Два світи "Так, але…": письменник Тарас Прохасько та художниця Олена Придувалова створили спільну книгу

2998
30 серпня 2019

Він поспішно крокує головною прогулянковою вулицею Івано-Франківська, яку місцеві кличуть  стометрівкою, ловить краплі дощу і забігає в свою квартиру.

Вона – повільно виводить яскраві форми на полотні у київській майстерні.

Він фіксує людські історії, роздумує над категоріями часу, а вона зображує миті людського спілкування в кольорі.

Вони навіть не знайомі, але створили книгу "Так, але…".

Восени письменник Тарас Прохасько і художниця Олена Придувалова її презентують.

Збірка стала продовженням легендарної "Бо такЄ", створеної Прохаськом у 2010 році.

 Тепер вже легендарна збірка "Бо такЄ" була створена Тарасом Прохаськом у 2010 році

"Українська правда. Життя" побувала у просторах, де створює свої тексти Тарас і пише картини Олена, й розпитала, на що сподіватися читачам.

Світ Тараса

Світ Тараса Прохаська – це жовтувате освітлення, дерев’яні полиці з книгами, багато деталей, рослини, аромат старого паперу та море дрібниць.

Кожна розповідає про себе історію.

 Тут створює свої тексти Тарас Прохасько
Тарас Прохасько: "Навіть коли людина зустрічається із новими реальностями, новими емоціями, попередні все-одно нікуди не зникають"

На невеличкій кухні стоять декілька гільз розміром із вазу, на них начеканені візерунки. Такі витвори робив дід Тараса, коли потрапив в полон під час Першої світової. Прохасько їх зберіг.

Трохи далі, на старовинному креденсі – колекція цеглин із зазначенням виробників, поруч кухонне приладдя.

В його квартирі довгі коридори і багато кімнат, де легко загубитися. Час від часу так і буває: людина може піти і розчинитися. 

Усе це дуже нагадує Прохаськову літературу – від своїх перших проб пера до теперішнього моменту його меншою мірою цікавили режими і епохи, а скоріше люди в них, як конретна особистість чи родина дає собі раду в потоках часу.

 Ці гільзи-вази створив дід Тараса Прохаська
Бібліотека Тараса Прохаська унікальна 

У його бібліотеці безліч книг. Наразі Тарас дочитує новий роман Віктора Пєлєвіна. Каже, що читає майже завжди, навіть якщо поруч не трапляється книг.

– Коли в мене не було, що читати, коли я їхав поїздами, то читав вокзальні правила проїзду, розклади руху поїздів, правила боротьби з пташиним, свинячим та іншими видами грипу, читав навіть про роботу котла. Який нагріває чай у вагонах, – сміється і згадує він.

За стільки років своєї творчості, чи можете ви сказати, що є суто ваші мотиви, які проходять крізь більшість текстів?

– У мене навіть книга називалась "Однієї і тої самої" (сміється).

Я переконаний,що в кожної людини є кілька тем, мотивів, образів її життя. Навіть коли людина зустрічається із новими реальностями, новими емоціями, попередні все-одно нікуди не зникають.

Тож цілковито перемінити коло своїх зацікавлень дуже тяжко. Є певна зацикленість, в інших авторів я теж це спостерігаю.

– Один із моїх мотивів – це родинна історія, вплив історії на те, що відбувається з людиною.

Також мені властива рослинна філософія – намагання вибудувати філософський погляд з аналогіями до інших форм життя. Моя біологічна освіта дарма не минула.

Мені цікаво, які закономірності об’єднують різні форми життя і свідомості, які аналогії між високорозвиненою людською психікою і якоюсь екологічною системою.

 Тарас Прохасько: "Мені цікаво, які закономірності об’єднують різні форми життя і свідомості"

Тараса звикли асоціювати із австрійською старовиною, естетикою міста, але спонтанно він пропонує пройтися Франківськом, який не є привабливим.

Ми ходимо дворами, "зворотньою стороною" міста, де крутяться вентилятори за супермаркетом, де хтось лишив старе приладдя, де старий басейн поріс бур’янами.

 Письменник любить вивчати "зворотню сторону" міста
 Тарас Прохасько: "Усі тексти в моїй новій книзі написані за календарним принципом"

– Ця меланхолія, непоєднуване на перший погляд, сум і часткове руйнування дуже нагадує тон моєї нової книги, – розказує Тарас.

В цей момент розпочинається злива. Цікаво, що навіть цей елемент є частим фігурантом його текстів.

Злива є частим фігурантом текстів Тараса Прохаська
 Тарас Прохасько: "Меланхолія, непоєднуване на перший погляд, сум і часткове руйнування дуже нагадує тон моєї нової книги"

Розкажіть трохи про свій процес письма?

– Усі тексти в моїй новій книзі написані за календарним принципом, саме на певний день, коли текст мав вийти в медіа. Це створює невідворотність – ти знаєш, що це має бути.

Колись я міг зробити це за кілька днів до публікації, пізніше в останній вечір, а тепер буває і вночі.

В мене відчуття, що це потреба вносити якусь постійну нервозність в моє писання. Я тоді розумію, що далі відкладати вже не можна.

Але думаю, що такі речі природні. Приміром, жоден звір не буде готуватися наперед до полювання, він може лежати лежати, а коли справді захоче їсти, то піти і знайти собі їжі. Живим істотам таке притаманне.

Довгий час в мене не було жодних дедлайнів. А потім, коли почалися такі пропозиції, то я дуже намагався вкластися в них і водночас врахувати свої можливості.

Наразі із ускладненням мого сімейного і особистого життя, я думаю, що ще кілька дедлайнів завалю.

 Вечори Тараса часто минають на балконі

Хоча в моїй родині, особливо де є багато старших людей, був присутній інший тип тривожності – вони не дозволяли собі прийти пізніше, ніж за півгодини до відправлення поїзда. 

А я натомість звик до того, що можна встигнути в останній момент.

Моя тітка, коли я ще вчився у Львові говорила: "Дивись, аби не було так як з Цибульським". Це був актор, який загинув, застрибуючи в останній момент в потяг. Це теми її власної тривожності.

Вечори Тараса часто минають на балконі, де він курить і дивиться на своє місто чи за комп’ютером в одній із кімнат його квартири-царства.

Світ Олени

Зачудування містом, урбаністичні пейзажі, сцени міського життя...  Все це світ Олени Придувалової.

 Олена Придувалова навчалася у найсильніших викладачів

Її можна назвати художницею із "київським геном". Вона навчалася в столичній Академії мистецтв та застала в її стінах найсильніших викладачів. 

З відстані часу розкажіть про своє навчання в Академії. Чи можете сказати, що справді там чомусь навчилися?

– Так, безумовно.

По-перше, це все ж таки 6 років життя. Ми вже приходили в більшості в Академію, маючи досвід, були підготовленими, створювали сильні малюнки. Я вступила не з першого разу. До вступу навчалася по студіях.

Перші навчальні роки нам здавалося, що все це ми вже знаємо, ще й курс в нас був дуже сильний. Багато хто потім став справжніми зірками в мистецтві. Для мене цінним було спілкування і те, що ми вчилися одне в одного.

По-друге, театральне відділення, де я вчилася, давало більше свободи – література, спілкування  з театром, курсові пов’язані з гарною літературою. Було цікаво і цей процес сформував мене як художницю.

 Майстерня художниці розташована в історичному центрі Києва

Олена вміє спостерігати і вихоплювати деталі, лінії, мікровирази. Часто в її роботах немає строгості форм чи чіткості облич, її сюжети скоріше нагадують сновидіння, моменти, зафіксовані в свідомості, кадри з життя.

За її плечима десятки пленерів, виставок і майстер-класів, а роботи зберігаються в Київському національному музеї російського мистецтва, Запорізькому обласному художньому музеї, Національному музеї мистецтва жінок (Вашингтон), Центрі сучасного мистецтва Дж. Сороса при НаУКМА, колекції Чиказького університету, а також в багатьох приватних колекціях України, США, Канади, Польщі, Угорщини, Греції, Шотландії, Німеччини, Великої Британії, Швеції, Росії, Хорватії та Японії.

Майстерня художниці розташована в історичному центрі Києва – світлий простір, із десятками полотен, фарбами, палітрами, скульптурками, фото і декількома афішами з її виставок. 

Тут часто бувають гості, а з вікна відкривається неймовірний вид на київські дахи.

 Роботи Олени Придувалової зберігаються у багатьох музеях та приватних колекціях

Коли Олена вперше почула про ідею створити художні роботи до книги Тараса Прохаська, то і зраділа і злякалася водночас, навіть пропонувала пошукати когось кращого, проте кураторка проекту "Так, але…" з видавництва Meridian Czernowitz так просто здаватися не збиралася і все було погоджено.

– Тарас Прохасько є одним із моїх улюблених письменників, не тільки українських, а взагалі, – розповідає Олена. – Якби я вміла щось писати словами, то мені імпонує саме така література.

Два місяці мисткиня провела з цією книжкою в Америці, каже "переживала свої візії".

– Приїхавши, я знову сумнівалася, бо в нас із Тарасом дуже різне візуальне життя: я урбаністка, художниця міста, а він ширше – він місто і не місто, Західна Україна. Він більше людина світу, – ділиться страхами художниця.

 Коли Олена вперше почула про ідею створити художні роботи до книги Тараса Прохаська, то і зраділа і злякалася водночас

На першому етапі Придувалова взяла свої папки та зробила ревізію власного досвіду, замальовувала для себе щось, читаючи книгу...

А потім закрила і книгу, і папки.

– Те, що з’являлося у відчуттях, те я і робила... Мене чіпляли деталі. У Тараса часто присутній дощ і в моїй маленькій серії робіт є різні дощі. Це мене зачепило і лишилося в пам’яті.

Задачу полегшувало те, що ми одне покоління. І я Тараса дуже відчуваю. Для мене це внутрішня, інтимна співрозмова. Я впіймала в собі точку, що хоч наш досвід і різний, але в нас є спільне – важливо те, що лишається у пам’яті людини: спілкування, зустрічі, розставання.

Головне – це люди, яких ти впускаєш в своє життя.

Я думаю Тарас – філософ від Бога і це мені співзвучно. Він дуже внутрішньо відчуває і стоїть трохи "над". Все минає і категорія часу в його творчості мені імпонує також. Він вивчає людину і людяність. Цікаво, що ми досі з Тарасом не знайомі. Тож все попереду.

 Олена Придувалова серію робіт до збірки Тараса Прохаська назвала "Мої шляхи"

Олена назвала серію "Мої шляхи". Це 10 великих і ще до 20 маленьких робіт. Частина з них увійдуть в збірку, інші – будуть показані окремою виставкою на великій київській презентації.

***

"Так, але" – це в першу чергу мистецька взаємодія письменника і художниці. 

Олена Придувалова і Тарас Прохасько дивовижним чином співпали в своєму розумінні світу.

– Об’єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва – головне в цій концепції, – описує проект кураторка візуальної частини книги Тетяна Швед (Безкоровайна).

Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини – це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу.

Як перетинаються два світи, взаємодіє Київ та Івано-Франківськ, можна буде побачити у вересні на презентаціях в рамках Х Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz та на Книжковому форумі у Львові.

В жовтні проект "Так, але…" буде презентований в столиці в Хлібні на території Національного заповідника "Софія Київська".

Катерина Гладка, спеціально для УП.Життя

Фото Тараса Прохаська – Ксенія Янко, Олени Придувалової – Олена Гаращенко.

Вас також може зацікавити:

Найкращі книжки світу, або Що має прочитати кожен

Найкращі українські книжки, або Що має прочитати кожен

Як звучить Україна: 700 гуртів та виконавців

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua