Письменник Степан Процюк: Найбільш вдалим інструментом популяризації Лесі Українки чи Івана Франка був би серіал

5776
14 березня 2021

Степан Процюк – український письменник з доробком в понад 30 книжок.

Його називають "майстром психологічної прози", "одним із найконтроверсійніших письменників-інтелектуалів".

Він має Youtube-канал із цікавими для багатьох підписників інтерпретаціями життя і творчості українських письменників 19-20 століття.

Він є автором трьох романів про українських письменників-класиків Василя Стефаника, Володимира Винниченка, Архипа Тесленка, а також трьох романів про радянське минуле: 70-ті ("Травам не можна помирати"), 50-ті ("Пальці поміж піском", нещодавно роман з’явився у видавництві "Наш формат") і 30-70-ті – ("Десятий рядок").

А трилогія про Марійку і Костика – "Аргонавти", яка вивчається у школі, незабаром буде видана у видавництві "Наш формат".

Ми поговорили зі Степаном Процюком про сьогодення і радянську Україну, про те, як варто вшановувати класиків і як балансувати між мистецтвом та політикою. 

– Можливо, це інтерв'ю читатиме людина, яка не знайома з вашою творчістю. Можете для неї коротко охарактеризувати, про що ви пишете?

– Якщо коротко, то пишу про людину, її страждання, дорогу до радості, її пошуки внутрішнього світла.

Хто для себе буває найбільшим ворогом? Кожен із нас.

Чому нам так важко бути особистостями, чому, свідомо чи несвідомо, нас тягне до натовпу, до розчинення у думках загалу? Я маю на увазі не малий відсоток пасіонарних особистостей, а загал.

– У 2015 році ви видали книгу "Під крилами великої матері. Ментальний Майдан".

В анотації до книги йшлося: "Свідомість доби в хірургічному розрізі". Чому тоді було так важливо показувати сучасність в літературі?

І чи достатньо відгуку в українській літературі наше сьогодення знаходить зараз? 

– Сучасність важливо показувати завжди. Особливо після Майдану відбувалося українське відродження. До речі, вірю, що це відродження, хоч і повільне, вже нічим не спинити. 

Саме до тематики сьогодення нема жодних застережень. Вона, так би мовити, зримо присутня. 

Проте тематика українського сьогодення повинна бути талановито прописаною, бо можна будь-яку тему збаналізувати та закон’юнктурити. Основне питання літературної майстерності – не "що", а "як".

Якщо будуть сприятливіші умови для функціонування української мови, то це буде найбезпосереднішим чином відбиватися на якості сучасної літератури.

Недавно був день письменника. Я бачив у соціальних мережах, як багато людей вважає себе письменниками, навіть до кінця не розуміючи, що по-справжньому означає це слово…

Хвиля графоманії заплеснула українську літературу. Вона забирає чимало простору, дезорієнтує читача. З іншого боку, так було завжди, в усіх літературах: графоман проти письменника. Лише у різних пропорціях. 

Степан Процюк: Не можна водночас служити літературі і політиці, хіба прислужувати

"Проза або автобіографічна, або нудна". Часто використовуєте автобіографічні моменти в своїх книгах? В якій книзі найбільше?

– Цей вислів означає лише те, що проза, пропущена крізь письменникове серце, має особливу енергетику.

Мені дехто вперто намагався клеїти ярлик автобіографічності. Навіть у романах про письменників. Останніми роками це вже втихло.

Автобіографічна проза – це щоденникова проза. Як писав чудовий київський поет, вже покійний, Станіслав Вишенський, "постіль мою устелено шальками Терезів".

Якщо ви маєте на увазі факти моєї реальної біографії, то нечасто. Якщо йдеться про досвід душі, який ми отримуємо із юних літ, то такий досвід є основою письменницьких книг, особливо, психологічної прози.

Звісно, що свій душевний досвід я використовую у кожній книзі. Не забуваймо ще і про те, що майстерний письменник повинен володіти даром певного перевтілення, певного тимчасового "вживання" в образ.

Інакше як би мені вдалося зобразити, припустимо, Сталіна в романі "Пальці поміж піском"?

Чи обов'язково знаходитися в депресії, щоб описувати, наприклад, депресивні 50-ті минулого століття, як у романі "Пальці поміж піском"?

– Хто вам сказав, що я перебував у депресії, пишучи цей роман?

Хто сказав, що 50-ті були всуціль депресивними?

Це у другій половині 50-их в СРСР на 20 з’їзді КПРС був підданий критиці культ особи Сталіна – і то була найоптимістичніша подія для, здавалося б, безнадійно-тоталітарного монстра. Люди жили, народжували дітей, закохувалися, займалися наукою – точними науками займатися було набагато легше, бо було можна якось уникнути ідеологічного диктату.

Якщо ж ви маєте на увазі повне співпадання письменницького настрою із різними сценами роману, то зараз трошки зупинюся на цьому. 

Письменник повинен уміти перевтілюватися. Мало писати потрібну лексику. Якісна література – це відбиток енергії, якій не загрожує випробування, принаймні, найближчі 50-100 років. Тому, як на мене, письменницький стан – настрій, самовідчуття і таке інше, має тонко відчувати не лише тематику того, про що йдеться у романі, а і гармонії Всесвіту. Треба бути в унісон із космічними ритмами. Тоді буде все добре.

ВАС ТАКОЖ МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ Інтерв'ю Юрія Андруховича

– Ви не жили в 50-х роках, але жили в радянській Україні.

Переносили ці спогади в сюжет роману "Пальці поміж піском", чи грунтувалися лише на історичних фактах?

– Я вивчав історію життя Йосипа Сталіна, а також його патологічний характер диктатора. Це умовна перша сюжетна лінія роману, бо всі три лінії переплітаються.

Вивчав історію української визвольної боротьби, зокрема борців-відлюдників та самітників, тих, що відбилися від своїх і не могли з ними зв’язатися.

Також вивчав історію української радянської музики і театрального мистецтва того часу. Це стосується любовної лінії роману, що займає вагоме місце.

Було також чимало таких матеріалів, що не знадобилися у романі, але певною мірою розширили мій світогляд.

– Ви цікавитеся філософією і психоаналізом. Невже письменнику це потрібно? Хіба не можна просто вигадувати сюжети й описувати героїв?

– Провокуєте? (сміється) 

Просто вигадувати сюжет і описувати героїв можуть і діти на сільському вигоні. Я не маю, звісно, нічого проти таких переказів: незрідка у них більше життя, ніж у вимучених нежиттєвих творах деяких авторів.

Але, я не лише цікавлюся психоаналізом (філософією таки значно менше). Зараз я лише письменник – понад рік тому добровільно покинув посаду доцента у Прикарпатському університеті в Івано-Франківську.

Думаю, якби я не став письменником, то намагався б бути лікарем-психоаналітиком чи істориком світових релігій, хоча такий фах у нас доволі екзотичний. Не священником, а саме істориком релігій.

Але часто загадкове життя людської психіки справді стало моїм великим зацікавленням. Звісно, що початок цьому зацікавленню не має романтичних причин. Це мої дитячі неврози.

Але про всяк випадок уточню, що дитячі неврози є практично у всіх людей.

Степан Процюк: Українська класична література, як на мене, постала дивом, бо за логікою,
її б не мало бути через бездержавність

– Ви говорили: "Письменник може стосуватися суспільного життя у своїх творах, але не занурюватися в політику".

А як балансувати між суспільним життям і політикою? 

– Це неточна цитата, але сенс зрозумілий. На мій погляд, кожна людина повинна робити те, до чого найбільше здатна.

Треба виховувати політиків змолоду, щоб вони розуміли, що у політику не приходять красти у великих розмірах. Щоб вони не вчилися у процесі, а мали якісь ази розуміння, що політика – це мистецтво керувати державою.

Звісно, у нас є високоталановиті політики, яких я шаную, але вони зробили самі себе, так би мовити, методом проб і помилок.

Щодо письменника, то йому треба талановито писати, а політикою цікавитися, як небайдужий громадянин. Не можна водночас служити літературі і політиці, хіба прислужувати.

Але між словами "служити" і "прислужувати" – прірва.

– Ви – син політв'язня радянського режиму. Часто знаходите відголосся цього режиму в сучасній Україні?

– Ми ніколи не мали великих державних традицій через історичні обставини.

Психологія недовіри, хитруватого індивідуалізму, навіть анархізму прищеплювалася нам, напевно, ще від часів Запорізької Січі.

Але радянська доба прищепила страх, тотальну підозріливість, навіть острах перед українською мовою, бажання "не висовуватися", бо всіляка ініціатива для загального добра, мовляв, "наказуємая", і т. д, і т. п.

Наша ментальність до цього часу не цілком звільнилася від совковізму.

– Ви задоволені тим, як в Україні відзначають 150-річчя з дня народження Лесі Українки? Чи є у вас своє бачення того, як мають відзначатися такі дати культових класиків?

– Слово "задоволений", як на мене, неточне. Вважаю, що найбільш вдалим інструментом популяризації творчості таких великих українських письменників, як Леся Українка, Іван Франко та інших, був би розумний, цікавий серіал.

Такий собі психологічний серіал. Ідей є дуже багато, я сам міг би бути консультантом при його створенні. Він зробив би переворот у сприйнятті української класики.

Звісно, при умові, що він би був талановитим. Талановиті люди, які можуть створити такий серіал (5-7 серій щонайменше), у нас є. Все як завжди – кошти, кошти і ще раз кошти.

ПОЦІКАВТЕСЯ ТАКОЖ: Нещасна і хвора простачка: найпоширеніші міфи про Лесю Українку

– Ви ведете Youtube-канал з небанальними оглядами  життя і творчості класиків.

На вашу думку, яке місце зараз посідає українська класична література в житті людей?   

– Класична література зв’язує кожну націю із її, коли хочете, колективним підсвідомим, національним характером (якщо такий приблизний термін має право на існування), загалом минулим.

Зв’язок із минулим – це доторк до якоїсь першоправди, старовинної пам’яті та міфотворчості, які мають живильну силу.

Українська класична література, як на мене, постала дивом, бо за логікою, її б не мало бути через бездержавність. Вона має особливу енергію. Вона вільна від будь-якої кон’юнктури, будь-яких корисливих мотивів, тому життєдайна.

Якщо ви вже згадали про мій Youtube-канал, то просив би читачів "Української правди" підписуватися на нього і підтримувати його.

– Ви доволі добре володієте сучасними інструментами комунікації з людьми, своїми шанувальниками. Зокрема, проводите стріми, відповідаєте на їх питання.

Вже зареєструвалися в Clubhouse? Це ваш формат, чи все-таки поки не готові? 

– Дякую, але мої пізнання у сучасних інструментах комунікації не такі великі. Технічну роботу на моєму Youtube-каналі виконує молода філологиня Марта Мадій. Звісно, завжди хочу вміти більше.

У Clubhouse я не зареєстрований, лише чув, що це модна соціальна мережа. В Instagram я лише 2-3 рази на місяць кидаю якісь світлини.

Якби я зараз ганявся за модою, то коли писати романи? Коли обдумувати ту епоху, про яку пишу? Коли вживатися в неї, в образи?

Я розумію, який зараз час, які стрімкі зміни відбуваються навколо, але залишаюся вірним літературі. А книгописання, якщо це не фейк, не імітація, то потребує не лише таланту і постійного вдосконалення, але і відданості.

– Український класик через 150 років: який він? Чи обов'язково йому вже зараз реєструватися в Clubhouse і мати ютуб-канал?

– Через 150 років найперше важливо, щоб Земля крутилася довкола Сонця.

Щоб на Землі було повноцінне життя, а не диктат роботів і якихось, ще невідомих нам зараз машинних організмів.

Щоб етика людських стосунків не деградувала, не зробилася відстороненою, маргінальною і нелюдяною.

Щоб більш-менш збереглися держави, які не мають на меті захоплення чужих територій, як-от зараз путінська Росія. Щоб Україна відновила свої кордони.

А тоді, якщо все це і багато іншого буде, нові українські письменники дадуть собі раду, навіть якщо зникне паперова книжка, хоч цього б мені дуже не хотілося…

Окрім того, невідомо, як будуть тоді називатися YouTube-канали і якими вони будуть (посміхається).

Артур Пріхно, спеціально для УП.Життя 

Вас також може зацікавити:

Чому Тарас Шевченко став поетом №1 в Україні та чи справді ми його знаємо

Нещасна і хвора простачка: найпоширеніші міфи про Лесю Українку

Книжки, "Кайдаші", Середні віки: як письменник Сергій Жадан з донькою карантинять

Письменник Василь Махно: Українська література – цілком добротна, а мотлох є всюди, і в американській, і в польській

Юрій Андрухович про "Радіо Ніч": Я завжди мріяв написати роман, який звучить

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua