показує, що...
в реальності виживають ті, хто вміє бути гнучким і пристосовуватися.
Вміє маневрувати відповідно до обставин і проявляти всі свої сторони – і хороші, й погані.
За цю "різність" героїв багато хто й дивиться серіал, адже в житті більшість дозволяє собі грати лише визначені ролі.
[BANNER1]
Нам подобається спостерігати за героями, в яких досить мужності проявляти себе з різних боків.
Серіал також добре показує еволюцію героїв.
Як із проявленням невластивих їм сторін герої "ростуть", стають дорослішими, досягають цілості.
Наприклад, Джейме Ланістер на початку без жодного сорому викидає дитину з вікна, а пізніше заступається за Брієнну.
Або Санса: добра, ніжна, наївна дівчинка на початку серіалу, пізніше з холоднокровною посмішкою спостерігає за жорстокою смертю свого мучителя.
І далі стає все сильнішою характером із кожним епізодом. Що й дозволяє їй наприкінці досягти своєї головної мети – стати Королевою Півночі.
Емоційні травми в серіалі
Більшість вчинків зумовлені емоційними травмами героїв з минулого чи з дитинства. Як це й відбувається у більшості в нашому повсякденному житті.
Підґрунтя вчинків того ж Джейме – в емоційній травмі, відчуттях сорому та провини за сестру.
Та найсильніша його рана – те, що його називали Царевбивцею. Адже по суті він – герой. Не зупини він Божевільного короля – були б десятки тисяч жертв.
Він урятував місто й не отримав вдячності, тому замкнувся й перетворився на негідника. Став поводитися так, як від нього й чекали.
Тіріон жив із емоційною травмою відторгнення. Через нього померла його матір, усі його в цьому звинувачували.
Батько й сім’я не приймали його й на фоні всього цього він відчував беззмістовність свого життя – пив, гуляв і марнував життя.
Щойно Тіріон знаходив у житті сенс – тут же проявляв себе.
Коли йому доручили чистити водостоки в Кастерлі – він усе зробив досконало, при битві на Чорноводній – проявив себе прекрасним полководцем, на посадах – завжди на відмінно справлявся.
Тайвін Ланістер – байдужа раціональна людина.
Понад усе ставив честь сім’ї, обов’язок і раціональне мислення. Типовий представник патріархальної культури, він повністю відкидав емоції та почуття.
Не зміг побудувати стосунки з жодним із власних дітей. Джейме його розчарував, адже відмовився від спадку.
Серсею він не вважав людиною, бо вона – жінка. Про що не раз відверто їй казав.
Хоча вона була розумною, намагалася бути його улюбленицею, догоджати батькові… Тіріон був "цапом-відбувайлом".
Більшість таких чоловіків, як Тайвін Ланістер, гинуть від надмірних емоцій, що на фізичному рівні спричиняють інфаркти, інсульти тощо.
Роберт Баратеон по суті вмер тоді, коли померла його жінка, Ліана. Цим його справжнє життя закінчилося.
Все, що було після – марна беззмістовна порожнеча. Він так і не справився з горем і не знайшов для себе нових смислів.
Дорослішання (ініціація)
У всі часи існував термін ініціація – процес переходу певної межі, дорослішання.
Багато народів мали особливі ритуали, коли людина ставала кимось іншим, переходила на наступну стадію розвитку.
В житті це відбувається найчастіше під час серйозної кризи, коли людина бере на себе контроль над своїм життям і спирається лише на себе, власні сили й можливості. Як це показують герої серіалу?
Бран Старк надламаний з самого початку. Він в апатії, скалічений і не хоче жити.
Як і в житті – багатьох нас підстерігають потрясіння, проблеми, травми, здатні нас зламати.
Тоді необхідно занурюватися в глибини самого себе та шукати нові смисли. Саме це й символізує подорож Брана за стіну, до триокого ворона.
Він боїться спочатку, але йде в цей досвід. Крізь сни підсвідомість підказує, що є інші сторони душі, що дадуть йому нову мету, спираючись на ті можливості, які він має.
"Ходити ти не будеш, а літати зможеш": свідчення нової реалізації.
Проте для цього потрібно прийняти всі свої сторони, те, яким ти є з усіма особливостями. Тоді в нагороду отримаєш сили реалізувати себе сповна. Для Брана ініціацією став перевал через Стіну.
Те ж відбувається і з Дейнеріс. Її ініціація – вогнем.
Вона теж цього боїться, пробує потроху – заходить в гарячу воду, бере в руки гарячі яйця драконів.
В житті ми теж часто потроху виходимо з зони комфорту, намацуючи свій шлях – травмуючись або ні, краще чи гірше, пробуючи та помиляючись.
У якийсь момент Дейнеріс так поєднується зі своєю силою, так їй довіряє, що точно знає, що зараз потрібно робити й робить це – заходить у вогонь.
Вона усвідомлює, що зараз або помре, або зробить це. Але усвідомлює також: як не зробить – точно помре.
[BANNER2]
Такий вибір ставить перед нами й життя – коли ми вирішуємо змінити все наше життя, коли нема гарантії та додаткової опори, всі можуть бути проти й ніхто не розуміє, але ми точно знаємо, що маємо це зробити.
Це може бути переїзд, зміна роботи, рішення почати чи закінчити стосунки тощо – вибір, який маємо зробити тільки ми й ніхто не може нам допомогти.
Джон Сноу на початку живе фантазіями, як і Нед Старк, від якого в ньому багато залишилося.
Він має задатки лідера, короля, але сам боїться й інші відчувають його нерішучість. Спочатку нема в ньому найважливішого, необхідного лідеру – повної впевненості у своїх діях. Розуміння, що нема нічого правильного, ти мусиш діяти там, де ніхто не може, спираючись на власний досвід і помилки, шукаючи шляхи.
Смерть і воскресіння, що він пережив, і є його ініціацією.
В ці моменти видно його зв'язок із жінкою. Він живе не в контакті зі своїми емоціями, не розуміє власні бажання, за це відповідає наша жіноча частина психіки.
Тому Джон сильно змінюється, коли в нього з’являється жінка, й воскрешає його також жінка. Тоді він починає усвідомлювати емоційну частину себе, визнавати свої бажання, зокрема, й жадобу влади.
Він пробує себе в ролі лідера, коли йде домовлятися з Королем за Стіною, діє проти правил. Після воскресіння в нього з’являється зв'язок зі своєю агресією, своєю чоловічою частиною, він відчуває свою силу, що може вести людей, керувати драконом, битися за живих.
І врешті-решт знаходить своє істинне місце – стає королем – не Півночі, не Семи королівств, а королем здичавілих – відвертіших, вільніших людей. Знаходить себе й своє місце в житті.
Ініціація Тіріона відбувається, коли він вбиває батька.
Він відмовляється від своєї дитячої мрії догодити татові, заслужити його похвалу, стати як він – по суті він завершує свою травму.
Вона дуже стримувала його розвиток і після він починає жити власним життям, мандрує за море та починає власне кар’єрне сходження, що закінчується по суті найвищою владою у Вестеросі.
Символічно кожен чоловік зобов’язаний відкріпитися від батька як від авторитету, перестати йому щось доводити та намагатися догодити. Починати жити власним розумом і все вирішувати самостійно.
Всі ми різні. Кожен знаходить у популярному серіалі щось своє, в кожного є один або кілька улюблених персонажів. І навіть їх вибір може багато розкрити про нас самих.
Якщо персонаж чимось зачепив, значить, певні схожі якості чи процеси присутні й у нашому житті.
Можливо, ми шукаємо способи зцілення та вирощуємо свою Тіньову частину, як Кліган, або загрузли в емоційній травмі та діємо з неї, як Серсея та Роберт Баратеон, а можливо, ми пережили травматичний досвід і знайшли для себе нові смисли чи прагнемо цього, як Бран і Санса Старк. Так, героям доводиться багато чого переживати, але вони сміливо йдуть у цей досвід, стаючи тими, ким хочуть бути.
"Гра престолів" - цікава фентезійна казка-міф, яка піднімає багато глибоких пластів нашої психіки.
Проаналізувавши свого улюбленого персонажа чи сюжетну лінію, можна відкрити багато нового та цікавого в собі.
Роман Мельниченко, психолог, експерт з відносин, спеціально для УП.Життя
Ще "Гри престолів":
Ми не хочемо втрачати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я.