"Головне у виробі – емоція". Сергій Петров із Bob Basset розкриває таємниці ручної праці

Шкіряні маски від української арт-студії Bob Basset – це особливий світ, що існує на стику мистецтва, моди, ремесла і – магії.

Співзасновник студії Сергій Петров виготовляє їх власноруч і тішиться з того, що вони з братом самі створили для себе ринок у 2000-ні.

А у 2010-х, коли маски Bob Basset з’явилися у виступах Slipknot і Korn, у колекціях Givenchy і фотосесіях голівудських зірок, у Bob Basset з’явилися послідовники і навіть конкуренти.

Жанр, у якому працює, Сергій називає техноромантизмом, та останнім часом все більше говорить про творення альтернативного світу.

Цим текстом "Українська правда.Життя", разом із мейкерською платформою Yak.Today, створеною для і про людей, які прагнуть робити щось руками, розпочинає цикл історій про щастя у творенні.

Для когось вчорашні хобі стають основою нової професії і навіть міжнародного визнання; для когось залишаються додатковим заняттям (прибутковим чи ні) або "планом Б" на випадок втрати основної діяльності.

Сергій Петров, співзасновник арт-студії Bob Basset. Фото Стас Гуренко

"Я листуюся практично з усіма відомими людьми, які виготовляють шкіряні оригінальні маски. Колись це було п’ятеро людей на весь світ, – розповідає Сергій.

Багатьох з них я вже не бачу у професії, частина пішла в кіноіндустрію, частина робить дуже дорогі персоналізовані обладунки. І я їх поважаю.

Але я не пішов. Мене лякає роль ремісника, який виготовляє речі за ескізами замовника. Я – казкар. Мені краще зробити маску, яка не сподобається замовнику й залишити її собі, ніж робити те, у що я не вірю.

А я маю вірити, що ця маска не вигадана мною, що вона насправді існує у якомусь фантастичному світі".

Все почалося ще у 1980-ті в Харкові. Це була сімейна справа: старший брат Олег робив шкіряні вироби, Сергій був підмайстром, а мама продавала їх у переході станції метро.

Гроші, здебільшого, приносили прикраси, а для душі брати робили шкіряні обладунки "під середньовіччя".

Спершу шкіряні обладунки брати робили для душі. Фото Леонід Штайда

Прожити на це було неможливо, тому Сергій шукав інші можливості заробляти, займався навіть політичним піаром.

"Але зрозумів, що краще я буду працювати руками, і перестану задавати собі складні питання перед сном.

Ти просто береш і робиш. Усе. Ти живеш з результату роботи своїх рук", – пояснює Петров.

Сергій пригадує шмат шкіри, який став ключовим: від батька-військовослужбовця в них залишився матеріал "на чоботи". З ним військовий мав піти до чоботаря, щоб той зробив пару парадного взуття.

У 2001 році Олег і Сергій зробили з нього продукцію для секс-шопу.

"Тоді асортимент таких магазинів був дуже бідний, системи доставки не було, – розповідає майстер.

І ми робили те, на що був попит, але у секс-шопі це неможливо було купити.

Це були нашийники, наручники – таке. Ми отримали за це гроші, купили ще матеріал, зробили нову партію, продали, купили ще матеріал.

З того часу принципово бізнес-схема не змінилася: ми робимо речі, які продаємо, щоб купити матеріали для виготовлення нових речей".

Коли з’явився інтернет, брати виставили секс-атрибутику власного виробництва на ebay і зрозуміли, що ринок не обмежений рідним містом.

Згодом спробували робити маски, і – захопилися.

"Ти побачив маску, надів на себе і з тобою відбуваються якісь переживання. У кожного є особистий відгук, переживання, причини, які спонукали звернути увагу саме на цей предмет, – пояснює Сергій.

Я не можу це передбачити. Можливо, ти подивився на маску, надів, зняв, пішов і через тиждень тебе "торкнуло" й затягнуло в цей всесвіт.

А, можливо, нічого не відбудеться. Теж буває".

Місце, де створюються історії Bob Basset, виглядає як звичайна гаражна майстерня: велика кімната, у середині якої стоїть величезний розкрійний стіл.

Олег і Сергій спробували робити маски, і – захопилися. Фото Леонід Штайда

Поряд – полиця з матеріалами, місця для окремих задач: термопрес, кут для фарбування виробів, для слюсарних робіт, для робіт по металу, є окреме приміщення для "пильно-шумно-відрізних" робіт.

Одночасно у майстерні зазвичай працюють 4-7 людей. Олега Петрова серед них вже немає – він пішов з життя у 2011 році.

Пускати гостей у майстерню Сергій не любить, це – таємна лабораторія для нього й однодумців.

"Я приходжу у майстерню, дивлюся, як виконуються стандартні замовлення. Поступово входжу у темп, щось вигадую, щось роблю, – розповідає чоловік.

Врешті, від мене все залежить. Це ж більше пристрасть, ніж робота.

Я не вмію керувати, я вмію створювати. І біля мене з'являються люди, яким теж щось цікаво створювати. І ми це робимо разом.

Є люди, які зі мною вже десятиріччя, це вже як сім’я. Найважливіше для мене, коли у людини є бажання зробити річ краще, по-справжньому".

З самого початку все робили руками, вже з роками почали з’являтися верстати, машини.

До 2007 року всі інструменти доводилося робити власноруч. І навіть сьогодні, якщо виробник інструменту обіцяє доставити його через декілька місяців, Сергію простіше зробити його самому. А дещо – допрацьовувати під себе.

"Якщо інструмент зручний, правильний у дизайні, акуратний, виконує свою функцію, то він вже красивий. Це відчуття краси в людей розвинулося еволюційно, – вважає майстер.

Нещодавно я придбав дуже красиві ножі, виготовлені вручну: анатомічні рукоятки, бронзове лиття, різьблення по дереву. Це вже випендрьож, звичайно, але красиво.

Але вони не працювали як треба, поки я сам їх не переточив під правильний кут. І вони стали ще красивіші".

В той же час "зроблене вручну" не завжди означає "краще", переконаний Сергій.

Часто речі, зроблені на конвеєрі, краще виконують задані функції – там можна задати ідеальну точність зчленування, використовувати технологічно складні вузли, постійно перевіряти якість елементів і виробу в цілому. Якщо робити все це руками, вийде довше і дорожче.

Але індивідуальність кожної крафтової речі – найцінніше, що дає ручна праця.

Сергій Петров: Нещодавно я придбав дуже красиві ножі, але вони не працювали як треба, поки я сам їх не переточив під правильний кут. І вони стали ще красивіші. Фото Стас Гуренко

"Якщо ви робите речі вручну, і у вас є інша, основна робота, то для вас це форма медитації, відпочинок, – акцентує Сергій.

Для мене це і є моя основна діяльність, тому я не можу бути ремісником, я маю створювати унікальні художні вироби. Маю і хочу.

Для мене важлива емоція, яка з'являється у того, хто дивиться на предмет. Цього можна досягнути і в автоматизованому виробництві – наприклад, iPhone у мене викликає емоцію, бо я розумію, скільки сил, часу, знань, натхнення було витрачено на його створення".

Проте індивідуальність має свою ціну. Наприклад, шкіра може неприємно здивувати маскаря:

"Коли натягуєш шкіру на болванку (манекен голови), вона не веде себе однаково.

В самій болванці "ліво" і "право" різні бувають, а потім ти починаєш натягувати шкіру на це "ліво" і "право". І чотири немовби однакових шматка шкіри на чотирьох немовби однакових болванках зсихаються по-різному.

І навіть якщо в тебе ідеальна болванка, ідеальна шкіра, ідеально ти все сушиш, у тебе чистий розчин, зроблений без помилок, все одно ця скотина починає десь танцювати.

І це, звичайно виводить з себе. Потрібно вносити значні коригування. Це не як на конвеєрі – ти не завжди знаєш, як буде виглядати підсумковий результат".

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Bob Basset (@bobbasset)

Але буває, що довга і дорога ручна праця краще виконує свою функцію, ніж щось, зроблене за сучасними технологіями, каже Сергій.

У приклад наводить старі вулиці Парижа, які вже сторіччя виконують головну транспортну функцію. А ось наново облаштовані українські проспекти потребують щорічного ремонту:

"Кам'яні плити в грубій специфічній обробці акуратно парижани поставили на місце і вони там стоять, нічого не змінюється.

А ці ось сучасні псевдогранітні плити, якими мостять у нас, обсипаються, і через нікчемний проміжок часу їх потрібно переробляти. І воно все одно буде виглядати як наслідки Чорнобильської аварії. Це дратує".

Трьох власних дітей Сергій теж спонукає займатися ремеслом. Каже, що в нього лише дві вимоги до дітей: бути щасливими й вміти працювати руками.

"Як би ти не влаштовував своє життя, завжди може трапитися така ситуація, коли в тебе нічого не залишиться, лише ти і твої руки, – зазначає майстер.

І треба бути застосувати ці руки до навколишнього середовища, щоб створити з нього додану вартість. Або просто навіть вижити. Це одна з тих рис, які роблять людину людиною".

Із сином Максимом Сергій відвідує "Маленький гараж" – проєкт для дітей та їхніх батьків, який розвиває їхній товариш Юрек Якубов у харківській спільноті мейкерів "гараж хаб". Там вони майструють разом.

Сергій із сином Максимом у "Маленькому гаражі". Фото Олександра Кісель

"Перший раз ми робили механічного літаючого змія, потім – маяк, у якому загорялася лампочка.

Коли батьки з дітьми разом щось роблять, допомагають один одному, настає важливий момент єднання в процесі творення. Діти щасливі, батьки теж, – усміхається Сергій.

Я не пригадую такого місця, як "гараж хаб", щоб там було так багато вільного для використання обладнання, людей, які можуть щось підказати, гостинності.

Свобода творчості, підкріплена всім необхідним обладнанням – чого ще бажати?".

З дітьми пов’язана й найулюбленіша історія Сергія про емоцію. Вона відбулася у Києві на виставці арт-студії Bob Basset у рамках Ukrainian Fashion Week:

"У нас була експозиція в формі голландського натюрморту: маски лежали на підносах, а навколо них – натуральні продукти, вино. Все було жваво, природньо.

І якийсь хлопчик підійшов до масок і говорить: "Маски красиві". Це десятирічний хлопчик, який взагалі нічого ще не знає ні про Slipknot, ні про Givenchy, ні про Korn, ні про Metallica, з ким би ми там не працювали. І для нього "маски красиві", тобто, ось це його переживання і він його виплеснув, бо не міг стримати.

Потім він підійшов з батьками і попросив поміряти одну з масок. Ось це – емоція в чистому вигляді, без всього культурного нашарування. Задля неї ми і працюємо".

Трьох власних дітей Сергій теж спонукає займатися ремеслом. Фото Олександра Кісель

Денис Куклін, спеціально для УП.Життя

Матеріал підготовано спільно з мейкерською платформою Yak.Today, яка розвивається за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID.

Вас також може зацікавити:

Як перетворити хобі на сімейний бізнес та заробляти в Facebook, Instagram та Etsy

Яке воно сучасне рукоділля, й скільки ним можна заробляти. Історії трьох майстрів

Жити по-сільському, заробляти по-міському: практичні поради від родини з трьома дітьми

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".