Як українську книжку зробити sexy. Антон Мартинов про державну стратегію з розвитку книг та читання

3626
11 вересня 2019

Щонайменше кожен третій українець не прочитав жодної книжки за рік. 

Кожен сьомий ніколи не читає книжки дітям.

Це лише дві цифри з минулорічного дослідження читання, проведеного в Україні.

Менш ніж за рік після цього опитування партія "Слуга народу" перемогла на парламентських виборах, самостійно сформувала більшість у Раді та вирішила створити нове міністерство гуманітарної політики. Воно об’єднує три міністерства: культури, інформаційної політики, молоді та спорту.

Міністром став Володимир Бородянський. У команду з розробки стратегії нового міністерства він запросив співвласника популярного видавництва "Наш формат" Антона Мартинова.

Антон очолив напрямок "Книги та видавнича індустрія". 

Розповідає, що сумнівався, чи йти працювати на державу. Звик, що його часто приземляють формулюваннями "це дуже масштабно", "не та країна", "ми не зможемо"... 

Каже, що у розмові з Бородянським йому сподобалось: "Ти ще вище думай! Ширше! Виходь за межі!". 

"Мене переконав настрій Бородянського і масштаб задач", – зазначає Мартинов. 

Чим важливе читання і українська книга, яка роль бібліотек і як створити книжковий ринок в Україні Антон розповів в інтерв’ю "Українській правді. Життя". 

Антон Мартинов. Фото: mc.today


Про українську книжку в світі

Зараз у нас дуже мало контенту, який до того ж ми ще не вміємо продавати за кордон.

У нас не достатня мережа знайомств, контактів, з ким можна було б поговорити, попросити про рекомендації: що є такий видавець з України, і в нього, наприклад, є класна книжка про Чорнобиль.

Тут немає простих рішень. Ми можемо почати зараз, щоб через 10 років напрацювати цю базу і "вистрілити", або не починати, і мріяти про короткостроковий ефект.

Я бачу важливість нашої культурної експансії. Щоб у світі бачили, що ми не тільки є на карті, а що ми країна зі своєю культурою, мовою і ринком, який ми будуємо і активно розвиваємо. Я бачу можливість створити гравця на культурному ринку, який мав би потенціал прогриміти на міжнародному рівні.

Є найбільша у світі книжкова виставка у Франкфурті, є виставка у Лондоні, виставка дитячої літератури в Болонії. На них збирається дуже багато правовласників та обговорюється величезна кількість угод.

Видавцям, які мають україномовний контент і якісні портфелі прав, дуже важливо їхати на такі виставки уже з перекладеними англійською зразками творів і каталогом.

Можна брати приклад і вчитися у Видавництва Старого Лева. У них є гарний каталог, зручно розібратися в тематиці, описі, хто автор, які нагороди, є красиві ілюстрації, а головне - системний і активний менеджмент, який доносить цю інформацію до видавців всієї земної кулі. Недарма вони продають свою продукцію у десятки країн світу: від Чехії до Китаю.

Якщо подивитися на тенденції, ліцензії на перекладні книжки будуть дорожчати, тому конкуренція за українських авторів буде загострюватися - особливо, зважаючи на те, що люди хочуть читати більше локального контенту.

Одна справа – американський досвід, а інша – українські реалії. Нам треба розуміти, що відбувається в світі, але бачу, що протягом наступних 2-3 років буде уже що написати і на базі нашого досвіду.

Фото: AntonMatyukha/Depositphotos

Чи варто державі втручатися у книговидання

Державний апарат завжди неповороткий і не такий оперативний, як бізнес. 

Що стосується світових трендів, то держава має дивитися глобальніше. Бо поки держава змінить механізми і за рік-два перелаштується, тренди уже зміняться.

Ринок інертний, і те, що ви зараз бачите як результат, було закладено 2 роки тому в підготовці. Тому я не прибічник чіпати ринок. Хай він фіксує тренди, а держава не заважатиме йому розвиватися відповідно до них.

Єдине, що хочу – побудувати власний національний ринок. Щоб ми не працювали на інші країни, а потім закуповували в них книжки і додана вартість залишалася там.

Переконаний, що в нас є можливість побудувати цей ринок. Так, можливо, він буде не великим. Він не зрівняється за обсягами з Францією чи Британією. Може, ми до Польщі ще будемо тягнутися десяток років за рівнем монетизації, але в нас є шанс, який ми маємо використати.

Латвійці, литовці, естонці, фіни, маючи взагалі маленьку спільноту тих, хто читає книжки, і невелику кількість населення, створили власний видавничий ринок. Це надзвичайно важка, але посильна задача і для нас.

Для цього потрібні, крім віри і компетенції, люди, які можуть це зробити і реалізувати. Їх банально не вистачає, бо галузь втратила привабливість. Це загальносвітова проблема.

Якби нам вдалось цю привабливість повернути, залучити спеціалістів, які не тільки хочуть, але й можуть - ми б змогли свій ринок побудувати. Бо є ще люди з потенціалом і бажанням. 

Найперше треба їм не заважати і зрозуміти, як ми можемо їх мотивувати, як цим паросткам, попри весь скепсис навколо, дати можливість зрости.

Своїм прикладом я намагаюся показати, що в Україні в такій галузі можна досягати результату. Я ж не Білл Гейтс, у мене звичайні можливості. Тому давайте разом працювати, генерувати ідеї, випробовувати їх, помилятися, але обов`язково виправляти помилки та рухатись далі.

Фото: nk.kravchenko.gmail.com/Depositphotos

План роботи

Я хочу, щоб через 5-10 років тут, в Україні, було комфортно жити. Мені комфортно в Іспанії, Італії, але через 2-3 тижні я хочу додому.

Хочу хотіти додому не тільки через свої переконання, але щоб і тут було комфортно. Щоб соціум був адекватний, щоб хвиля прагнення до саморозвитку накрила й маленькі містечка. 

Друга причина, чому погодився на цю діяльність: бажання боротися з причинами розвалу свідомості, розвалу освіти та відсутності критичного мислення, а не наслідками. 

Я поки що не працюю в міністерстві. Працюю в ГО "Змінюємося разом", яка є проектним офісом з розробки стратегії для міністерства гуманітарної політики. Міністр взяв професіоналів з ринку, щоб максимально чітко побачити болі, які є, пріорітезувати їх  і виписати бачення подальшого розвитку кожного напрямку. 

Я фактично консультую міністра і крізь свій фільтр і досвід роботи в галузі роблю певні рекомендації. Наразі можна виокремити ключові 3 теми.

 

1) Промоція читання – глобальне завдання

Різні звіти медіаспоживання показують, що книжка втрачає позиції, її з’їдає Facebook, Youtube, Instagram, Play station та інші сервіси. 

Загалом навичка сприймати інформацію через читання книг слабшає. Люди більше люблять просто гортати стрічку і дивитися картинки, бо це простіше.

Тут загальна світова проблема: як повернути людей до розуміння, що читання важливе для розвитку особистості, особливо в сучасному світі, де надважливими будуть критичне мислення, здатність фокусуватися на основному і чітко артикулювати свою позицію.

Просто дивлячись картинки, ви не розвиваєтеся так, як це відбувається, коли читаєте. У процесі декодування письмової інформації мозок напружується і тренується, формуючи образи, якими насичується ваш внутрішній світ. 

Загальна мета – зробити читання соціальною нормою, своєрідним фітнесом для мозку.

Треба доступно і системно доводити, що читати важливо для різнобічного розвитку особистості. В результаті, маємо збільшити "пиріг" книжкового ринку в Україні.

За різними оцінками, обсяг українського книжкового ринку зараз всього – 80-120 мільйонів доларів.

Якщо не буде промоції читання, він буде зменшуватись, і тоді завданням держави буде боротьба не з причинами, а з наслідками.

Фото: SimpleFoto/Depositphotos

2) Реновація бібліотек

Нам треба зробити бібліотеки бажаними для відвідування, наповненими актуальним контентом і нетворкінгом. Не тільки книжками.

Я бачу це, як різнопланове дозвілля: майстер-класи, курси, події, дискусії та інший різнобічний культурний продукт від кіно до театральних вистав, а ще майданчик для комунікації і кристалізації нового громадянського суспільства, яке буде привитим проти вірусу дезінформації, поширення фейків.

Це інструмент для досягнення важливої мети в баченні міністра: він хоче збільшити кількість активно залученого громадянського суспільства з 6%, що дає соціологія, до 10-15%. Думаю, мова йде щонайменше про 5 років.

Нюанс у тому, що в Україні 15,5 тисяч публічних бібліотек із врахуванням філій, 13,5 тисяч з них в селі, це близько 87%.

Видно, що не всі бібліотеки хочуть і можуть змінюватися. На всі бібліотеки грошей на жаль не вистачить. Потрібно буде тягнути тих, хто хоче і може розвиватися.

 

3) Книжковий ринок 

Раніше у нас 80-90% продукції ринку було з території Російської Федерації. Ми не вірили в свій ринок. Зневіра і скепсис досі є величезною проблемою соціуму.

Розвиток ринку зараз – це, скоріше, йому не заважати, ніж допомагати.

Держава має забезпечити статистику ринку, як елемент сервісу. Ми зараз навіть не знаємо точно обсягу ринку. Є дані Книжкової палати по кількості надрукованих книжок, але і вони мають розбіжності з багатьма видавцями, часто десь аж на третину.

Жоден з приватних гравців на ринку не може забезпечити цю статистику, кожен зацікавлений у своїй вигоді. Тому державна інституція має надати цей сервіс, щоб і самій вимірювати температуру, і щоб бізнес міг на щось опиратися і розвиватися.

Є питання не прибуткових проектів, розвитку кадрів і багато інших проблем, над якими ми активно працюємо. 

Фото: hitdelight/Depositphotos

Які книжки закуповувати і як міняти бібліотеки

Розкажу, які думки зараз обговорюються. Один табір каже, що бібліотеки не готові самостійно вибирати асортимент, який закуповувати.

Умовно кажучи, передаючи гроші конкретним бібліотекам, вони не закуплять потрібний асортимент, бо банально не знають, що є на ринку. Це пов’язано з низькою кваліфікацією багатьох бібліотекарів на місцях, низькими зарплатами.

Інший табір каже навпаки. Мовляв, 45-50 експертів (які цьогоріч відбирали книжки до бібліотек) досить відірвані від реальностей бібліотек і бачать лише крізь свою призму, а серед цих експертів лише близько 10% було бібліотекарів. Є думка, що це погано впливає на вибір асортименту, який закуповується в бібліотеки.

З цих двох позицій нам треба зрозуміти, як правильніше наповнювати бібліотечні фонди. 

Перш ніж говорити, як наповнювати бібліотеки і заливати туди кошти, треба зрозуміти, що там відбувається. Зараз немає консолідованих даних, що там є, яка насправді видача, хто скільки чим користується. 

За даними Інституту Соціології у 2018 тільки 3% населення України у віці 18+ хоча б раз за тиждень заходили до бібліотеки, 97% – ні. Цих даних поки не достатньо для аргументованої позиції. Збираємо інформацію.

Cпершу треба зрозуміти, як ми міряємо соціо-економічний ефект, а потім думати, як перерозподіляти і наповнювати. Інакше це може бути заливання грошей в пісок.

 

Про електронну бібліотеку від держави

 

Український інститут книги уже мінімум півроку займається створенням електронної бібліотеки. 

Це буде публічна бібліотека, доступна для людей, а держава буде підтримувати її грошима. Там закладений правильний принцип оплати роялті видавцям за прочитані книжки. 

І тут ми зіштовхнулися з проблемою нестачі контенту. Треба говорити з видавцями, щоб готували електронні версії книжок. Багато хто ще цього не робить, вважає, що це малоперспективно або боїться відкрити електронний формат, бо є дірка, пов’язана з піратством. 

Тому буде чіткий посил, що формат електронної книжки і аудіокнижки буде використовуватись на великій платформі і видавці отримуватимуть за це кошти.

Аудіоформат один з найдинамічніших в книжковій сфері. Але видавцям треба попрацювати над консолідацією прав на їх запис.

В Інституті книги обговорюється цифра, яка запустить ефективну роботу цифрової бібліотеки - це близько 12,5 млн гривень у наступному році. Далі – 25 млн, і ще через рік – 40 млн. Це не багато на фоні американських чи європейських цифр, але достатньо для старту цієї справи в України.

Ірина Андрейців, УП

Титульне фото:  AllaSerebrina/Depositphotos

powered by lun.ua