"Я не дозволив середовищу впливати на те, хто я". Інтерв'ю з колишнім банкіром, який збирає тисячі людей на своїх концертах музики

За енергію, харизму, експресію та безмежну любов до людей його називають "мотиваційним тренером за клавішами".

Усі його концерти не схожі між собою, адже він обожнює імпровізувати й закликає людей жити щасливо.

Та колись Стівен Рідлі мав справу з паперами та цифрами. Успішний банкір із непоганою зарплатнею. Здавалося, життя влаштоване – що ще потрібно? Але не для нього.

Концерт Стівена Рідлі в Києві через карантин відкладали тричі. Тому, приїхавши до України дати приватне шоу, він зіграв ще й у парку Шевченка.

За пів дня британець зібрав кілька тисяч людей на свій безкоштовний концерт лише завдяки кільком сторіз в Instagram і перепостам підписників.

Після виступу музиканта "Українська правда. Життя" поставила Стівену кілька запитань.

Стівен Рідлі. Фото: Ян Доброносов

– Стівене, як думаєте, чи є люди, які ніколи не слухали музику та не люблять її?

– Немає таких людей, які не люблять музику, вони просто ще не чули "своєї" пісні. Усе життя я думав, що мій брат не любить музику.

Одного разу на Різдво він багато випив і сказав: "Як ти міг ні разу не запросити мене на свої концерти?"

Я відповів, що навіть не знав, що йому подобається моя музика. На що він сказав: "Ти – мій брат, і я хочу чути, як ти граєш". "Добре, ти – запрошений", – відповів я.

За кілька днів був виступ. Я піднявся на сцену і сказав, що мій брат тут і ви можете пригостити його пивом. Почалося щось неймовірне: усі почали з ним говорити. Я побачив, що він відчуває себе як Елвіс Преслі. Підійшовши до нього ззаду, я не повірив у те, що він говорив.

"Коли Стівен був малим, він був дуже сором’язливим. Коли люди заходили до будинку, він переставав грати".

І це правда. Братові доводилося крадькома пробиратися до хати та слухати позаду дверей, коли я грав. Та я цього не знав і все життя думав, що мій брат не любить музику.

Однак фактом є те, що він непомітно проникав до будинку, тільки щоб послухати музику. Після цього я зрозумів, що немає людей, які не люблять музику; є ті, хто ще не знайшов "свою" пісню.

Музика дозволяє мені виразити речі, і це відчувають усі. Усі люблять Адель чи "Роллінг Стоунз", бо ми всі це відчуваємо, і немає іншого шляху виразити ці речі. Тому це моя робота – допомогти людям знайти свою музику.

– Ваші підписники в Instagram пишуть, що ви змінили їхні життя. Хоч ми й не були знайомі, моє ви змінили теж.

Рік тому, після 7-річної депресії, особистої драми та вигорання на роботі, я натрапила на ваш ефір, коли готувалася до інтерв’ю.

Ви тоді сказали, що треба віддавати, а не чекати чогось у відповідь. Що треба вірити у свій шлях і рухатися ним. Вирішила спробувати, і це почало працювати. Зараз я роблю те, що мені подобається. Як вам вдається так впливати на людей?

– Це спіраль, яка тягне донизу. Коли ти приймаєш неправильне рішення, то продовжуєш падати все глибше. Я сам був у цій ситуації та розумію, про що ви. Ви змінюєте світ не через агресивні пости в Instagram чи нецензурні коментарі у Facebook. Ви змінюєте світ, впливаючи на людей своїм прикладом.

Я був у смутку перші 20 років свого життя. Знаєте, яка проблема в тому, щоби бути сумним? Ви стаєте егоїстом. Думаєте тільки про себе і як вам погано весь час. Це пастка.

Ненавиджу, коли люди говорять: "А що я можу змінити? Я такий маленький". Ви не розумієте, що якби тільки ви були "такими маленькими", то ми б не мали всіх цих заборон і локдаунів.

Насправді одна людина може сильно впливати на інших. Говорю це з власного досвіду, адже я був юнаком з маленького села.

Ви можете впливати на життя людей позитивно. Немає у світі такого Ferrari, яке дає таке відчуття. Gucci не дає цього відчуття, адже не існує відчуття "Gucci давання".

Навіть коли фокусуєтеся на коштах, потрібно зосередитися на даванні, тому що гроші приходять після того, як ви щось даєте. Для прикладу, я даю вам каву, а ви мені – кошти. Проте спершу – я даю каву.

Якщо ви зосередилися на отриманні коштів, ви не будете думати, як зробити гарну каву. Тоді її у вас не купуватимуть, адже ніхто не хоче брати погану каву.

Зараз я ще божевільніший. Замість того, щоб брати роботу, яка не дуже добре оплачується, я плачу за виконання своєї ж роботи. Я плачу музикантам, плачу, щоб поставити піаніно на вулиці, коли мені це треба, оплачую студію звукозапису. Це зовсім інакше, ніж коли безкоштовно.

У мене немає бізнес-плану. Проте я планую розмістити свою музику на YouTube, і це буде безкоштовно для всіх.

Поставити в Парижі піаніно поряд з Ейфелевою вежею коштувало мені дві тисячі євро. Лише щоб зробити відео для соцмереж. Для чого? Тому що мені це подобається. Я радий щодня зустрічати людей і робити щось для них.

Повторю, щастя бути тут – це коли ви зосереджені на віддаванні. І причина не в тому, щоби бути найкращою людиною.

Віддавати – це коли ви любите себе не з мантрами "я себе любитиму", "я чудовий". Я жив у Індії, де популярні практики, коли ви сідаєте і повторюєте:"Я чудовий, я красивий, я прекрасний". А потім ви з’їдаєте тістечко і стаєте товстим.

Проте ви продовжуєте говорити собі: "Я чудовий, я не повний, я красивий". Ви нічого не робите, лише мрієте. Що ви зробили? Що віддали?

Коли створюю музику, роблю тисячу спроб для того, щоб вона була ідеальною. Тоді коли йду спати, то знаю, що поважатиму себе і свою роботу, тому що я приготував найкращу каву, за моєю оцінкою. І я можу сміливо сказати "спробуй ще". Це змінює все життя. Я навіть здивований, що маю говорити про це, що хтось може думати інакше.

– Поговорімо про вашу роботу в банку. Мій друг-журналіст захоплюється малюванням, проте робить це тільки у вільний час, адже розуміє, що не може сфокусуватися тільки на ньому, тому що є родина, яку має годувати, є відповідальність.

Ви покинули роботу в банку, тому що мали це зробити? Чи це безумство? Чому не можна було поєднати?

– Художник Дем'єн Герст не скаржиться, що йому немає чим годувати родину. Одна його картина коштує близько 2500 євро. Він не говорить, що не може бути художником, тому що в нього є родина. Він зосереджується на своїй справі та робить її добре. І зараз він може прогодувати багато родин.

Мій тато прожив з цими виправданнями все життя. Я тримав його на руках, коли він помирав. Це сталося неочікувано й раптово за годину до того, як ми мали поїхати у відпустку. Я думав, що ми їдемо відпочивати, а він упав на підлогу… Я бачив у його очах, що він помирає, його очі змінювалися.

Я бачив, що саме він думає перед смертю. Це були страх і жаль, тому що він нічого не зробив. А чому він нічого не зробив? Тому що збирався забезпечувати мене та піклуватися про родину. Хто це вирішив?

Я не хотів, щоб мій тато був нещасним. Він постійно розповідав про свої мрії – заснувати компанію в Індії та об'їхати мотоциклом Америку. Я бажав це зробити з ним.

Мене не хвилював новий скейтборд чи нова пара взуття. Я хотів пригоду разом із моїм татом. "Так! Поїдьмо та зробімо це!" Як захопливо дитині з татом-ентузіастом.

Ні я, ні мама не відмовляли його; він сам це вигадав, щоб зупинити себе. Реальність така, що навіть якщо в нього не було б родини, він знайшов би виправдання.

Ми завжди можемо знайти причину не робити щось. Це нормально. Можна працювати в зручних умовах, однак тоді приготуйте табличку з написом "жертва" і не скигліть. Досить звинувачувати батьків, уряд, обставини.

Насправді у світі багато артистів, які добре заробляють, мають родину і живуть красиво.

Я так сильно вірю в це, тому що покинув інвестиційний банк через себе. Тато казав, що в музиці немає грошей. Мама говорила, що я буду голодним, якщо стану музикантом.

Я їм, звісно, вірив. З музикантів знав лише Фредді Мерк'юрі та Елвіса Преслі, і трохи важко було уявити, що я стану, як вони. Я не знав нікого посередині. Звісно, мені подобається музика, та я не хочу бути бездомним. І, якщо чесно, тому я незалежний артист.

Гадаю, ніхто не запитує незалежних артистів про їхній бізнес чи фінанси, бо думають, що вони бідні. Та це не правда.

Тож я дуже й дуже пишаюся собою і своїм рішенням, тому що зараз живу інакше. Не знаю вашого друга, та все що, я можу сказати – важливо, кого ви поважаєте та на кого дивитеся.

Спочатку завжди здається, що в кінці все легко. Подивіться, там мільйони – яке гарне рішення. Та коли стоїте у відправній точці, ви вибираєте ніщо.

Ви маєте пройти етап з нічого до падіння, ще одного падіння, ще одного... О, трохи вдається, ще трохи, ще... і нарешті ви отримуєте те, до чого йшли.

Думаєте, у Леброна Джеймса, баскетболіста, не було виправдань, щоб не займатися баскетболом? Він міг працювати у Starbucks і гарантовано заробляти, проте він пішов іншим шляхом. Важко слідувати за своїми мріями, але ще важче, не слідувати за ними.

Стівен Рідлі: Ненавиджу, коли люди говорять: "А що я можу змінити? Я такий маленький". Ви не розумієте, що якби тільки ви були "такими маленькими", то ми б не мали всіх цих заборон і локдаунів". Фото: Ян Доброносов

– Якби зараз, у 32 роки, ви досі були банкіром, то змогли би покинути свою роботу в банку? У супермаркетах на касах сидять талановиті люди, які говорять, що кинуть роботу і стануть ким хочуть, проте не наважуються на це.

– Вони покинули свій талант, коли погодилися на роботу в супермаркеті. Саме тому вони там.

Знаю, що я кажу жахливі речі, однак якщо талановитий юнак працює в супермаркеті, тому що в нього немає вибору – це нісенітниця.

Він може грати на вулиці та отримувати за один свій виступ стільки, скільки за місяць у супермаркеті.

Ви говорите мені, що у весь вільний час у світі юнак не може знайти, де виступити? Ні, це не талант тягне його вниз. Йому просто не вистачає якостей, щоб робити власне шоу. Можливо, він дуже талановитий, але не впевнений у собі або лінивий. Або егоїстичний.

Я знаю багато успішних музикантів, які не дуже талановиті, однак мають інші риси. Так само юнак, який працює у Starbucks, може мати талант письменника, але яка різниця, якщо він не пише?

Змінити життя можна і коли тобі сорок. У моїй музичній академії є пані, якій 91 рік.

Можна сказати: "Мені дев’яносто, і який сенс починати нову активність, я все одно скоро помру". Ні, вона думає інакше.

Завжди знайдеться мільйон причин, щоб не робити щось і залишатися на місці.

Родина, вік, відповідальність. Однак проблема в тому, що нічого не зміниться. І це має вас жахати. Якщо ви не зміните своє життя, воно закінчиться так само. Як у мого тата, який помирав на моїх руках із жалем.

– Стівен у 22 роки – це нещасливий юнак у банку, який веде розгульний стиль життя. Стівен у 32 сфокусований на музиці, цінностях, він поширює красу та добро світом. Який Стівен у 42?

– Коли мені було двадцять два, я хотів змінити все у своєму житті. Я був нещасним і не знав, як почати. Мені нічого не подобалося. Я не знав, що правильно, однак знав, що не правильно. Не треба вчитися любити себе, коли ви невдаха, треба просто ставати кращими. Тоді ви будете себе поважати.

Цікаво сидіти тут і дивитися у свої 42. Єдине, що я хочу змінити – збільшити масштаб і втілити все.

Хочу робити те, що і зараз, проте значно більшими обсягами. Хочу, щоб моя музична школа була найкращою у світі. Щоб завдяки ній з’явився мільйон артистів.

Хочу, щоб моя музика ставала все більше і більше відомою. Щоб вона була у житті людей, була саундтреком до найкращих моментів у їхньому житті.

Хочеться подорожувати світом і чути більше історій, схожих на вашу, коли люди змінюють своє життя. Я хочу робити більше. Це те, над чим зараз працюю.

Стівен Рідлі: Змінити життя можна і коли тобі сорок. У моїй музичній академії є пані, якій 91 рік. Фото: Ян Доброносов

– Психологи часто говорять, що всі проблеми родом із дитинства і що майстрами стають частіше люди з важким дитинством, тому що вони хочуть змінити це для інших. Чи вплинуло ваше дитинство на те, що ви повернулися в музику?

– Думаю, психологи помиляються. Людина з важким дитинством може сидіти на лаві підсудних обвинуваченою у вбивстві, а може бути Стівом Джобсом. Єдина важлива різниця між людьми – або дозволити середовищу впливати на вас, або сформувати його самому.

Коли мій тато помирав, я не вибирав це. Це сталося зі мною. Він був єдиним у родині, хто заробляв, і ми стали настільки бідними, наскільки це тільки можливо в Англії. Я міг вирішити стати жертвою або стати дуже багатим. Я не дозволив середовищу впливати на те, хто я, що робитиму, куди піду і ким стану.

Я їхав до Києва на один день, тільки для одного шоу, однак вирішив зробити це інакше. Мої обставини казали, що всі виступи скасовані та нічого не вдіяти. Але я хочу грати й творити красу в цьому світі. "Ми не дамо тобі сцену". Добре, я мобільний. Можу покликати людей слухати музику просто неба.

"Я можу сподіватися бути щасливчиком та просити всесвіт про зміни. Якщо тато дозволить, чи керівник, чи буде достатньо коштів. "Якщо"? Я запитую про дозвіл. "Будь ласка". Я наче раб до всього навколо". Нісенітниці. Є тільки змога піднятися вище, ціна, мої рішення та цілі. Вони більші, ніж обставини. Тому що я можу впливати на зміни.

Ніколи не бачив хоча б одну успішну людину, якій обставини дозволили стати такою. "У мене є дружина, відповідальність і мій вік". Але ви можете все змінити.

Ви ж можете сказати родині: "Я буду артистом; знаєте, що це значить? Дружино, будеш моїм агентом. Діти, ви ж хочете допомогти мені? (Вони це завжди люблять). Ми будемо робити багато вуличних виступів і ви запрошуватимете перехожих".

Щоб змінити обставини, не треба прикидатися, що воно сильніше за вас. Тільки ви вирішуєте, чи бути голодним, бідним або депресивним.

– Повернімося до музики. Ваші пісні пов’язані між собою мелодією та змістом. То можна сказати, що ви заснували новий жанр – музичний серіал?

– Дякую! Ви можете це сказати, я не можу цього сказати. Думаю, якщо я скажу це, то люди освистять мене.

Однак якщо це скажете ви, то я залюбки зроблю це цитатою на своєму сайті. Я не знаю. Хочу робити те, що більше цікаво мені.

Стівен Рідлі: Я не дозволив середовищу впливати на те, хто я, що робитиму, куди піду і ким стану. Фото: Ян Добрносов

– Стівене, багато ваших пісень про майбутнє. Можливо, ви обманюєте самі себе, коли пишете про майбутнє, адже ніхто не знає, яким воно буде?

– А хто, по-вашому, будує моє майбутнє? Я єдиний, хто веде машину і вирішує, куди вона їде. А тому я знаю, де опинюся. Я не чекаю, коли мені хтось дозволить чи створить умови. Можливо, я туди не доїду, але впевнений, куди їду.

Люди бояться публічно говорити про майбутні цілі, тому що соромляться. Моя ціль дуже велика, і я такий малий порівняно з нею. Я хочу заповнювати стадіони.

Зупинися, юначе, це смішно. Та за 10 років, можливо, я зможу зробити це. Так, зараз це звучить як нісенітниця і мені навіть страшно про це говорити. Але це ціль, до якої хочу їхати, і якщо я не говоритиму про це, не співатиму, то не доїду туди.

Тому перший момент – я маю бути чесним з собою, говорити, що хочу цього і почати працювати над цим. Я можу побудувати дорогу; не чекаю, щоби хтось створив її для мене.

Усі хочуть знайти щастя. Проте його не знаходять, а створюють. Це як із коханням: це дієслово, це дія. Це не стається з вами, це виходить із вас.

– У своїх виступах ви часто кажете "життя – це гра". Невже ви також граєте, коли мотивуєте людей?

– Звісно. Коли я кажу, що життя – це гра, маю на увазі все, дійсно все, включаючи велике горе, біль і втрату. Що створює гру?

Ціль, правила, протистояння та свобода між ними. Я маю певні правила. Одне з них – не фокусуватися на вигоді, а показувати результат через якісну роботу. Це про давання. Якщо я порушу це правило, то не буде гри.

Гра – це завжди захопливо. Всім подобається грати. Та коли я кажу, що життя – це гра, то в ній мають бути також проблеми та обставини. Це частина гри.

У своїй кар’єрі я грав для корупціонерів. Мене часто запитують, як я міг. Можу сказати, що вони потребують світла як ніхто інший, адже живуть у темряві, яку важко побороти.

Чому? Тому що вони забули, що гра має правила. Ви можете обрати: мати свої правила чи правила інших. Я вибрав свої.

Я змінював їх протягом життя, тестував, розумів, що не всі працюють, і знайшов ті, яким зараз слідую. Звісно, я не говорю, що всі мають слідувати моїм правилам; це моя гра, й у ній я створюю свої правила.

Мотивація – це частина моєї цілі. Я хочу бачити людей натхненними, це мотивує мене робити щось для інших.

Немає значення, буде моє життя великим чи малим, я знаю, що буду світити та творити, тому що моя ціль – це нести красу світові. Гра – це ціль.

– А як наші читачі можуть також нести красу світові та створювати її у своєму житті?

– О, насамперед візьміть аркуш паперу і напишіть якості, які ви вважаєте прекрасними, захопливими. Подивіться на написане й подумайте, що би робили люди з такими рисами. Такі люди часто ставлять інших на перше місце, думають більше про ціль і активності, ніж про власний комфорт.

Особисті якості – це про те, хто ви є. Отже, ви аналізуєте, що люди з цими якостями роблять. Ви маєте стати, як вони і діяти як вони. Легко виміряти дії, але не якості. Тому почніть із дій.

Корабель неможливо розвернути за мить. Тому подумайте про якусь малу річ, яку ви хочете змінити. Почніть із одного мазка на полотні. Запитайте себе, яку одну дію ви можете зробити сьогодні, і втільте це.

Один мій друг проживає складний момент, і щоразу, коли я йому телефоную, він скаржиться. Мені не дуже комфортно з ним говорити, проте я був на його місці. Замість того, щоб просто слухати його, я хочу поговорити з ним конструктивно та допомогти. І я це зроблю. Після таких дій ви будете себе поважати.

– Як вирішити, що потрібно робити?

Запитайте себе: "Що я вважаю прекрасним і захопливим?". Цим запитанням можна вирішити все.

Якщо ви не запитуєте себе про те, що хочете робити, то ви будете нещасні. Я відіграв багато шоу для забезпечених людей, і вони забувають ставити собі це запитання. Вони зосереджуються на тому, щоб мати більше, і забувають про те, чим вони дійсно захоплюються та що люблять.

Зараз я одягнений у Prada, та це ніяк не впливає на те, як я себе відчуваю. Коли я працював у банку, то спершу придбав дорогий костюм. Але я не любив себе. Зайшов у дорогий ресторан – і все ще не любив себе, адже нічого не змінилося, крім обгортки.

Не потрібно чекати, поки будете себе гарно почувати: ви маєте робити це у будь-якому стані. Гарне відчуття прийде потім, не треба на цьому фокусуватися, це відбудеться природно.

Кошти та друзі також прийдуть. Вашим першим епізодом має бути запитання: "Якими будуть мої дії? Що я поважаю? Що я знаходжу захопливим в інших?" От ви й маєте свої правила.

Анна Власенко, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

"Чотири країни": як Київський симфонічний оркестр знайомив слухачів з музикою Східної Європи

Моргенштерн, Альона Швець та "Король і шут". Яку музику слухали українці в 2021 році

Heinali: "Я намагаюся переосмислити музику Середньовіччя в електроніці"

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.