Стюардеса, хірург, клоун і лікар: ким відомі українські артисти мріяли стати в дитинстві
1 червня у світі відзначають День захисту дітей.
Разом з фестивалем кіно для дітей та підлітків "Чілдрен Кінофестом" ми вирушили в минуле відомих українських артистів, аби дізнатися ким вони мріяли стати в дитинстві.
Читайте цікаві історії від почесних послів і членів журі минулорічних фестивалів Джамали, Ірми Вітовської, Дмитра Шурова, Ахтема Сеітаблаєва, Руслани Хазіпової та Марка Галаневича.
А до 7 червня дивіться безкоштовно на сайті фестивалю добірку найкращих європейських та українських стрічок, та беріть участь у глядацькому голосуванні.
Джамала
співачка
– Мрія стати співачкою з'явилася у мене ще в ранньому дитинстві. Я завжди фантазувала, що у мене концерт, мені дарують квіти, глядачі в захваті...
Мама часто згадувала, що я вже в три рочки говорила всім, що буду співачкою.
Одного вечора я розповіла мамі, ніби вихователька в дитячому садку одягла мене в гарну сукню, і дитсадкова група поїхала автобусом на центральну площу. Там була сцена, а я на ній співала, і всі мені аплодували.
Я так переконливо розповідала, що мама мені повірила!
Правда відкрилася, коли я додала, що мене прийшли послухати ведмедик, зайчик і лисичка.
 |
| Джалама завжди мріяла бути співачкою |
Пам'ятаю, як в дитинстві дивилася мюзикл з Барбарою Стрейзанд і Луї Армстронгом. Я просто приклеїлася до телевізора, музика викликала в мене невимовний захват.
Мені було легше, ніж іншим людям, полюбити музику, тому що мої батьки музиканти.
Тато закінчив консерваторію за фахом "диригент", чудово грає на акордеоні. У той період він активно виступав на кримськотатарських весіллях, грав народну музику з живим квартетом.
А мама – піаністка, викладачка в музичній школі. Якщо мене не було з ким залишити вдома, вона брала мене з собою, я сиділа і слухала, як займаються інші дітки.
А ввечері ходила з мамою і сестрою на весілля і слухала, як виступає тато.
Ірма Вітовська-Ванца
акторка театру та кіно
– Я дуже рано почала літати і мені подобалися стюардеси, оскільки вони були зовсім не схожі на звичайних радянських жінок. У мене мама теж намагалась такою бути.
Тому в ранньому дитинстві я мріяла бути стюардесою. Вони мені дуже імпонували візуально, мені теж хотілося бути такою, коли виросту – мати такий манікюр, костюм, гарні хусточки та зачіску…
Потім мені подобалися лісники, тому що я люблю тварин і природу, і дуже часто долучаюся до рятування наших чотирилапих і пернатих.
Власне, ось це мої дитячі мрії.
 |
| Ірма Вітовська-Ванца |
Актрисою ніколи не мріяла стати. У мене були здібності, із задоволенням гралася в це, мене назначали якимись персонажами на виставах в школах і таборах, всі казали що це геніально й талановито, але якось не розглядала акторство як щось перспективне на майбутнє. Хоча, і кайфувала у моменти, коли "робила" якогось персонажа.
Десь вже перед вступом, коли вирішила, що хочу бути істориком, через те, що мені всі говорили, що дорога мені в актриси, і що я дарма цього не розумію, вирішила ризикнути і навмання спробувати – якщо поступлю, тоді так; ну, тобто я йшла абсолютно без горіння покласти себе на підмостки Мельпомени чи кінокадру.
Я вирішила спробувати на азарт, на спір. І поступила, а потім почала опановувати професію і зрозуміла, що не так все просто, як мені здавалося, й захворіла на цю роботу.
Але я й досі люблю літати, втім в польотах є все-таки якась одноманітність, а я людина, яка хоче нове, нове і нове.
Тому мені подобаються дослідники, мандрівники, історики чи актори – актор він же ж також мандрує? мандрує героями, іншими життями – загалом усе те, що стосується експедиційної штуки, оце – моє.
Дмитро Шуров
музикант, лідер Pianoбой
– У дитинстві я мріяв багато подорожувати різними видами транспорту та мати свободу обирати.
Міг, в принципі, стати як музикантом, так і далекобійником або ж пілотом літака.
Але різні люди мені казали, що у мене є рідка здібність транслювати красу крізь музику, і я вирішив вчитись це робити краще. Зрештою, музика – мова богів.
 |
| Дмитро Шуров |
Утім, мене ніколи по-справжньому не манила сцена, але завжди хотілося впливати на людей, створювати з ними енергетичний резонанс. Тому я використовую всі можливості для цього в рамках власної інтровертивності, і музика – ідеальний інструмент.
Взагалі я вважаю, що людині треба не стільки мріяти, скільки прислуховуватися до власних бажань і рухатися згідно з ними, працюючи постійно. Є шанс, що такий підхід приведе до подій, про які ти і не мріяв.
Руслана Хазіпова
акторка театру та кіно, учасниця Dakh Daughters
– У віці 4-5 років я казала що: "Я – Хазіпова Руслана Фаридовна – циганка-артистка".
Циганка-артистка – це як снігуронька, тільки вона була холодна, а циганка – гаряча. Десь на такому рівні це можна пояснити.
А потім років в 11 захотілося стати хірургом. Мені було цікаве людське тіло, я не відчувала страху до крові, така собі "бойова подруга".
Якось мій тато порізав палець, і його треба було зашивати. Він прийшов додому і каже мамі: "Наташа, зашиєш?" А вона каже: "Нє". А я сказала: "Я можу, я хочу, страшно хочу!" Дуже дивний, але дуже хороший спогад.
 |
| Руслана Хазіпова |
Вже після 9 класу, коли я прожила таке життя – була районною ведучою всіх палаців культури, президентом школи, лідером "мнєній", такі абсолютно "ні а чьом" історії – думаю, з’їжджу в Днєпр, гляну якесь театральне училище.
Коли я приїхала, то всі набори вже відбулись. Тому після закінчення школи поїхала до Києва і вступила одразу до двох університетів – КНУКіМ і КНУТКіТ ім.Карпенко-Карого.
У мене є знайомі, які кажуть: "Ну, Руслана стала кєм хотєла!" Але при цьому я для себе особисто не окреслювала якогось конкретного шляху, як люди, які от знають чого вони хочуть і йдуть до цієї мети, просто прислухалася до себе та світу.
Марко Галаневич
музикант гурту "ДахаБраха", актор театру "Дах"
– Усі хлопчики мріяли стати космонавтами чи міліціонерами, і я, мабуть, теж хотів.
Але пригадую досить кумедне і, досить-таки, наближене до моєї сьогоденної професії, – це клоун.
Якось я потрапив до цирку, ну, точніше, цирк потрапив в наше село, і мені пощастило сидіти в перших рядах. Мені зі сцени клоуни кинули гумку, і я повинен був її тримати, а вони – тягнули, і коли я мав її відпустити, то резинка мала шльопнути клоунові по попі.
Коротше кажучи, професія клоуна мені здалася дуже-дуже потрібною людям, і я подумав що це "супер клас". Коли ми з мамою йшли з цирку, то я вже все вирішив – буду клоуном!
 |
| Марко Галаневич |
Але одна штука мене тривожила: якщо я буду клоуном і приїду в село виступати, як людям пояснити, що я приїхав?
Тобто, мені був потрібен арт-менеджер уже тоді. Я вже в дитинстві хотів розуміти цей "шоу-бізнес". І час від часу зараз жінка мені каже: "Твоя мрія збулася".
А ще я давно вже хотів знімати кіно. Як той хлопчик, який думав "хто має розказувати людям, що приїхав клоун?", так і цей хлопчик, якому вже під 40, теж думає "хто краще зробить всю роботу замість мене, коли я все знаю як воно має бути?".
В студентські часи в мене навіть був сценарій невеличкий, але я дуже радий, що не зняв тоді цей фільм. Тому що він був наївний, слабкий і нецікавий.
Але я вже більше року виношую і працюю над ідеєю іншого фільму, і сподіваюся, що років через десять він у мене з’явиться.
Ахтем Сеітаблаєв
режисер, актор театру і кіно
– У дитинстві я мріяв бути ким-завгодно: і розвідником, і космонавтом, і лікарем. В решті решт, до класу, мабуть, п’ятого, визначився остаточно – хочу бути лікарем-хірургом.
Чому?
У мене була тітонька, її чоловікові я доводився внучатим племінником. Ми з братами дуже любили ходити до них в гості, вона нас так тепло зустрічала. Доволі часто тітонька пекла хліб у маленькій печі, ми з хлопцями їли цей надзвичайного смаку хліб, намазували його маслом і заїдали цибулею з сіллю.
В один з таких днів тітонька раптом взяла коробку сірників і сказала нам: "Дивіться, я зараз достаю десять сірників, і десять разів буду читати молитву, ви будете повторювати її зі мною разом. І коли я покладу на стіл десятий сірник, ви запам’ятаєте молитву на все своє життя". І так воно і сталося.
 |
| Ахтем Сеітаблаєв |
Цей епізод потім ввійшов до стрічки "Чужа молитва", я майже буквально переніс його. Втім, тітонька була вже достатньо старою і трохи хворіла. Але я її так сильно любив, що пам’ятаю, як одного разу сказав, коли я стану дорослим, буду лікарем і обов’язково її лікуватиму, аби вона ніколи-ніколи не хворіла.
Їй ця ідея сподобалась, і скільки ми ще жили в середній Азії, до повернення в Крим, до закінчення мною 10 класу, вона мене питала: "Ти серйозно станеш лікарем? Дивись, бо я ж чекаю. Я захворію тільки тоді, коли буду знати, що ти мене вилікуєш".
Десь класі у 8-му я про себе розумів, що навряд-чи стану лікарем, тому що з хімією в мене був взагалі жах. Але я не казав про це тітоньці, так і підтримував свою легенду.
Зрештою, лікарем я не став, а став артистом і режисером, зіграв п’ятьох лікарів. І до речі, одна з цих ролей пов’язана з надзвичайною людиною – з Романом Гургеновичем Балаяном – у його стрічці я зіграв лікаря, який конвеєром рятував поранених чи просто людей від хвороб.
І так, хоча й опосередковано, я все ж таки виконав свою обіцянку.
Ольга Ситнік, УП.Життя
Вас може також зацікавити:
7 дитячих книжкових новинок від українських видавництв
10 порад для батьків, як стати ближчими з дітьми за час карантину
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.